“Я знаю, що моя життєва позиція вірна, бо служу завжди Україні”. · 9 З роси й води! · с. 9сторінка оригіналу ↗
Патріотичні думи Василя Нечепи Відомий у світі кобзар зустрів своє 70-річчя!
Слово Просвіти, №36 за 2020 рік
Тримайся дзвоника на овечій шийці... ...бігли червоні лисиці по старім камені, по вовчім черепі дванадцять чугайстрів вбирали череси мочили чуги в потоці крисані на оці — мовчали... в коло ставали, в сопівку грали душі ловили, за черес клали світом хитали все дужче, дужче коло ставало все вужче, вужче і —
суньголо-о-о-о-ов!!!
як нявка нечесана кров під чересом мечеться, ломиться, кличе в аркан!!! Аго-о-в! Очі у очі — німі перехресні вогні, агі-і-ій! вуголь з-під вій чорними птахами в ліс небо перевернулось і зависло наперекіс гупає в ньому вода р-р-аз, дв-в-ва а в землі макова голова важка від води а по ній двадцять чотири сліди вщент, гамузом, впень, в дим маркують дороги усім живим по старім камені, по вовчім черепі по мокрім чересі лижуть ноги червоні лисиці.... Тримайся, душе, дзвоника на овечій шийці...
Там нікого нема, тільки ґражда чудна тільки гражда чудна, і один раз на день в срібних зґардах туди ходить жінка одна чорна жінка...Дзелень, дзелень... за нев сонце іде, головою трясе, то зникає в горби, то ступає у слід тепло фиркає в шию і оком пасе у руці її хліб... і заводить вона сонце в дим і кладе перед ним небеса, як отаву в кошіль його німб золотий поза гори паде як різьблений таріль засинай,засинай,каже,Чорна ріка — твій обіцяний рай, твій далекий вогонь золотий повідок — твій завіт і Рука не відпустить його поки тут у долині ще сплять ці тіла, що призначено їм перенести псалми що в них серце сліпе як маржинка мала у соломі з крильми... І стихала вода, і тікала з-під вій тільки ґражда лицем оберталась до дня, як у зґардах з воріт чорна жінка на світ виводила коня...
*** Четверті півні, дубова бочка там непочата вода на дні повзе горою біла сорочка — світочну вберю несут мені… несут на бартках кошлаті звірів них чесні очі і дивний чин вбирают рано по голій шкірі на мокрі коси... мовчи... мовчи… мовчи і слухай — така година: обійдут тричі — тоді й пора… на білий камінь стече малина на темний корінь сповзе мара і стане тиша у штири ока на білих водах замішу світ… овечки білі несут молОка овечки знают усе як слід… жентиця тепла у руки сіла танцюйте пальці , бо з-за ріки іде косуля — княгиня біла по Чорногорі попід зірки цілує ніжно мені долоні ще пару вдихів до перших сліз… світОчку білий — прогнались коні перевернули Великий Віз і світ як ліжник встелився в ноги сорочка біла втекла з руки-то несли сонце — старого бога — кошлаті звірі уздовж ріки.
Що так, душе, гаруєш Що там на тебе суне.. — Скоро дванадцята, чуєш? Пора. Закривай засуви. Білий часник на вікна, Місячний зуб на фіртку Серце себе лишає Зарубками на одвірку.. Ось вони, сірі птахи Темним крилом по шкірі Ти навіть не помітиш Цей переліт валькірій..
Де твоя, душе, жертва Де твоє срібло-злото Знову твої маршрути Через старе болото.. Вийди і вий, вовчице Трави, сповзіть з порогу Темно навколо, темно Виведіть на дорогу… Слухай, душе, що знала Знала, але забула Треба, щоб ти згадала Треба, щоб я почула.. Встигнемо, світло схрестить Промені на фіранку… Ще у нас залишилось пару годин до ранку. Тихо, слова... Всі філософії збилися в зграю і пролетіли мимо... Чуєш? Вовтузиться корінь в землі і набухає трава, і росте, і так нетерпимо, бо знаюча, бо жива... бо що їй до того, що в тобі розсілися смутки, плачі і печалі — в неї на шиї срібляться рахманські коралі і танцюють у ній божества, бо над нею місяць високо, і дивиться так, що у стеблах дуріє кров, і соки зелені як ріки, а ріки як соки, течуть і течуть, витікають, вертаються знов, і крутиться коло, відсвічує сонце на тінь ворожбита на місячну кістку, цілуй мене, каже, траво несамовита, беру тебе за невістку... ...і що їм усім до того, що люди понурі зорали сумними очима усю свою глину що їхнє коріння вовтузиться в їхній зажурі і тягне їх душі вдолину вдолину... Ну що їм до того... З них злизує місячне сяйво розгойдане гілля їм латкають білі сороки і грають дерева рахманське весілля... Злітаються квіти на трави в тумани у річку молочну, а потім над ранок приходять на першу Всеночну... знімають коралі і тихо шепочуть... і може, як схочуть, замовлять і наші печалі...
Дикий гірський полин прорізає твердь він із племені сарацин він зневажає смерть його звали колись цар а можливо і Ланселот за ним зараз — сто тисяч хмар перед ним — п’ятсот він не знає що було до не знає що буде за він жде фіолетовий дощі любить коли гроза прилітають вночі з ріки дракони його пори і дихають на листки на краю скали вони колотять крильми туман вони забули що таке мить в них під повіками океан тремтить ніхто з них не чує пітьми не знає куди її путь пише полин по скалі псалми — вони його стережуть ой ти муже мій, чи ти брате мій чи ти милий мій, ти за мене стій... вже прийшли вони, стали і стоят ставлять моє біле серце на червоний блят на стару петлю, на іржавий цвях... замерзає грань,залітає птах падає в поріг древній топірець осідає з мого серця сивий попілець залишає тінь на одвірку карб на руці рубці, а на руштах скарб... Тихше, милий, чшш.., тихше, ще не час хтось вирізблює у мені свій іконостас на старі шаблі йде стара війна виступив твій піт краплями вина краплями роси на зелений мох укладає мою душу вимучений Бог... Ой ти милий мій, дивляться святі на твоїх ногах пера золоті стій за мене, стій, не віддай назад поки сонце не закінчить свій старий обряд.
Василь МАРУСИК, заслужений журналіст України
У святковому випуску тижневик “Слово Просвіти” (№34, 20-26 серпня 2020 р.) до свята Незалежності України надруковано серед визначних публіцистичних роздумів статтю земляка великого кобзаря Ж. Лютого “Нескорений ПроRock. Тарас Шевченко”. Автор повідомляє про те, що “незабаром світ побачить третій епізод великого проєкту Громадської спілки “Музичний Батальон”.
Нагадую про цю публікацію тому, що йдеться також про відомого діяча культури, кобзаря-лірника Василя Нечепу з Чернігова. Тут мовиться і про те, що у народній манері чернігівець виконує власну мелодію на шевченківський твір у супроводі одеситів “Друже Музико” та київського гурту “Осяйний Живосил”.
— Радий, що досвідчені молоді співаки та музики запросили мене до справді бойового гурту. Із окремими з них я десятки разів співав і грав на кобзі та лірі в окопах та гарнізонах АТО. Особисто об’їздив за тридцять літ десятки країн світу, де замешкали наші співвітчизники. І ніде так не співпереживав як на фронтових позиціях на Донбасі. Тепер я знаю, що моя життєва позиція вірна, бо служу завжди Україні.
Кобзар-лірник, обдарований тенор, родом з міста Носівка на Чернігівщині. Понад двадцять років був солістом обласної філармонії, з 2004 року – керівник українського культурно-просвітницького центру МАУП у Києві. Народний артист України. У репертуарі Василя Нечепи — думи, псалми, народні пісні, що входять до моновистав: “Пісні із зачарованої Десни”, “Через віки й серця”, “Зоряна вічність”, “Були й ми козаками”, “Материні пісні”, “Було колись в Україні” та інші. У його виконанні звучать пісні у записах М. Максимовича “Гомін, гомін по діброві”, а також історично-фольклорні твори з деснянських берегів або жартівливі шедеври у виставі “Зоряна вічність”. Знаменита моновистава про українського генія — художника й поета “Через віки й серця” (твір звучить майже 12 хвилин) складається із таких частин: “Спогади про Т. Шевченка”, пісні на вірші поета “Породила мати сина” і “Ой, люлі, люлі” та з його улюбленого репертуару “Ой, Морозе, Морозенку”, “Ой, зійди, зійди”, народної думи “На смерть Тараса” у виконанні Т. Пархоменка, авторської мелодії на слова М. Негоди “Діброво зелена”…
До музичного диску “Було колись в
Україні” (випуск 2002 р.) вступне слово написали академіки Юрій Шилов та Микола Жулинський. Зокрема, Микола Григорович зазначає: “Наш славетний кобзар-лірник хоче засвідчити, що не вмирає — “не вмре, не загине!” дума кобзарська, бо її порятунок — в духовній вічності українського народу, в її талантах. Від Бога цей дар голосом оживлювати джерела народної творчості. Тому наш народ називає таких величних співців, як Василь Нечепа, “людьми Божими”.
Знать, од Бога І голос той, і ті слова… Василь Нечепа — автор декількох музичних посібників. Разом з письменником Миколою Щудрею створив багато ілюстрований збірник “В рокотанні-риданні бандур”. За однойменну концертну програму 2006 року удостоєний Національної премії імені Т. Г. Шевченка. Серед нагороджених тієї шевченкової весни видатні діячі культури: художник Євген Безніско, письменники Анатолій Погрібний, Григорій Гусейнов, Ігор Качуровський, Анатолій Кичинський та інші.
Першого вересня родина у Києві вітала ювіляра і проводжала до першого класу його третю онучку Марійку – дочку сина Романа. І ще одна радість прийшла до Василя Григоровича. Його брат Володимир та літературознавець, професор Василь Яременко випустили у світ великий том-збірник листів видатного просвітянина Бориса Грінченка, віднайдених у архівах Росії та України.
Многая і благая літ Вам, ювіляре!
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
