Разом — до Перемоги! · “Унаочнювання війни для орди сіє паніку серед мешканців “єдіной і нєдєлімой”. · с. 2сторінка оригіналу ↗
Закінчення статті «Зберегти неухильну наступальну ініціативу», с. 1
Зберегти неухильну наступальну ініціативу
Слово Просвіти, №36 за 2023 рік
Закінчення. Поч. на стор. 1
У таких умовах на прориви важкою технікою годі було й сподіватися, на чому наші війська трохи і боляче обпеклись, але швидко й розумно змінили тактику на іншу. Діями піхоти, підрозділами мінімальної кількості (в 10 осіб), в нічний час вони розміновували фактично вручну поля задля створення множинних проходів, максимально прихованих. Хоча розмінування проводились і технічними засобами та системами для розмінування, але це викривало факт розмінування і відповіддю міг бути ворожий артилерійський та повітряний вогонь, а потім знову мінування дистанційними засобами. Весь цей колосальний тяжкий труд нарешті дав успішні результати, і тепер ми вже радіємо від того, що після прориву першої лінії ми подекуди зламали і другу лінію оборони окупантів. Тепер все ширше відкривається можливість дій великими підрозділами із важкою технікою, в тому числі високотехнологічною, яку нам надали західні партнери. А це обіцяє в подальшому значне прискорення наступальних проривів, бо тепер у справу йде вже не піхота малими підрозділами, а потужна техніка з добре навченим особовим кваліфікованим складом. Багато в чому успіх залежатиме від того, наскільки добре наші артилеристи почистили тили ворога, наскільки ретельно знищена їхня логістика та знищені резерви ворога у попередніх боях останніх тижнів. Схоже на те, що з цим у ворога дуже скрутно. Бо наші воїни не витрачали час намарно і провели підготовчу роботу ретельно й ефективно, що обіцяє незабаром значні визвольні дивіденди для визволення великої частини окупованих територій України. Хоча я в цей час хотів би знову застерегти наших владних пропагандистів від їхньої улюбленої справи: бити в литаври і свої переможні керівні груди; суспільство має бути правдиво поінформоване, наша єдина спільна мета – не ейфорія та пошук власних політичних дивідендів, а перемога у цій драматичній боротьбі українського народу за своє існування, за свою свободу і вільне майбуття успішної держави. Крім того, варто чесно усвідомлювати, що попереду у нас не короткий шлях до нашої перемоги, а важкий, витратний путь, який ми, звісно, неодмінно подолаємо, але якщо будемо мудрими, сильними і терплячими – всі як один. Що нас може очікувати згодом, коли буде остаточно подолана друга лінія оборони на півдні (знову підкреслю, що розгорнутий наступ нашого війська можливий не тільки на півдні)? Далі – третя лінія оборони. Але ця лінія є тиловою і має значно слабшу систему захисту, аніж перші дві. Коли наше військо остаточно прорве другу лінію у Вербовому, Новопрокопівці, Ільченковому та Солодкій Балці (а зараз іде до того), то дорога на Токмак буде відкрита, це 20 км шляху, можливо, й нелегких, але виснаження оборони ворога вже зараз дається взнаки, і на цьому шляху буде нарешті задіяна на повну силу важка техніка нашого війська, тому є висока вірогідність, що окупаційні війська тут мають посипатись. Токмак можна відвойовувати, але можна і обійти, щоб не втрачати темпу наступу, бо немає сенсу впиратися, бо немає необхідності термінового звільнення Токмаку, якщо ворог буде там дуже опиратися; головне – бадьорий темп наступу, а Токмак, залишений в тилу, ворог і сам здасть або ж втече під загрозою оточення. Після Токмаку відкриваються множинні перспективи розвитку наступів: можна на Мелітополь, а можна повернути й на Бердянськ, також є можливість спрямувати сили до Нової Каховки і Олешків, яким назустріч можуть вийти наші війська з правого берега; цілком можливо і одночасно опрацьовувати різні напрямки. Який варіант обере Генштаб – це його прерогатива. Я думаю, що це залежить від ходу подій на полях бою на той час, наявності і готовності резервів, техніки та боєприпасів. Ох, як би зараз нагодились потужні фортеці на колесах – танки “Абрамси”, та ще й з їхніми могутніми боєприпасами зі збідненим ураном, що пробивають будьяку танкову броню фактично зі 100% гарантією! Бодай ті 10 штук, що вже начебто ось-ось будуть готові. А краще всі обіцяні 31 танк! Так, ця кількість не вражає, та й чи встигнуть вони на поле бою нашої осінньої визвольної кампанії – невідомо достеменно, але вони дуже знадобились би саме зараз. А про літаки скажу майже словами Залужного, мовленими ним давно: про F-16 поки що годі й думати; вони стануть у наш стрій лише наступного року, в якому, втім, теж буде ще багато роботи з очищення нашої землі від нацистського сміття імперської Москви. Про те, що ворог зрозумів, що для нього вже смаленим пахне, після прориву нашого війська на півдні, свідчить не тільки судомне перекидання з