Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Пошта “СП” · “Неможливо зламати волю вільного народу. За нами – героїчна історія. За нами – когорти наших великих предків”. · с. 6сторінка оригіналу ↗

Його книги формують культ Українця

Слово Просвіти, №36 за 2023 рік

У книзі “Горджусь, що я Українець” автор документально, з промовистими історичними фактами обґрунтовує своє політичне і літературне кредо: “Москва – це зло і загроза всьому цивілізаційному світу. Загроза не міфічна, а реальна… Московити хотіли вчора, хочуть сьогодні, будуть хотіти завтра знищити нашу історію, праісторію, мову, нашу пам’ять і сам український народ. Не вірте! Україна не скориться. Україна боролась і бореться”. Ці слова особливо і емоційно сприймаються нині, коли рашистські загарбники вторглись на українську землю. Відкривається ця книга Сергія Мартинюка есеєм “Манкурт”, де він зрозумілою і переконливою мовою показує на промовистих прикладах, як народжуються зрадники і перевертні народу. Далі автор досліджує причини Голодомору, тактику і стратегію московських вождів, спрямовану на знищення української державності і культури, і дає чітку й аргументовану відповідь “малоукраїнським історикам”, які пояснювали, що таким чином радянська влада хотіла захопити українське селянство в колгоспи: “Справа в тому, що колгоспам належало уже 78% орних земель. Московія не робила голодомору на Дону чи в Поволжі, хоча донські козаки і приволзькі німці чинили спротив колективізації не менше за нас, українців”. Автор аргументовано розкриває підступну політику царизму, яку взяв на озброєння російський більшовизм. Вона полягала в поступовому, але неухильному пригнобленні всього українського, особливо початків нашої державності після Лютневої революції 1917 року. Загалом визначальне ідейне спрямування книги Сергія Мартинюка полягає у розвінчуванні численних підлих і підступних міфів Московщини, творених на основі викрадань і перекручень нашої історії. Зрозуміло, чому друге видання книги вийшло російською мовою, бо автор хотів бути почутим на рідній йому Одещині, значною мірою русифікованій імперською Москвою. З часом погляди Сергія Мартинюка все більше увиразнюються, і в книзі “Того, хто йде, важко спинити” він зазначає: “Минуло більше ста років, а наче про сьогодення написав у 1918 році Олександр Олесь (мається на увазі вірш “Узори української долі”). А, справді, що змінилося? А нічого. Той же ворог і в ту ж хату. 7 жовтня 2020 року. Сьомий рік активної фази війни, а за дослідженням Київського міжнародного інституту соціології 42% громадян України до Московії ставляться позитивно!.. Щось не те у нас з мізками”. Зараз позицію українського патріота Сергій Мартинюк заявляє і в літературній творчості, зокрема у книзі “Народжені перемагати” він зізнається у любові до рідної землі: Я закоханий у балтський степ. У отчиному гнізді свій лелека, В чужому краї не стало серце на коліна, І голову я не опустив. Відчуваєш у цих словах щирість і гідність автора, хоча іноді йому й бракує виваженості образного слова, тієї метафоричності й узагальнення, які притаманні поезії. Загалом Сергій Мартинюк почувається “на коні”, коли поринає в полеміку, публіцистичну загостреність, історико-краєзнавчу стихію. Цим позначено книгу “Маю честь бути українцем”, де в передмові полковник В. Кривобок визначає основоположні риси життя й творчості Сергія Мартинюка: “Із Сергієм знайомий з часів Помаранчевої революції. Разом відстоювали ідеали свободи українського народу. Тому знаю його як високопорядного та сміливого офіцера й гідного патріота України. До слова, саме після Помаранчевої революції Сергій написав першу книжку “Здобули волю – здобудемо долю”. Про сміливість Сергія Мартинюка і його принципову патріотичну позицію засвідчує й те, що він у перший же день російської агресії, перебуваючи в Ірпені, приєднався до Ірпінського добровольчого спротиву – записався добровольцем із рішучою поставою допомогти оружно Україні в її війні із московитами. Перебуваючи в лавах ірпінських тероборонців, поет Сергій Мартинюк 1 березня 2022 р. звернеться до своїх побратимів по боротьбі з рашистами: А побратими мої незламні Хоробрих братів шукають у висі Світло струмує зі зранених тіл Чи ще устрінемось – тужливо питає думка Чи устрінемось? На небесному колі Героїв Чи устрінемось? Обов’язково в День Перемоги

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин