3 Інформаційний простір · “Упосліджене становище української мови і культури має бути проблемою кожного, хто вважає себе патріотом України”. · с. 3сторінка оригіналу ↗
Чому телеканал «Прямий» підтримує морально-психологічну хворобу — мовну шизофренію в Україні?
Слово Просвіти, №36 за 2017 рік
Василь ЛИЗАНЧУК, доктор філологічних наук, заслужений професор Львівського національного університету ім. І. Франка
Мене вразила українськоросійська двомовність на “Прямому”, який таким чином підсилив російщення в Україні. Професор Колумбійського університету Юрій Шевчук слушно наголосив, що двомовність для України — це поцілунок смерті. “Мовна шизофренія або лінгвошизофренія — це послідовна культурна політика, яка передбачає змішання української і російської мови. Це руйнує українську мову на усіх її рівнях. Адже люди, за законами психіки, репродукують ту мову, яку чують навколо себе. Почути незасмічену українську мову зараз складно (Навіть від ведучих телеканалу “Прямий” — В. Л.). Людина починає говорити на рівні дуже примітивних смислів, які не здатні осягнути усього складного комплексу навколишнього світу, — зазначив Юрій Шевчук. — Відбувається те, чого завжди прагнула політика російського імперіалізму — зруйнувати українську мову зсередини, розхитати, уподібнити до російської так, щоб самі українці “добровільно” від неї відмовилися. Окрім того, відбувається деінтелектуалізація української мови і культури. Володіння мовою як мінімальна вимога професіоналізму цілком ігнорується”. На жаль, це помітно і на телеканалі “Прямий”.
Думаю, що шановний Мат-
Григорій ДОНЕЦЬ, м. Київ
От, скажімо, Микола Григорук, безперечно, розумна й патріотична людина, написав гарну статтю (“СП”, ч. 33 за 2017), але в ній вкралося ось таке речення: “Українець у своїй державі повинен мати хоч один свій канал”. Але чому ж лише один? Та всі канали в Україні повинні бути українськими, а для представників нацменшин, які мають свої історичні батьківщини, достатньо й одного на всіх, адже існує супутникове телебачення, що робить досяжними канали будь-якою мовою. А у нас, на жаль і сором, усі телеканали, навіть проукраїнські, залишаються і досі українсько-російськомовними. Доходить до цинізму, коли заборонений російський телесеріал з’являється під виглядом українського фільму, як-от: на каналі “2+2” демонструють
“наш” російськомовний серіал виробництва “Київтелефільм” під назвою “Мєнтовскіє войни”. Та ще й з російським актором у головній ролі. Мовляв, щоб не забували, хто в домі господар. Це якесь незбагненне пігмейство, меншовартість, повзучий рашизм.
У свій час Григорій Сковорода радив прагнути верховіть, щоб досягнути бодай середини. У цьому зв’язку дещо збентежує допис Максима Меркулова ( “СП”, ч. 33 за 2017), в якому вій Ганапольський і його колеги розуміють: коли будь-яка мова постійно змішується з іншою, у ній починають відмирати механізми власної саморегенерації, а значить, і сама здатність існувати. Відомі десятки висловів талановитих людей, що без мови — немає нації, відмирає мова — зникає нація. Краса і розвиток світу у розмаїтті мов, культур, націй.
Чому б на телеканалі “Прямий” не створити програми, які популяризували б українську мову, культуру? Наприклад, у США такі програми — це ознака високої культури, свідомого ставлення до мови. Радіоі телепрограми (3-4 на тиждень) популяризують мову, організовують різні конкурси. Провідні мовознавці на високому інтелектуальному рівні говорять про життя мови, про слова і цивілізаційне значення цих речей для американців.
Упосліджене становище української мови і культури в Україні має бути проблемою і болем не лише етнічних українців, а й кожного, хто вважає себе патріотом України. Не може бути політично й економічно незалежної держави, якщо її громадяни духовно і культурно колонізовані.
Телебачення володіє потужною силою, щоб активно сприяти створенню українського мовного і культурного світу. Професор Юрій Шевчук слушно наголошує: “Якщо не покласти край політиці “мовної шизофренії”, то українська мова може вмерти протягом двох поколінь”. Невже цього хочуть працівники “Прямого” та інших телевізійних і радіоканалів, де панує українсько-російська двомовність, де українська мова виконує роль архітектурної окраси, декору? Яскравим прикладом є програма “Ехо України” (Чому на титрах “ЭхоУкраїни”?).
Матвій Ганапольський своїми російськомовними спічами і двомовними запитаннями так заворожує телеглядачів, що навіть львів’яни ставлять питання російською мовою (а може, то московські п’ятиколонники?!). Таким чином автор відомої книжки “Кисло-сладкая журналистика” (2009) М. Ганапольський (він наголошував:
“Если вы хотите стать журналистом — купите эту книгу и выучите ее наизусть) нині підживлює мовну шизофренію, з якої випливає: якщо в Україні має сформуватися політична нація, то українці повинні відректися української мови, культури — стати чужомовними, тобто російськомовними, утвердити в собі особливу форму російської свідомості, яка плекає малоросійство, яничарство, манкурство, холуйство. То хіба за це віддають свої життя патріоти України у той час, коли Матвій Ганапольський, Євген Кисельов (“Підсумки”), “Вказівний палець з Андрієм Пальчевським” та інші (“Разом”)” відсувають на маргінес українське Слово, навіюють, прищеплюють зневагу до української мови?!
Українське суспільство —
від Президента, Голови ВР,
Прем’єр-міністра України до прибиральниці, двірника — має цілеспрямовано деколонізувати українську мову. Йдеться не про заборону російської, а про мовну екологію. Це в інтересах і тих, хто любить російську. Припинікотрі говорять чомусь “масковскім нарєчієм”. Якщо й справді вони великі спеціалісти, то чому не спроможні висловлюватися державною мовою? Врешті можна ж просто глушити їхні повчання і давати український переклад. Особливо цим зловживають спортивні оглядачі, надаючи слово спортсменам і тренерам, які майже всі російськомовні та ще й, даруйте, не завжди кажуть те, що варте оприлюднення. Стало недоброю традицією коментувати футбольні матчі дуетом — спортивним коментатором і колишнім футболістом, котрий, звичайно ж, говорить по-російському. А втім, чому тут дивуватися, коли президент Федерації футболу України (народний депутат!) демонстративно не спілкується державною мовою. То, може, уже настав час так само демонстративно не допускати до українського ефіру тих, хто нарочито не поважає українську мову, як це цілком справедливо вчинив Остап Дроздов? Питання риторичне.
Просто огидно й досі чути від деяких народних обранців і політологів про те, що двомовність в Україні склалася історично. Хоча, здається, вже й дурневі зрозуміло — склалася вона не сама по собі, а її брутально склали нам московські окупанти. Себто така ситуація — це потворний спадок колоніального минулого, атавізм, що підлягаємо змішувати українську і російську мови (це стосується і телеканалу “Прямий”), аби кожна людина чула чисту, питому, незасмічену українську мову, спілкувалася нею на службі, у ЗМІ, на сесії Верховної Ради, в Адміністрації Президента, Кабінеті Міністрів — у всіх державно-громадських організаціях.
Створений телевізійний канал “Прямий” має бути повністю українськомовним за формою і національним за духом. Для національних меншин, до яких належать також росіяни (підкреслюю це!), доцільно створити окремий телеканал, на якому транслювали б передачі мовами усіх національних меншин в Україні.
Прислухаймося до професора Юрія Шевчука: “Якщо лишатиметься ситуація колоніальної інерції, коли противники України закликають не чіпати питання мови, — це буде поцілунком смерті для української мови і культури. Тоді не буде України, не буде українців. Буде якась ліберальна Росія без Путіна. Але в ній рано чи пізно з’явиться і Путін”. Чи усвідомлюють це очільники держави, журналісти “Прямого” та інших телеі радіоканалів, працівники Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Міністерства інформаційної політики, Держкомтелерадіо, Ради національної безпеки і оборони України?!
викоріненню. І деколонізацію першочергово слід розпочинати саме з повномасштабного відродження української мови. Кожне слово, мовлене по-російськи, поширює чужий і ворожий нам світ, посилює агресію загарбника.
Від явних і несвідомих агентів “русскава міра” нерідко доводиться вислуховувати, що українська мова повинна здобувати собі право на повноцінне функціонування у вільній конкуренції, навіть не враховуючи її державний статус. Але якось “забувають” зауважити, що це має відбуватися по справедливості, себто щонайменше на рівноправних засадах. А для цього достатньо буде на 350 років заборонити російську мову (як московська імперія забороняла нашу мову), а потім уже можна буде погратися в конкуренцію на абсолютно однакових умовах.
Хоч як прикро, та треба визнати, що значна частина українського суспільства вражена серйозною недугою малоросійства, а влада, засліплена хворобою клептоманії, і не думає щось робити для духовного оздоровлення титульної нації. Сьогодні, за таких умов, лише максимальна мобілізація всіх патріотичних сил, тільки український націоналізм спроможні вивести народ зі штучно створеного зайдами і яничарами хаосу і таки розбудувати справжню Українську державу.
Телевізійний канал “Прямий” (замість “Тонісу”) привернув увагу громадськості України. Програми ведуть талановиті журналісти Матвій Ганапольський, Андрій Пальчевський, Світлана Орловська, Сніжана Єгорова і Євген Кисельов. Їхній професіоналізм — високого рівня. Але не про тематично-змістове наповнення програм йдеться. Щоб всебічно проаналізувати тематику, зміст, політико-інформаційне спрямування інтелектуально-естетичного контенту каналу, потрібно хоча б місяць “спілкуватися” з ним, заглиблюватися в мету і сутність його функціонування.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
