Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗

Книжкова толока в Огієнковому краї

Слово Просвіти, №36–37 за 2021 рік

рокою, а твори неймовірно теплі й зворушливі. Перемогли такі народні поети: І місце – Віктор Волощенко (м. Полтава); ІІ місце – Людмила Юферова (с. Добровеличківка, Кіровоградська область); ІІІ місце – Наталія Данилюк (селище Перегінське, Івано-Франківська область). Спеціальними відзнаками за поетичну майстерність було нагороджено Олександра Ватагу (с. Нова Ободівка, Вінницька область) та Галину Бендзу Коцовську (м. Львів). Упродовж дня автономно працювало кілька письменницьких локацій. Поетична, на якій відбувалося підсумкове нагородження переможців літературного фестивалю-конкурсу “І тихим островом калиновим, згадалось батьківське село…”, а також поетичний марафон учасників книжкової толоки. В. Крупка, поет, викладач, член журі фестивалю-конкурсу (м. Вінниця): “Друга Брусилівська книжкова толока – і знову розкіш спілкування... Що потрібно письменнику? Відчути, розповісти, почути, набратися емоцій, вражень, емпатій для нових творів. Для мене толока почалася з нагородження лавреатів і переможців поетичного конкурсу „І тихим островом калиновим, згадалось батьківське село“… а потому були розмови з друзями-письменниками, книги, пресмачнющий обід, участь у поетичномузичному перформансі з Юрієм Іванцем… Брусилів запам’ятався гарною осінньою погодою, світлими людьми, неймовірними емоціями…” Локація “Козацька платформа”, на якій обговорювалися твори присутніх авторів історичної тематики, зокрема книги краєзнавця Євгена Букета “Семен Неживий – лицар Холодного Яру”, “Коліївщина: право на повстання”, Галини Фесюк “Свічадо Жовківського краю”, нове видання президента клубу “Холодний Яр” Романа Коваля “Житомирщина в боротьбі” та інші, – не залишила байдужими усіх присутніх. На локації “Світ дитячої книги” свої твори для дітей презентували Леся Мовчун, Софійка Сова, Іванка Подольська, видавництво “Comix.UA” та інші. Закінчення на стор. 11

с. 11 · сторінка оригіналу ↗

Про кар’єру не думала зовсім. Хотіла вчитися, пройшла конкурс до аспірантури. Навчалася заочно. Поринула в науку, захистила дисертацію. Спала іноді по півтори-три години на добу: робота, дослідження, сім’я. Потім перемогла у конкурсі на посаду викладача в Луганському медінституті. Стала викладати – до самої пенсії… З компартії вийшла разом з Демплатформою. Вона запропонувала кардинальні перетворення, які компартійна верхівка сприйняла в штики. Тоді 3 мільйони з 18 вийшли з компартії на знак протесту проти збереження радянських – “совкових” – порядків. У ЗМІ заборонили навіть про це згадувати . Парторг інституту запросив мене на “бесіду” - і, знаєте – мусив погодитися з моїми аргументами... О. Б.: Багато хто намагався робити власну політичну кар’єру на “шахтарській” темі. Це не про Вас. Хоча саме Вас шахтарське середовище підтримувало… Л. З.: У шахтарів я багато чого навчилася. Вони були тими людьми, з якими стосунки вибудовувалися просто, відверто, душевно. Так само і в “Чайці”… Намагаюся передати свої знання. Нині у жодній партії не перебуваю. Політика як спосіб життя – не моє покликання. Але вона зачіпає мене, коли гору беруть брехня і людська темнота. Хоча суспільство має тримати політику під контролем: чи туди, куди слід, нас ведуть керманичі? Чи не заведуть знов у мордорські болота? Дії влади треба оцінювати з позицій незалежності держави і добробуту народу – і впливати на політику. В кожної й кожного з нас має бути свій маленький “окоп” у боротьбі за державу і людей, за їхнє усвідомлення, що робиться насправді й до чого це може призвести. Хочу, аби з таких “окопів” постала наша передова у боротьбі за людські розум і душу. Це, вважаю, нагальне завдання демократії й правозахзисту. О. Б.: Ми вже згадували про жіночу правозахисну організацію “Чайка”, що її Ви створили понад 20 років тому й донині очолюєте. Як літалося “Чайці” на Луганщині? Л. З.: Я вже казала, що “Чайка” злетіла на хвилі шахтарського профспілкового руху, і ми протягом наступних 10 років допомагали учасникам акцій протесту на Луганщині й Донеччині. Один із основних напрямів – інформаційна і правова підтримка незалежних шахтарських профспілок, їхнє навчання, допомога їхнім депутатам. Результати? Скажімо, за підтримки нашої “Чайки” депутатами Краснодонської міської ради стали 12 членів НПГ шахти ім. М. Баракова, а голова НПГ Дмитро Калитвенцев двічі поспіль обирався до обласної ради. Діяли наші районні та міські структури, працював юрисконсульт. Ми брали активну участь у кількарічній акції “Громадянська комунальна самооборона”, стримували зростання тарифів на житлово-комунальні послуги. Особлива сторінка нашої історії – захист прав громадян, коли споживачеві комунальних послуг могли незаконно призначити штраф або нарахувати захмарні й непідтверджені заборгованості. Ми зверталися до Вищого Спеціалізованого Суду України (був тоді такий), було рішення Пленуму, і судді стали суворіше ставитися до дотримання комунальниками прав споживачів. До складу “Чайки” входили створені за нашої підтримки самостійні жіночі правозахисні організації “Ластівка” (Краснодон), “Первоцвіт” (Біловодськ), “Чайка”(Новопсков), “Вікторія” (Старобільськ), “Зоря” (Станиця Луганська”, “Чайка” (Луганськ). Були партнерські організації: “Конфедерація вільних профспілок Луганської області”, “Асоціація соціал-демократичних сил Луганщини”, “Асоціація найманих працівників і власників” (Краснодон). До 2014 року діяла ціла мережа правозахисних і просвітницьких організацій “Правова Луганщина” з 23 громадських об’єднань та аналітичних груп. Ми робили все для захисту прав людини, які на Луганщині влада порушувала на кожному кроці. Переконана, що найкращими ліками для демократії є громадянська просвіта , яка дає змогу людині робити усвідомлений, вимогливий вибір влади і постійно її контролювати. Останнім часом ми працювали й над вирішенням проблем місцевого самоврядування, створили мережу правозахисних та просвітницьких громадських організацій і ініціативних груп, проводили заняття з питань взаємодії влади і громади. А потім почалася війна… О. Б.: Одного гіркого дня 2014 року Ви залишили місто, яке стало для Вас рідним. Боляче, але мушу запитати: що лишилося в серці? Л. З.: Спочатку гадали, що за кілька тижнів, нехай місяців за два – все скінчиться. Але війна триває от вже восьмий рік. Важко жити далеко від рідної домівки. У серці – жаль і туга. Російські імперці й трансформовані сепаратисти – комуністи, соцпартія, партія регіонів, ОПЗЖ й їм подібні — загубили Донбас, струсонули країну, змусили людей лишати все і втікати від вій- Закінчення. Поч. на стор. 1 У межах Книжкової толоки відбулася презентація унікального видання Володимира Святненка “Брусилівщина в іменах. Науковці”. У книзі зібрано біографічні нариси про 70 науковців і винахідників, які відігравали та відіграють провідну роль у вітчизняній науці. “Майбутнім поколінням брусилівців є з кого брати приклад, адже наш Здвижень-край виплекав 11 академіків, 35 докторів наук, сім лавреатів Державних премій, десять заслужених діячів науки і техніки”, – наголошує автор видання. На сцені місцевого Будинку культури виступили неповторні українці родом із Брусилівського краю: український історик, доктор історичних наук, професор, член-кореспондент НАПН України, академік Української академії політичних наук, заслужений діяч науки і техніки України Василь Миколайович Ткаченко; український фізик і педагог, доктор педагогічних наук, професор, академік АНВО України, заслужений працівник освіти України Володимир Петрович Сергієнко; доктор біологічних наук, доцент Каролінського інституту (Швеція) Олена Віталіївна Кашуба та інші. Серед героїв книги є дуже відомі в Україні люди. Але їх знають більше як державних і політичних діячів. Так, у селі Карабачин народився Київський міський голова (1999–2006), народний депутат Верховної Ради України кількох скликань, Герой України Олександр Олександрович Омельченко. Але мало хто знає, що Олександр Олександрович – кандидат технічних наук, свою дисертацію він захистив у 1988 році, тобто задовго до того, коли став працювати на державній службі. А шлях цього відомого українця розпочинався з рідних стежин Брусилівщини. Олена Тунік-Мозговенко, член національної спілки краєзнавців України (м. Коростишів): “Нарешті у невеликих містечках відбуваються події Всеукраїнського масштабу. Все це завдячуючи ініціативі Володимира Святненка – талановитиго вихідця з мальовничої Брусилівщини! Завдяки його наполегливим та скурпульозним дослідженням історичне минуле Брусилівщини досліджене цілком і повністю та видане щонайменше у шести книгах. Це чи не єдине на всю Україну детальне вивчення минувшини всього району та сіл, які входять до складу. Книжкова толока в Брусилові – прояв закоханості пана Володимира в рідний край… Дуже вдячна Вам, пане Володимире, та усім, хто долучився до організації чудового свята!” Гості Брусилова мали можливість відвідати Музей Івана Огієнка, українського науковця, мовознавця, історика, першого ректора Кам’янець-Подільського державного українського університету, славетного Сина Брусилівського краю, який залишив безцінний спадок для України. Неповторного колориту Святу книги надали виступи самодіяльних колективів Брусилівщини: народного вокального ансамблю “Чарівниця” (смт Брусилів), народного вокального колективу “Дзвін” (с. Привороття), ансамблю “Здвижаночка” (с. Покришів) та інших. Незабутні емоції залишила художня виставка майстра народної творчості Аркадія Поліщука, який презентував унікальні портрети, випалені на дереві. Апофеозом свята став концерт народної артистки України Алли Попової. Брусилівщина відроджується, оновлюється і просвітлюється – і все це завдяки небайдужим людям цього краю, які неймовірно люблять рідну землю. Хотілося б подякувати голові Брусилівської ОТГ Володимиру Габенцю, начальниці відділу культури Брусилівської ОТГ Ларисі Філоненко, старості Яструбеньківського старостинського округу Ніні Рафальській, директорці Брусилівського будинку культури Ксенії Федишиній, громадському діячеві Михайлові Козару та неймовірному організатору і натхненнику, письменнику Володимиру Святненку. Брусилівська книжкова толока–2021 – це маленька сторінка в історії великого культурного відродження України. Ірина ГОЛОВАЙ Прес-центр Вижницької РДА, Буковина Шахтарський пікет перед Луганською облдержадміністрацією. 1997 р.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин