Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Поети*воїни · “Оця стражденна земля довкола і небо над нею – і є Батьківщина” · с. 15сторінка оригіналу ↗

Зі збірки “Любити”

Слово Просвіти, №36–38 за 2022 рік

Світ медитує, і ця медитація – світла молитва Христу. В егоцентричному жовтому танці я ситуативно веду. Більше ніхто і ніколи не втрутиться в наш перманентний двобій. Пий мої вірші напам’ять: отрута ця – щирий дарунок тобі. Дяка Дякую, Боже, за долю мою, Що розливається, наче в Раю: Ні берегiв, нi початку з кiнцем, Нi ворогiв з чоловiчим лицем. Дякую, Боже, за друзiв моїх, За повсякденну злопам’ятність їх, I за усмiшку, що кiлька жінок Разом сплетуть наостанок вiнок Дякую, Боже, за рiдних батькiв, Що налiчили немало рокiв, За заклопотану милу сестру I за знання, що нiколи не вмру. Дякую, Боже, за пташку в руці I за вiдверту сльозу на лицi, Й за божевiлля окремих ночей, Що заримованим горлом тече. Дякую, Боже, за вiршi мої, Що розлетiлись в далекi краї, Де їх запоєм читають i вчать, Але до ночi про мене мовчать. Дякую, Боже, за все на землi: Що не лiтав, не водив кораблi, Що не стрiляв у людей на вiйнi I не хотiлося цього менi. Дякую, Боже, за те, що я – є, I за розмiрене щастя моє, I за кохану, що любить мене, I за надiю, що все це – мине. Дим вірші – це любов. це відсутність страху. коли радість і спокій течуть підшкірно. коли осіннє небо над батьківським дахом так безбожно тисне, а ти – покірний. коли горіхове листя надвечір палиш і мимоволі смакуєш цей священний дим, коли задуєш жінок, що з тобою спали, – не з таким і не з тим. вірші – це те, що проростає крізь тебе, аж кудись поза хмари, де тане біль, коли урожай з цих захмарних стебел перманентно гірчить не лише тобі. коли кожне слово таке випадкове, та його не заміниш уже нічим, коли ставиш крапку в останньому рядкові, чи коли тиждень мовчиш. вірші – це камлання аж десь насподі, яке не розчути отак одразу. коли віддаєшся увесь роботі, чи коли тобі байдуже, що не красень. коли жіночий голос тихенько кличе, а ти дослухаєшся – чий – куди? чи коли ти один, і тобі це личить, бо ти сам обираєш, куди іти. Жовтень чого він тут? для кого? і навіщо? печаль цієї осені найвища вона така важка екзистенційна як наглядач – тюремний чи станційний що стереже гонителів від гнаних чи заряджає потяги за нами у кожен перестояний світанок і закриває очі наостанок чого він тут? чи є у цьому правда – не відкладати зречення на завтра себе самого зрадити і зректися серед дерев готових роздягтися й молитись падолистові уклінно – до листопада – в листі по коліна у вінницькому парку біля вежі де небо пророкує сплін і нежить чого він тут? це присуд чи свобода – іти по цьому листю як по водах через оце шаманство під ногами – на вірші що звучать в людському гамі у віру на просвітлення на дотик на прихисток на тлін на голос – доти аж доки пульсуватиме у тілі це небо над холонучим Поділлям Любити любити цю жінку такою як вона є цінувати її такою якої колись не стане одну-однісіньку – чи не єдину із усіх Єв таку неповторну – можливо останню малювати її голою віршувати її ніжною приколисувати щовечора пробуджувати щоранку досліджувати з нею тонкощі – нехай це і смішно щоночі натхненно – щомиті старанно фантазувати про неї не так як про решту згадувати її особливою пам’ятати чиєюсь бачити її усюди – впівока за нею стежити колекціонувати жести – вірувати в цю єресь підспівувати коли співає а коли плаче – втішати варити для неї каву привласнювати хотіти просити її не писати і ніколи не проводжати уявляти на кого б схожими виростали діти тішитись лінуватися поетизувати взаємини почуватися як на небі – хоча і не вмер іще не перейматися дурощами а радіти що є вони передивлятися Тарантінище перечитувати О’Генріще З мережі ФБ Пам’ять оця стражденна земля довкола і небо над нею – і є Батьківщина. це остаточна причина жити саме отут – і вагома причина. причина ставати сильнішим, кращим, вивершуватися – поступово, причина для невгамовної ненависті і безоглядної любові. це причина пишатися своїм родом, генотипом, кров’ю, а ще – життєствердна причина брати до рук зброю, щоб з цією зброєю вкотре відвойовувати свободу – за майбутнє, за теперішнє, за невгасиму пам’ять свого роду! і передовсім – за пам’ять, за те, що за нами те, що позаду. саме вона й надихає – і це одвічний Господній задум. бо коли за тобою вже немає жодного,

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин