Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Наша тема — увіковічити пам’ять героїв, пам’ять тих подій”. · 8 Гаряча тема · с. 8сторінка оригіналу ↗

Базар-вокзал чи Меморіал Небесної сотні?

Слово Просвіти, №36 за 2018 рік

Останні події навколо двох наріжних тем, що логічно мусили б вписатися в стратегію розвитку української культури — новий комплекс Національного художнього музею України і меморіал Небесної сотні — не вперше збурюють суспільство. Хоча сам документ — проект стратегії довгострокового розвитку української культури — було розроблено і схвалено Міністерством культури України і Українським центром культурних досліджень ще 2015 року. Ще одним свідченням безвідповідальності влади став проведений (міжнародний!) конкурс на проект меморіалу Небесної сотні. Микола ЦИМБАЛЮК Відкриваючи в УНІАН круглий стіл на тему “Меморіал Небесної сотні. Де і яким має бути”, Павло МОВЧАН, голова Товариства “Просвіта”, зауважив, що в будь-якій демократичній державі влада, центральна і на місцях, у вирішенні суспільно значущих проблем обов’язково дослухається і враховує думку громадського сегмента, яка нерідко стає визначальною. Не такою є політика нинішньої постмайданівської чиновницької раті. Але постреволюційне суспільство усвідомлює, що держава не може існувати як корпоративне утворення, яке абсолютно не відповідає і не віддзеркалює потреби української нації. Вражаючі факти байдужості влади до стану української культури навів колишній генеральний директор Національного художнього музею, академік Національної академії мистецтв України Анатолій МЕЛЬНИК. Кияни і гості столиці, напевне, пам’ятають, що ще до Революції гідності на печерському пагорбі за колишнім Жовтневим палацом (нині МЦ КіМ), стояв великий інформаційний щит, який повідомляв, що тут ведеться будівництво комплексу Національного художнього музею. Його запроектована площа — 54 тис. м2. У кінці промовиста дата здачі об’єкта, тобто відкриття нових допоміжних приміщень, виставкових залів художнього музею — 2001 р. Але не сталося так, як гадалося. Далі розгортається детективна історія, якими так багата наша українська дійсність. Через якийсь час об’єкт забирають у національного музею. Міська влада накинула неситим оком на ласий шматок землі в центрі Києва. Торгівля йде в обидві руки — Міністерство культури дає дозвіл на продаж землі. Хто тільки не намагався озолотитися на музейному гектарі (точніше — 1,2): його перепродували родині Льоні-Космоса (Черновецького), був у заставі в Казахському банку і т. ін. Сім років музейники судилися з владою, наймали адвокатів, відбули десятки судових засідань. Це все при тому, що будівництво комплексу Художнього музею нібито підтримували на найвищому щаблі влади: з цього приводу видано три (!) укази трьох (!) президентів. Але в країні, де править бал не закон, а “бабло”, укази залишаються фількиними грамотами. Анатолій Мельник стверджує, що за цю ситуацію насамперед несе повну відповідальність Мінкульт в особі його очільників. У міністерському кріслі упродовж затяжної музеїади тричі помінялися міністри, і кожен нехтував указами, видаючи дозвіл на продаж землі. — Вони й понині радять президенту, — розповідає ексгендиректор музею Анатолій Мельник. — Заради справедливості треба зазначити, що уряд гроші для музею виділяє. Їх вистачає на ремонт даху, сходів та ін. Але чиновникам на Грушевського і Хрещатику невтямки, що впритул до НХМУ проходить теплотраса, яка в разі аварії є величезною небезпекою для безцінного національного надбання — художніх фондів, вартість яких — сотні мільйонів грн. Щодо нового проекту, то він усе враховує і взагалі зроблений по-сучасному. Але каменем спотикання залишається проблема виставкових і підсобних площ — тому музей не розвивається, він затиснутий у приміщеннях і залах столітньої давнини. Що є такого унікального в Парижі, Мадриді чи Римі, що приваблює весь світ? Неперевершені зразки світової духовної і матеріальної культури, зокрема образотворчого мистецтва, які зібрані в Луврі, музеї Прадо, галереях Уффіци чи Боргезе. Мистецькі скарби, що зберігаються в Національному художньому музеї, можуть гідно представити нашу національну культуру. Але сьогодні, на жаль, він не має перспективи свого розвитку. І навіть якщо влада візьметься за розум і перегляне свою позицію, то я не бачу іншого місця в центрі Києва, як на Інститутській, 3, де можна будувати новий сучасний комплекс Художнього музею. Прагнучи вступити в Євросоюз, ми мусимо показувати світу, що Україна — європейська держава з великою і багатою духовною культурою. Бо вона найкраще і найефективніше, ніж це роблять наші політики і можновладці, презентує і пропагує нас світовій спільноті. Без перебільшення скажу, що оновлений і розширений Національний художній музей України — це Золоті ворота країни. Ігор СВИСТУН, архітектор, повернувся до головної тему круглого столу — Меморіалу Небесної сотні. — Згідно з результатами конкурсу на кращий проект, — сказав він, — Меморіал має бути на місці, де не стріляли омонівці, де не омивали київську бруківку своєю кров’ю загиблі й поранені учасники Революції гідності. Тому споруджувати Меморіалу тому місці, яке свого часу відвели Національному художньому музею і яке жодним чином не стосується подій Євромайдану, — нісенітниця! Я наголошую, що громадськість, архітектори за те, щоб Меморіал був збудований. Є багато інших об’єктів у центрі столиці, які були в епіцентрі революційних подій 2013—2014 рр. Наприклад, Будинок профспілок, де розміщувалися керівництво, прес-центр, медична частина Майдану. Можливий Меморіал Небесної сотні в будинках Головпоштамту, Укоопспілки, Київради... Там був присутній дух Майдану. А про що розповість людям ота липова алея, споруда на кшталт вокзалу чи аеровокзалу, які мають звести для увіковічення пам’яті героїв і подій Революції гідності? В архітектурі, як і в бізнесі, доцільність проекту визначається документами, які регламентують ефективність ведення будь-якої роботи для його втілення в конкретні форми. Це документи, в яких є розрахунки, є показники, на які треба виходити. Тобто, показники ефективності. Якщо цю думку перевести на нашу тему, то тут не збігаються дві дуже серйозні речі. Перша — затрати. Затрати, які несе держава, хоча насправді це не абстрактні, а наші, народні гроші. Нині фігурує вартість проекту у 6 млн грн, цифра немала, що пов’язана з проведенням конкурсу. 12 робіт були представлені на виставці. Але весь парадокс у тому, що жодна з цих робіт не витримує елементарної критики, якщо йдеться про призначення споруди на запланованій ділянці. Споруди музейного комплексу Меморіалу дуже громіздкі, і нема потреби ставити на горі за Жовтневим палацом цей великий об’єкт, який змагатиметься по висоті з сусіднім готелем “Україна”. Треба сказати і про той образ, який не відповідає темі Меморіалу. Наша тема — увіковічити пам’ять героїв, пам’ять тих подій. А що в результаті? Загладжені об’єми, споруди, що нагадують торговельний центр, вокзал, аеропорт, спортивні споруди, тобто, все що завгодно, тільки не розкриття теми Революції гідності. А перше місце отримала робота, яка повністю знищує меморіальний характер цієї території. І ось це найстрашніше. Тобто автори, які замахнулися на це, або добре розуміють, що вони чинять, або їм треба народну пам’ять знівелювати. Липова алея, яка викликає стільки обурення, дуже промовисто характеризує їхні наміри. Це наруга, глум над подіями, які там відбувалися. Проведенням так званого міжнародного конкурсу намагаються приховати від громадськості ниточки, які тягнуться в закулісся київської влади. Люди, які можуть