північного фронту на південь своїх десантних військ (як найбільш мобільних військових частин), а й нервова заява керівництва Московії про термінову мобілізацію у найстисліші терміни – до 1 листопада – аж 200 тисяч свого гарматного м’яса. Саме гарматного м’яса, бо мобілізувати й, головне, навчити їх військової справи до 1 листопада неможливо. Раніше вони заявляли про план мобілізації в 400 тисяч до нового року, а Дмітрій Медвєдєв відрапортував нещодавно, що 280 тисяч вже залучили (як завжди, з брехнею), коли тепер раптом гарячка їх допекла настільки, що вже 200 тисяч не вистачає для забою як жертовних тварин для кремлівської сатанинської релігії імперського зла. Про що цей факт? Він про те, що Кремль йде ва-банк, хоча досі намагався робити мобілізацію прихованими методами, не настільки масово, не одразу і не в такі стислі терміни, як оголошено зараз. Їх приперло, і тепер гарматним м’ясом із зеків дірку у своїх військах не залатаєш, тож доводиться робити жест недоброї волі. Це загрожує збільшити напругу серед досі лояльного до Кремля майже всього населення імперії – саме те, чого найбільше боїться путін і його соратники, бо для московитів була оголошена “спеціальна військова операція”, яка гарантовано мала бути легкою прогулянкою територією Україною за три-чотири дні, максимум за два тижні, а воно он як вийшло. І цьому залученню до жахів війни сприяють не тільки успіхи наших воїнів на фронтах, а й особисте “залучення” до гострих почуттів війни населення імперії зла силами наших Збройних Сил: вибухів, методичних обстрілів військових об’єктів тепер вже на території самої Московії, тобто унаочнювання війни для орди. Це дуже добре збиває імперську пиху і зверхність, сіє паніку і готує усвідомлення серед мешканців “єдіной і нєдєлімой”, що ця війна прийшла до них вже додому. Правильні дії дають правильні результати – це про ЗСУ. Мерзотні дії мають мерзотні наслідки – це про імперію зла. Боротьба добра і зла – такий собі наочний посібник для імперських нацистів. Ще я хочу акцентувати увагу ось на чому. Наші повітряні атаки на суто воєнні або ж військовопромислові об’єкти на території Московії, а також на їхні “центри прийняття рішень”, окрім тих здобутків, про які я написав вище, мають ще один вагомий здобуток і мету. Такі обстріли примушують ворога використовувати свої системи ППО не тільки для війни на території України, а й для оборони своїх територій, що відповідно зменшує концентрацію систем ППО ворога на фронтах в Україні, а отже, це ослаблює воєнні спроможності окупаційних військ в Україні. Тим більше, що в Україні система ППО міцнішає з кожним днем, на озброєння надходять найсучасніші, високоефективні зразки протиповітряної зброї. Натомість ППО Московії поступово слабшає, тане у плині війни. Є ще один важливий чинник: дуже складно захистити всю територію України засобами ППО, але ми до того йдемо завдяки нашим партнерам. Але якщо важко захистити Україну через велику територію, то гігантську територію Московію – фактично неможливо. Москва може хіба що точково прикривати свої об’єкти, а не всю свою колосальну територію. І маневрувати на такій величезній території системами ППО теж практично неможливо. Ось так вийшло, що той, хто хотів вчинити нацистський бліцкриг, тепер поступово наближається до свого цуґцванґа. І це ж ми тільки почали... Обстріли території Московії – це вагома і ефективна складова ведення війни проти імперії зла, яка розуміє і боїться лише силу, яку вона відчуває на власній шкурі. Із зрозумілих і відомих причин наші партнери нам не надавали і не рясно надають і зараз боєприпаси і зброю великої дальності. Але нічого і ніхто не заважає нашим партнерам передавати нам високі технології воєнного призначення, складові, компоненти, вузли тощо. А також розвивати спільне виробництво або локалізувати наше виробництво на своїх територіях. Ну і врахуймо, що потужна інженерія є і своя, також маємо відповідні модернові кадри, які можуть і вміють розробляти і впроваджувати у виробництво свої винаходи, тим більше, спираючись на інженерну і технологічну допомогу наших партнерів. Перші ластівки вже є, і ми вже навіть зараз маємо змогу перевести загрози війни на територію ворога, а якщо далі йти цією дорогою, то час грає на нас, а не на “нєсокрушимую” Росію. Ця війна відкрила дві головні больові точки на нашому шляху до перемог: спочатку – артилерію, а тепер і колосальну щільність мінувань на фронті. Симбіоз цих компонентів значно ускладнив нашу літню воєнну кампанію. Міни не пускають йти далі великими силами, стрімко і ефективно, а артилерія тримає під прицілом наші намагання проходів на мінних полях. Потрібні були протимінні устаткування, боєприпаси, зміна тактики ведення боїв і нарощування успішності контрбатарейної боротьби. І запекла боротьба ППО проти повітряних потужностей ворога. Все це було головними проблемами останніх тижнів, які ми вже долаємо. Пересічним спостерігачам це не так чітко помітно за потоком воєнних подій, але результати вражаючі, і в переносному, і в прямому сенсі: за серпень було знищено майже 700 артилерійських систем ворога. Тобто щоденно – майже 25 систем. Іншими словами, щодня знищується більше 1% від усіх наявних артсистем ворожої імперії. Темпи вражають, бо з такою швидкістю за 100 днів всі артсистеми противника мають бути знищені, лише трохи більше як за три місяці. Звісно, вони ще наклепають собі нових систем, хоча й невідомо скільки, але виробляти 25 штук за добу – це фантастика! А ще ж до них потрібно й боєприпасів навалом, але вони теж обмежені, а темпи виробництва їх в Московії в рази менші, ніж їхні витрати в боях. Ось чому Кремль істерично та закохано дивиться на Північну Корею. І ось чому поспішно готується зустріч “вождів” цих осередків зла: Москва готова на все, аби Пхеньян задовольнив її смертельний голод на боєприпаси та зброю, бодай хоч якусь, хоч і допотопну, а Пхеньяну на цьому тепер можна урвати від Москви, що він забажає. Певно, саме тому зараз Пхеньян проводить серію демонстративних імітацій ядерних ударів, аби залякати Південну Корею та США, які її підтримують, бо, віддавши частину своєї зброї та боєприпасів Москві, вони не тільки наражаються на гнів США, а й бояться того, що Південна Корея використає такий шанс для об’єднання обох Корей. Не знаю, чи вигорить ця оборудка для Москви, а може, Північна Корея, попри всі спокуси, не наважиться це зробити, але сам факт ослаблення воєнної спроможності Москви у цьому ракурсі є показовим. Не знаю, як це приниження і ослаблення “сильної Росії” переживе Папа Римський, але що добре, то добре, і та сила – сила споконвічної імперії зла – має бути покарана!
Підсумки та бажані перспективи Набуті протягом останніх десяти тижнів такими важкими зусиллями здобутки українського війська мають бути збережені і розвинуті. Наступальна ініціатива має бути зростаючою функцією ЗСУ, в жодному разі не можна втрачати наступальний імпульс. Зрозуміло, що всіх задач цієї війни цього року ми не розв’яжемо. Не можна сказати, що осінь і дощі послаблять наші можливості наступальної ходи на півдні, як вважають чимало воєнних аналітиків, а тим більше не воєнних, а цивільних, пересічних спостерігачів. Бо на півдні, в районі ведення сьогоднішніх боїв переважно дерново-піщаний ґрунт, це не масний чорнозем, як, наприклад, на Луганщині. До того ж, рельєф тут степовий, що дозволяє глибокі прориви, якщо вони вже набули сили і пройдені фортифікаційні укріплення, бо там обороні нема за що чіплятися, ховатися і маневрувати. Але й взимку цього разу не можна ставити наші наступальні дії на “стоп”, в жодному разі не можна втрачати імпульс визвольної ходи, не можна дати ворогу знову очуняти, очухатися, окопатися та набути резервів – як особового складу, так і виробництва зброї та боєприпасів. Тиск і наступ мають стати неухильною константою. Важливим компонентом нашого успіху є виснаження ворога фізично і морально. Особливо важливо забезпечити значне перевищення їхніх втрат над їхніми можливостями воєнного виробництва – як безпосередньо на фронтах, так і на території самої Московії, де безупинно й ефективно мають тривати повітряні атаки, націлені на їхні воєнно-промислові та воєнні об’єкти. Ворог має втрачати значно швидше, ніж спроможний відновлювати. Маємо безупинно продовжувати нищити артилерію ворога, а в ідеалі – звести її нанівець; тобто те, що здавалось колись неможливим зробити з-за колосальних запасів, які накопичила імперія зла за минулі довгих 70 років, тепер має реальні перспективи бути знищеним до нуля. Чорноморський флот має бути паралізований. Ми вже маємо позитивний досвід у цьому і здатні нарощувати свій тиск, щоб максимально нейтралізувати ворожий флот. Зерновий коридор маємо пробити власними руками, своєю зброєю, умінням і гнучким розумом. Винахідливість, хоробрість та любов до Батьківщини – ось наші не матеріальні сили, які матеріалізуються в наші успіхи в битві за нашу волю, свободу, реалізуються в нашу спільну Перемогу. Ми йдемо шляхом перемоги разом із нашими партнерами, які теж мають зробити свою роботу над власними помилками минулого і на цій основі послідовно посилювати ефективну допомогу Україні. Цей світ міцно взаємопов’язаний. Особливо зараз, в теперішню інформаційну епоху. Як гукнеться, так неодмінно і відгукнеться. Україна волею долі (і далеко не вперше!) стала драйвером, провідником епохи, але для драйвера має бути високотехнологічне і ефективне обладнання, яке має надати Вільний Світ, аби майбутнє відгукнулось для людства не могильною тишею мороку зла, а дзвінким світлом добра. До Перемоги – разом! Слава Україні!
Віктор СКОРИК
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
