Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Сторінка · с. 16сторінка оригіналу ↗

Слово Просвіти, №37 за 1997 рік

Слово Просвіти, №37 за 1997 рік

1 (ово ПРОСВІТИ Кажуть, пам'ять це єдиний рай, з якого не буває витнання. .. Либонь. Так воно 1 єсть насправді. Тільки коли йдеться про пам'ять окремої модини, одного якогось життя. Гірше, коли розходиться на пам'яті кількох поколінь: тут доводиться добряче потрудитися, вчасно закласти помітні віхи, вагомі обереги, помітні й зрозумілі прийдешнім модям. Благо, якщо йдеться про час, коли між поколіннями пролягає місток писемності, якій цілком під силу вкарбувати у слові будь-яку інформацію А якщо писемності ще не виникло? Якщо Дивні люди -- трозаїки. Коли пости здатні леїжо відшукати поезію всюди -- навіть у траві, то романісти перелопачують сотні тони слобесної /щаи, закоптуються б (сторшчні копальні, кайлують філософські го/иа, ади переказати штрозобо те, що біушотворщі біадують інтуїтивно. Урозаїк УПишорій /олісник -- справбжний прозаїк. Шого історичні романи тро Логля ( Мазепу слово із покоління у покоління перека за09 рам обід «мтача. шого смоя брам ОУАМНАО МО зується, передається усно? Тут велика КД НО о оо лауєуовісвю ймовірність зовсім згубити його чи спот-а дисидентст ви 4 6 щирому комуняцт Її, -- СТЕ, інше роблячи самобіддано, аж д0 самоспамення, -- ворити до невпізнання. Зрештою, 1 в а такому разі трапляються щасливі випад-але, - як є бодиться, бидповідії на сбої питання ки.. ак, у 40-му році після Різдва аро пише лим аркушем пане чнаро- Христового апостол Андрій по воді при- У диб л 2 полей доми важ 5 7 ум фо є був під наші кручі, так ії хочеться жений писати -- политикуватіи не повинен | 79 липня Гишоїшю ІКоміснику билобниться. -- «ття, мовити, під київські несподівані гори, побиті печерами, житлом давніх ліодей з яким прийнято битати кожного письменника, а Проповідник Христового вчення був щиро вражений землею, омитою прозорими прісними водами, благостинею, що так і струменить, обіцяючи щастя досконалій душі. До сьогодні знаємо його пророцтво, що прохопилося в добру годину тоді: «На сих горах имат град велик бьсть и церкви мнози воздвигнутьі!». Слухачів у апостола мусило бути чимало, коли майже десять віків ЙОГО СЛОВО переходило із уст в уста, з душп в душу 1 не загубилося ні йоти! Аж до Нестора... скоро дві тисячі літ живе у СВІДОМОСТІ людській, Ось чому не здається чудом, що від Спаса 1767 року неподалік того місця, де з'являвся колись апостол, височіє на кручі творіння Растреллі, церква Первозванного Андрія. Прикраса Києву Пам'ятка великій учті! Життя одне... то так, то інак урешті взнаємо, щоі нанаших кручах не завжди панувало Християнство. До цього був культ Зевса, богів-небожителів. А перед цим, й не знати як давно, прекрасний культ Праматері... намистину до намистини і, урешті, складається низка попередніх епох, пацьорка з Кількох тисячок літ, від камінного віку, до вогніо й металів, віку бронзового й доби заліза. Танцюючи від причалу апостола Андрія, просто годі утриматися, щоб не підвести голову й не заг ащо ж там, нагорі? Що - потойбік кручі, де ось вона, наша земля, осідок людей, як би вони не називали себе, наших далеких предків. На горі, як на горі... Над горою панував ідол Перуна. «Во наразі такого, що має десятки гарних книг 4 недуденну натуру. Чи до цієї дати, чи просто -- д0 того часу, що визначає доля, Прииги гбнаришович натисай чудесну єсею « Саарагсова таїна» . Срогодні май друкуємо лише уривок й, бідсилаючи зацікавлених читачій до тих кращих часів, коли бони зможуть ппочижати тб побністю пбтонобі ж зичимо здоров'я г небситущості. З носи й боди Мам, панеяобаришу игоршшю / » - тому, що не те диво, що мініатюри виконали на зорісвіту, адивоте - як, зякою майстерністю бронзовщики сповнили те, щоб кинути во дні они, щоб мовити про себе і про талант, який належав їм! | сьогодні здається, ТІЛЬКИ ІМ Хемінгуей стверджував, що емінація (безжальне стиснення слова) - неодмінна ознака талановитого письменника. Бронзові мініатюри, відлиті відомо де (Лук'янівка), але невідомо ким, усі як єсть несуть на собі емінацію матеріалу, СМАРАГЛОВА ТАЇНА славу дер ову!» Або.. «Перун би дн безжальне усікання ваги й розмпру, пе иві» Не так, то інак - бум, бум'! | Ед | БР і - си квінтесенція скульптури. чомусь (Мабуть, отут зро ється наше, суто трафив!», то «Бий його сила Божа!» кше, дотодішніх первісних грошей ЧИ здається, стародавні майстри знали виз- того, що заміняло їх. Перебравши з долонітепло, Богиня владно жадає: Ти! Хто ти? На що спромігся по своїх днях? Не начення мистецтв Гомера -" дійство 1 зх. Але ж вони могли жити до Гомера! абло Пікассо 1 Сальвадор Дам нещоноваторством, неодмінно. Не зовсім непросвіщенна душа підсвідомо розуміє, що потрібно мінятися, потрібно сприймати життя наше «застав дурного богу молитись, так воно й лоба розіб'є!»). Коли ідол Перуна старів, його заміняли. Так, князь Володи- СВІТ мир замість струхнявілого поставив Перуна із головою зі срібла, з вусами золотими... Гнедиво, чому панував якраз бог блискавок та громів понад усіма іншими. Навіть сьогодні ступить на живу землю опісля зливи і почуєте відповідь -- численні обсидіани, природні небесні скла кольору смоли, трапляться майже повсюди. Пощастить, то натрапите й на Руку Перуна (кількакілограмову пригорщу, між залізних пальців якої запікся усе той же обсидіан). Уявити не важко, що ставалося з тими, хто оселився там і на голови кому випав подібний небесний гостинець! Не змолишся тут. Не шануватимеш божество понад інші! Усе макуцще: На зорі Християнства Перуна з головою зі срібла та золота прив'язали до хвоста коня й волоком потягли у бік води, до Дніпрай Почайни, щоб утопити. Адже повсюди лунало «Слава Христу!» й ВідлЛ валося «Навіки слава!». Як часто те, що здавалося назавжди, раптом розсипається на прах, щезає. Гора, яка здавен називалася Володимирською гіркою, несподівано одного дня міняє свою назву. Те її південне крило, що спадало до Хрещатика й несло на Собі доріжку, посипану тертою цеглою, уздовж якої стояли численні кафе та шашличні, сита для прочан, одного разу таким, яким воно є насправді. Непереливки поволі влягаються. Душа маєтна раптом пригадує, що якщо й устигла побувати на причалі апостола й на верхах, то такі не устигла придивитися до отого, а що ж далі, що потойбік" Виявилося, живуть, як і жили, люди. Було багато старокиївських будиночків, двориків, садків і стежок поміж ними, Стоїть усюдисуща тюрма. Трампаркі непримінне торжище... одно слово, закрилок Києва, наречений Лук'янівкою. Вдивляйся! Знайди свою алицю, якщо не небесний обсидіан. аючи рівноваги, опусти очі долу. -- Щось такого... -- Знахідкане скидалася ні на скло, ні накамінь. -- Важке! як метал. Опливок? Чо ж тоді, мов малахіт, зелений? Ніт! Надто сформовано, рукотворно! і Найтірша пора може видатися найкраше для смиренного споглядання, збирання старовини, таїна якої до певного часу мовчить, не подає відгомону на всі питання... Мовчи, мовчи! Читай живу землю. Дивись зелені сни язицтва, такі ж густі й незбагненні, як патина на тих знахідках, що йдуть до рук. Поспішай. Уститнути! Встигнути, поки блискучі лоби мудрих машин, бульдозерів, не все загорнули. Поки котки не все заасфальтували... ніщо не вічне. Чини свого, якщо сподобився. знітитися просто годі. І порятунком тут мо ь стати тільки хоч якісь знання, бодай невеличка здача з чужого гроша. Реріх. Приходять на ум його: «Балтиийские янтари, находимьюе у нас с кремневьгми вещами, не моложе 2000 лет доР.Х. Площадки богатого таинственного культа в Киевской губерним, гле находятся и полированньюе орудия, по женским статузткам обращают нас к Астарте Малоазийской, в 16, 17 векадоР. Х.». -- Гістія! -- Шата, патина, на ній густі, скоріше амарантового аніж зеленого кольору. Подекуди чітко проступають прикраси -- ямка, потім така сама ямка, іще й іще.. обов'язковість, значущість доконечні! Розмашистість міни контуру: оконечна простота. І вивершеність. аче майстер мав справу не з ВІЧНИМ металом, а з воском. Радіти чи печалуватися / Одно певно -- пік пройдено. Далі спад чи навіть вгасан"- ня. Виявилося, ізнов прожито роки, роки. дівчина, обліковець, з блокнотом стоїть на гірці неподалік від цирку и нотує прибуття завантажених землею самоскидів, які, задкуючи, зсипають купами мертвий, зякогось котловану, рудим грунт. Зривається сніг... знову сумно Знову подає голос Гоголь: «Скучно на зтом свете, господа!». Знову треба обертатися плечима 1 йти геть. А Тільки ж