ухвалювати такі рішення, нам відомі… Я проаналізував проект німецького автора, який вони назвали переможцем. Зацікавився його попередніми роботами. На сайті зазначені підозрілі три організатори цієї німецької фірми, яка перемогла. І одна стара фотографія, чорнобіла, мутна. На сайті кілька зразків “дохлих” об’єктів, які не дають права не те що проектувати щось, а взагалі займатися архітектурою. Тобто ця “фірма”-переможець — чистої води “липа”. Якби наша Генеральна прокуратура хотіла і уміла працювати, то, напевно, громадськість довідалася багато цікавого. А так маємо те, що маємо. Президент торік у своєму Указі зазначив, що треба увіковічити пам’ять героїв засобами монументального мистецтва. А в результаті ми отримали дендрологію, садівництво і т. ін. І на все це — мільйони! За один тільки проект — липову алею — авторка отримала 670 тис. грн. Це не проект національного Меморіалу Героїв Небесної сотні, це містечковий рівень. А ми ж говоримо про державний! Тобто ми є свідками тупої і нахабної схеми відмивання великих грошей. А суспільна, мистецько-художня ефективність запропонованих проектів нульова. Анатолій ГАЙДАМАКА, лауреат Шевченківської премії, підтримав оцінку і позицію архітекторів. — Нині на верхівці опинилося покоління говорунів. З них ніхто нічого не вміє до пуття робити, але вони вміють заробляти мільйони на порожньому місці. Проекти, так звані переможці, з усіх боків не витримують критики. Перша премія була за проект (Тайвань), який передбачав засипати Хрещатик щебенем. Увіковічити Героїв Небесної сотні вирішили липовою алеєю з пілонами, які проектуються вздовж стіни (де зараз портрети загиблих, які люди самі виставили). На тому місці, згідно з проектом, стоятимуть бетонні пілони з портретами загиблих. Щити, які будуть елементами пілонів, нагадують недоброї пам’яті омонівців, бо з майданівців мало хто їх мав, і-то здебільшого фанерні. Тобто, це пам’ятник омону. Нині маємо мінімально укомплектований штат майбутнього Меморіалу. Є директор, наукові співробітники, вони вже об’їздили півсвіту, чужої мудрості набиралися. А повернувшись, спішать зробити з Меморіалу базар-вокзал, щось на кшталт торгового центру. Вважаю, що нам не треба вгачувати мільйони гривень у незрозумілі, далекі від теми Революції гідності проекти. Маємо Український дім, де відбувалося багато подій під час Майдану. Два верхніх поверхи порожні, там перегородили і розмістили склад. Хіба там не можна зробити музей? Швидко, не чекаючи 100 років, не вкладаючи величезні народні кошти. Я з першого дня Євромайдану працював на тему революції. У мене є багато проектів. “Слово Просвіти” їх друкувало. З самого початку я заявив, що працюю безкоштовно, як волонтер. Жодні гроші, жодні премії мені не потрібні. Бо це просто ганьба — заробляти такі гроші на крові. Київській владі треба повернутися до конкурсу проектів, щоб кожен мав право представити свій проект. А то з усієї Європи вибрали вісім, які жодним чином не відповідають темі увіковічення пам’яті Героїв Небесної сотні. Під час роботи круглого столу подібну позицію зайняли і решта учасників: Георгій ФІЛІПЧУК, академік НАПН України, Микола ГОЛОМША, доктор філософії, співголова Громадянського форуму “Українська альтернатива”, Тамара ШВЕЦЬ, дружина загиблого героя Небесної сотні, Андрій ПАВЛЕНКО, голова Благодійного фонду “Пам’яті Небесної сотні”, Тарас УСАТЕНКО, активіст Майдану, Микола КАБА- ЛЮК, архітектор та ін. Учасники вирішили звернутися до влади з пропозицією переглянути результати попереднього конкурсу проектів як таких, що не відповідають темі Меморіалу через свою низьку якість. Крім цього було ухвалено розпочати збір матеріалів по проведеному конкурсу проектів для подання позовної заяви в Генеральну прокуратуру України.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин