“Протягом 1917 року товариства “Просвіта” густою сіткою вкрили Полтавщину”. «Просвіті» — 150! 10 · с. 10сторінка оригіналу ↗
«Просвіта» Полтавщини в добу УНР Становлення і діяльність місцевих осередків
Слово Просвіти, №36 за 2018 рік
Олег ПУСТОВГАР, перший заступник голови Полтавського ОО ВУТ “Просвіта”
Полтавський повіт За даними сайта “Енциклопедія історії України”, “у вересні 1917 в Полтавському повіті існувало 50 філій “Просвіти”. Зазвичай осередки з’являлися внаслідок численних революційних зібрань. Наприклад, “Просвіта” в селі Великі Будища виникла з ініціативи писаря сільської управи. Її активісти організували похід сотень селян на Великодні свята з синьо-жовтими прапорами і портретами Тараса Шевченка з Великих Будищ до Опішні, де відбувся тритисячний мітинг. “Після цього мітингу, — згадував пізніше майбутній громадсько-політичний діяч лівого спрямування, історик, економіст, ректор Українського технічно-господарського інституту у німецькому Реґенсбурзі, політолог Іван Майстренко, — в Опішному почалося справжнє “українське життя”: виникла Селянська спілка, утворився осередок української партії соціалістів-революціонерів та товариство “Просвіта”. 17-річний Іван Майстренко був серед фундаторів і очільників просвітянського осередку.
Миргородський повіт На початку березня 1917 року на зібранні Миргородського українського громадського комітету була створена повітова просвітня комісія, але перше її засідання відбулося лише 8 червня. Тому створення сільських “Просвіт” у повіті відбувалося стихійно, з ініціативи селян і вчителів. Влітку 1917 року на Миргородщині вже існувало 17 волосних товариств “Просвіта”, серед них одне з найпотужніших діяло у Великих Сорочинцях. Тут фундаторами стали учні місцевої Учительської семінарії — члени “Юнацької спілки”. Навесні і влітку 1917 року місцеві “Просвіта” і “Юнацька спілка” влаштували кілька масових демонстрацій на підтримку Центральної Ради, які відбулися під національними синьо-жовтими прапорами і сприяли політичному пробудженню місцевого селянства. Фундатори “Просвіти” Великих Сорочинець згодом стали активними борцями за незалежність — Олександр Доценко після закінчення Віленського військового училища у Полтаві став ад’ютантом головного отамана військ УНР, голови Директорії Української Народної Республіки Симона Петлюри (до речі, він теж належав до “Просвіти”), а Бутенко — начальником його канцелярії. Першочерговим завданням миргородської просвітньої комісії стала підготовка і скликання Миргородського повітового з’їзду “Просвіт”, аби привести процес створення в організоване русло і обмінятися першим досвідом. На з’їзд, що відбувся 18 червня, запросили вчителів, представників волосних “Просвіт” і керівників щойно створених секцій при просвітній комісії — більше 100 осіб. Делегати зібрання створили повітове бюро “Просвіт” у складі О. І. Хоменка (голова), М. Н. Ба-
Дмитро Соловей кала (його заступник) і А. Ф. Болгарова (секретар), секції за напрямами роботи (організаційно-лекційна, видавнича, бібліотечна і театральна), схвалили статут та визначили назви лекцій. Зокрема це: “Причини Лютневої революції в Росії”, “Вибори до Установчих зборів”, “Державний лад і автономія України, Перший Універсалі Центральна Рада”, “Просвіти” і їх значення”, “Селянські спілки і доля селянства в державному житті України”. Затвердили й тематику бесід: політичні партії і їхні програми, ради робітничих, солдатських і селянських депутатів, соціалізація землі, земельні комітети, мова і школа тощо. Попри гарячу пору літніх польових робіт, приїзди просвітянських лекторів зазвичай завершувалися створенням сільських “Просвіт”. Деякі приклади практичної діяльності волосних “Просвіт” відшукав історик Віктор Ревегук на шпальтах тогочасних газет: “15 жовтня 1917 року “Просвіта” села Матяшівки, що на Миргородщині, влаштувала свій перший спектакль “По ревізії”, акторами в якому були звичайні сільські хлопці і дівчата. Його успіх перевершив усі сподівання: приміщення школи не могло вмістити всіх бажаючих потрапити на виставу. Згодом просвітяни поставили водевіль “Панська хитрість” та виставу “На Україні”. Хомутецька “Просвіта”, яку очолював Н. Калюжний, протягом 1917 року поставила більше десяти вистав, відкрила книгозбірню та розпочала будівництво Народного дому, історико-краєзнавчого музею і професійної школи”. У Шишаках Миргородського повіту “Просвіта” виникла з ініціативи рядового російської армії Дмитра Солов’я — майбутнього історика, економістакооператора і статистика, педагога і публіциста, дійсного члена Української Вільної Академії Наук (УВАН) у США. Їдучи делегатом від Української солдатської громади Азовської залоги на Національний конгрес у Києві, зупинився на деякий час у Шишаках, де тоді мешкала його дружина. У розмові з ним селяни висловили бажання заснувати в Шишаках “Просвіту”, і він пообіцяв їм допомогти. Стихійно виникла ініціативна група молоді. Дмитро Соловей нашвидкуруч написав проект статуту і вже за кілька днів біля волосної управи зібралися селянські збори. Дівчата пошили жовто-блакитну хоругву, а хлопці дістали великий портрет Тараса Шевченка. Організували хор. На зборах перед селянами виступили учень Миргородської художньої школи Максим Чорнобай, Дмитро Соловей і Нечипір Чумак, які пояснили присутнім значення культурно-просвітньої роботи в справі піднесення національної свідомості українського народу і відтак запропонували заснувати “Просвіту”. Селяни тут же постановили віддати для “Просвіти” старий будинок волосної управи, який стояв пусткою і потребував ремонту. Відразу ж хтось пішов із капелюхом збирати гроші для “Просвіти”. Потім присутні з жовто-блакитною хоругвою і портретом Тараса Шевченка пройшли вулицями села, співаючи національний гімн “Ще не вмерла Україна” та українські народні пісні. Того ж вечора відбулися установчі збори членів “Просвіти”, на яких обрали правління товариства та комісії: бібліотечну, господарську і театральну.
Тим часом селяни влаштували толоку: упорядкували старий будинок волосної управи: відремонтували дах, двері, вікна, помазали й побілили стіни, вимили підлогу. Бібліотеку, що належала “Обществу трезвости”, передали “Просвіті”. Проте серед більш ніж двох тисяч томів, призначених для читання селянам, не було жодної українськомовної книжки. Тож повертаючись із Національного конгресу в Києві, Дмитро Соловей привіз до Шишак багато української літератури. На допомогу прийшли й інші українські патріоти. Спільними зусиллями вони зібрали бібліотеку, де уже через рік було понад 1900 томів. При Шишацькій “Просвіті” існувала і читальня, де було достатньо українських газет, і кожний, хто цікавився суспільно-політичним життям в Україні і на Полтавщині, міг їх переглянути. При “Просвіті” працювали вечірня школа для дорослих, де вчителями були викладачі місцевих початкових шкіл і драматичний гурток, який ставив спектаклі популярних українських авторів. За театральне приміщення останньому слугувала повітка пожежної сторожі. Декорації до спектаклів малю-
Iван Майстренко вав Нечипір Чумак та інші шишацькі художники-самоучки.
Гадяцький повіт Протягом березня-квітня 1917 року в Гадяцькому повіті було створено 27 товариств “Просвіти”, у травні їх уже було 35. 18 червня сільські товариства “Просвіти” об’єдналися в повітову спілку, головою ради якої було обрано Олену Пчілку (Косач) — видатну українську письменницю, етнографа, публіциста, діяча Центральної Ради, маму Лесі Українки. Товаришем голови Гадяцького повітового товариства “Просвіта” учасники з’їзду обрали Віктора Злотчанського, писарем — Григорія Апостола, скарбником — Ісидора Борисова, відповідальним за просвітницьку роботу серед населення — Петра Лесіва. Одним із перших українськомовних видань на Полтавщині стала газета Гадяцького земства “Рідний край”, яку редагувала Олена Пчілка. До місцевих осередків “Просвіти” та до початкових шкіл видання надходило безкоштовно. Протягом короткого часу “Просвіта” відкрила у Гадячі читальню і книгозбірню, якою користувалося понад 800 дітей, школу для дорослих на Заярі (околиця Гадяча — авт.), створила і демонструвала для гадячан спектаклі, серед яких найбільшим успіхом користувалися “Мартин Боруля”, “Мати-наймичка” та “Хмара”. Виручені від спектаклів кошти передали робітникам місцевих деревообробних підприємств і воякам 663-го українізованого полку для придбання бібліотеки українських видань. У приміщенні вищої початкової школи Гадяча молоді вчительки-просвітянки М. Марусова-Німцова та Кобезова влаштували кілька дитячих ранків. 22 жовтня в Гадячі відбулося урочисте відкриття організованого Оленою Пчілкою Українського національного хору. Презентацію відвідали й виступили з вітаннями голова хорової секції музичного відділу Секретарства освіти УЦР О. Приходько, представник Варшавського українського хору Д. Бутовський, композитор В. Стеценко та етнограф і фольклорист Д. Верховинець.
Пирятинський і Лохвицький повіти У Пирятинському і Лохвицькому повітах сільські “Просвіти” утво - рювали з ініціативи місцевого самоврядування та місцевої Української громади, яка ними опікувалася. Виборна влада Лохвицького повіту активно підтримала мешканців волосного селища Вороньки, котрі вирішили негайно запровадити викладання української мови в школах волості і заснували “Просвіту”.
Полтавська “Просвіта”, за задумом її фундаторів, мала стати методичним центром для подібних товариств губернії. Відтак очільник просвітян Полтави Григорій Коваленко на шпальтах “Полтавских епархиальних ведомостей”, яке тоді мало найбільший наклад на Полтавщині, опублікував детальну інструкцію з їх організації та діяльності не лише у Полтаві, а й на теренах Полтавського краю. Діяльність “Просвіт” мала починатися з придбання українських книжок і передплати українських періодичних видань і влаштування громадських читалень. Оскільки спеціальних приміщень для них не існувало, читальні рекомендували влаштовувати в школах, волосних управах або Народних будинках, якщо вони були. Іншим напрямом було відкриття недільних або вечірніх шкіл з ліквідації неписьменності та курсів (особливо для молоді) з вивчення української історії, мови і письма з тим, “щоб усі добре вміли писати по-нашому”. Рекомендувалося також створювати при “Просвітах” драматичні гуртки і хори, які б співали на народних зібраннях “гарні українські пісні”. “Беріться до діла всі, — закликав у “Полтавских епархиальних ведомостях” Григорій Коваленко, — в кого душа жива, хто любить Україну, наш народ і хоче йому добра”. Протягом 1917 року товариства “Просвіта” густою сіткою вкрили Полтавщину. Велику наукову і методичну допомогу “Просвітам” надавало педагогічне бюро Полтавського губернського земства, колектив якого розробив і протягом жовтня 1917 року розіслав сільським “Просвітам” тексти лекцій обсягом один-два друкованих аркуші на теми: “Занепад і відродження України”, “Природа, багатства і людність України”, “Громадяни, їх права і обов’язки”, “Земське самоуправління: історія і сучасні завдання”, “Українські громадські діячі” та ін.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