цього разу ти маєш повертати до свого давно вразили нетрадиційністю своїх творів. сь». чи не найдавніша акула ро в світі. Скульптура жінки, породімм. сього двадцять п'ять міліметрів за розміром, 1 грамів з три за вагою. Ї все, все, що потрібно, щоб подати сутність, щоо фігуркою мовити і вразити. Третину височинт займає голівка. П'ятипала рука 1 ніжка з пальчиками несуть, щоб не казати охоп" люють, черевце... нічого ховати ПпУЧА, все, що ведедо нового життя, прекрасне. Породіллю, ту, котра дає подовження життю, чтуть. Голівка п у вінку! Ось звідки у нашого народу оте - Жінка В надії! з найдавніших часів Вражаюче виконані пари. Їхні розміри, вага, пос" тава все мовлять про стать. Про вдачу: Про таке спільне і таке різне призначення. Дракон 1 драконочка не можуть не викликати лагідної, сумовитої усмішки: Тетерів і тетерка ведуть свій вічний мартопляс, наче дзвенячи весняною піснею свого сокотання. Чапелька стоячи наодній нозі, склавши крила, здирає догори граціозну вигнуту шийку) З голівкою, увінчаною чубчиком борідкою. Грапляються мпніатюри звірів. яких ми вже не знаємо... наче ми знаємо драконів! хіба що тих, як вкрут нас Або тих, які оселилися у наших власних душах я, си не ду" кільки не вдивлямся СКІЛЬКІ ду" х частиіиє -ч- мовчазного, міннатюрного, майже вічНОГгО народу, щоб дати йому хоч якийсь лад астає пора ретельного споглядання, вивчення. З сотні рибок немає двох подібних. Древній вовк виконаний так, май скальки нечитай мудрих. все пропливає -" Мені відомо, що Де невідОмМО упчого! Одно певно, на мир ших кручах оселилися гак давно, ч! - «и-но 5 «амого спадання вод, ТА не від сам у ее Шукай. Прийде інша пора, щось та осмислиш. Те, що мовчить СЬОГОДНІ, може статися, озоветься узавтра... Гак і стасться. На долоні темно-зелений... спершгу робиться ямою. Розрили гору, щоб у ямі поставити чергове капище |третє тільки на Хрещатику!) богоподібного, якому вже просто не могли придумати, як ше воздати учту. Споруду, як мовлено, із мени срібла та золота, не зваживши ні на що, здається, пдійняв дубовий листок. ВБажщо стоїть на двох! на двох, а не на грохи протряхла твердь Вони встановили. На віки! А через кілька літ, кий, мов ЗОЛОТО. Перекидаєш -- горілиць чотирьох лапах. Він у кошлатій шкурі Її вони уміли! Коли щось переказують -- який разюче подібний фінал, -- Тільки голівка. Прихилена до груді правиця, геть цілий -- саме устремління вперел! цохусь навчають | до хвоста коня не привязували, щоб якась наче розкрилено ліва рука Рух! Змія, символ вічності, пручається, Попри нашу малість, попри нашу повалити ідола. Очі б такого не зріли! Фігурка! Жіноча статуетка Золото? хочі закарбована у металі. Від ГОЛОВИ Ло | плійність, повз могИЛИ -: уУПеред гаки А9 Вуха б не чули всього того, що десь Мідь? Яка різниця! Ось воно, Праматір. хвостика десять сантиметрів пульсувано шогили З усмішкою. Втипаючись ЧУАУ визріло і раптом скресло. С против перед Богиня всього того твого народу, рио, ня тільця, хоч відтворено всього два цстецтвам |і найбільшому з нах ж ипо тим, що не дають прожити одне життя звірів, птахів, драконів, маленьких, з вигини, за рахунок ювелірно виконано: ту, так як навчили, як тільки здається вірно, пучку пальця жіночих фігурок, шкури, вона також вся зо дет 7 рух. Григорій КОЛІСНИК підбурює якщо не оте «Перун би тя відливочок жовтого металу -- не їна- Дуже швидко приходить переконаним у «Слово Просвіти» Шеф-редактор Павло Мовчан! | Адреса "Слова Просвіти - 252001, Київ-і, завулок Й Іузсеиним, , б - 1 " і і / Я "о ї з - 5 . мкс Засновник - МОУАРИЦІБАКо Відповідальний редактор Любов Голота| | 8, Всеукраїнське Товариство є Просвіта» їм. Тараса Шевченка Товариство росніта Редколегія: Ярема Гоян, | | нет Зіка Че ЧУ ау "ИІ/А імені Тараса Шевченка зу у | Р | тел. 228-01-30: Е-таї: З.ОУО (Ф РКС ХЗМТТА. іпіегсот. КІЕУ і фе - м» 1007 Анатолін АЖуравським, род Р )9/ 8338 / 00 Реєстраційне сшдоцтно | | дв Індекс 30617 Зам. Мо СЗІХАХАУ Гіаклад 9 ша 16.03.1993 р Анатолій | Погрібний, | - | . і реч при "Та - м і Ін У | сСлександр Г/ономарій, Іпанм ОщЩУк | Ниготоплено з ГгОТОНИХ фотоф' мнюмо на комомнаті «ГИ са кра Р 'чгожьто шетесті й "ВИС: МОС7 я Її | ЛД-рдииио тр. «в. чу.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин