Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє

«У ВЛАДІ З’ЯВИЛОСЯ БАГАТО НОВИХ ОБЛИЧ, АЛЕ ОБЛИЧЧЯ ВЛАДИ НЕ ЗМІНИЛОСЯ…»

Слово Просвіти, №37 за 2005 рік

ПОГЛЯД ей афоризм Президент Ющенко сказав перед тим, як оголосити про відставку уряду на чолі з Прем’єр-міністром Юлією Тимошенко. Ця ключова фраза щодо нинішньої урядової кризи дуже влучна, але дуже запізніла… Криза назрівала давно: нова команда не могла спрацюватися. Міжособистісні конфлікти у верхах ішли один за одним. Суперечності виникали то між Прем’єром і міністром юстиції Зваричем, то між головою Служби Безпеки Турчиновим і секретарем Ради національної безпеки та оборони Порошенком, то між Прем’єром і віце-прем’єром Безсмертним, то між Тимошенко і Порошенком… Нинішня ланцюгова реакція гострих заяв і взаємних звинувачень розпочалася з приголомшливої для загалу подачі у відставку ключової постаті в команді Ющенка — державного секретаря Олександра Зінченка. Він публічно пояснив цей свій крок протестом проти корупції в президентському оточенні, звинувативши найближчих до Глави держави чиновників: секретаря РНБО Петра Порошенка, першого помічника Президента Олександра Третьякова та лідера парламентської фракції “Наша Україна” Миколу Мартиненка. Його підтримав своєю відставкою віце-прем’єр-міністр із гуманітарної політики Микола Томенко, який дещо привідкрив придворну таємницю, повідомивши про плановані відставки членів уряду. І з гіркотою зазначив, що крадуть одні, а у відставку посилають зовсім інших. Потім були не менш гострі випади навзамін. Нарешті публічна прес-конференція Президента, де було оголошено про відставку всього уряду, а також задоволення заяв про відставку Зінченка та Порошенка (він також написав таку заяву, а паралельно був позбавлений і депутатського мандата), відсторонення з посади першого помічника Третьякова та доручення Генпрокуратурі, Службі Безпеки й Міністерству внутрішніх справ перевірити висунуті Зінченком звинувачення. Останньою з провідників вийшла на люди Юлія Тимошенко. У прямому ефірі вона розповіла свою версію того, що тепер відбувається в Україні. Як завжди вишукано одяг- ЩО ДУМАЄ МОЛОДЬ? оли 8 вересня Президент звільнив чи не всіх, кого можна було звільнити, найчастіше мені доводилося чути таку фразу: “Що на нас чекає далі?”. Якось не вірилося у почуте навіть тим, хто вдавав із себе нездивованих, і що прогнози опозиції справдилися, і що через півроку таки посварилися й розлетілися. Можливо, воно й не дивно, можливо, така вона і є насправді та політика, тільки в багатьох із тих, хто вболівав за нинішню владу, на душі стало якось порожньо і гірко… Ми вирішили звернутися до студентів Київського національного університету імені Тараса Шевченка і спитати їхньої оцінки останніх подій. Відповіді були такими… Зінькова Аліна, 19 років: — Я стояла на Майдані, вболівала за Україну, вірила в краще. І, чесно кажучи, навіть не думала, що буде така неузгодженість, нескоординованість дій уряду і Президента. Чомусь вважала, що ми дочекалися нової влади, яка нарешті змінить наше життя. Я обурена цими міжособистісними чварами між П. Порошенком й О. Зінченком. Це якесь страхіття! Хіба можна поливати один одного брудом, працюючи в одній команді? Я ображена та обурена всім, що відбулося. Карпова Дарина, 18 років: — Я кілька хвилин тому дізналася про відставку уряду, і дещо шокована. Сподіваюся, вони знають, що роблять. Мені дуже прикро. Яка ж різниця між народом і владою! Народ стояв на Майдані до останнього, а влада? Вона пішла! Це дуже, дуже прикро!!! Це якийсь дитячий садок. Ось так складати свої права. Мені здається вони це робнута, чітка й логічна у формулюваннях, вона в усьому, що сталося, звинуватила президентське оточення, яке не давало урядові працювати, дбало не про державні, а про особисті інтереси. Як досвідчений полеміст і тонкий політик, вона не критикувала персонально Президента, підкреслювала, що в обох у них Україна — єдина мета, але десь у глибині її душі відчувалася глибока образа не тільки на оточення Віктора Ющенка, а й на нього самого. Ці події розкололи український загал на два табори: тих, що підтримують Ющенка, і тих, що симпатизують Тимошенко. Проведене ще до кризи соціологічне опитування показало, що рейтинг обох помітно знизився і нині майже однаковий: 51 % респондентів довіряють Ющенкові, а 50 % — Тимошенко. Після відставки уряду ситуація, певно змінюватиметься на користь жінки. В усякому разі виступ Тимошенко був якщо й не переконливішим, то принаймні емоційнішим, а наш люд завжди жаліє зобижених. Та варто, певно, абстрагуватися від зовнішніх ознак кризи і спробувати побачити, що ж під піною взаємних звинувачень. Чи були вагомі підстави для таких рішучих кроків Президента? Прихильники Юлії Тимошенко слушно наголошують, що при підбитті підсумків 100 днів роботи нової влади Президент на “відмінно” оцінив роботу уряду, — це було показано по телебаченню. У промові на Майдані під час 14-ої річниці відновлення Незалежності Віктор Ющенко знову дав високу оцінку урядові. Що ж так раптово змінилося на гірше за неповний місяць часу? Задовільної відповіді на це запитання немає. А противники Прем’єра (їх у неї не бракує) говорять про повний провал урядової політики, про стагнацію економіки, зростання інфляції, ескалацію цін на пальне, м’ясо, цукор і таке інше. Мають рацію й одні, й інші: кожен педалює на ті факти, які для нього вигідні. Отже, за всім цим стоїть одне — наступні парламентські вибори й нова боротьба за владу. І в цій боротьбі використовуватимуться кожна невдача, кожен промах, кожен необережний крок переможців Помаранчевої революції. Те, що почалося, наштовхує на думку, що боротьба за електорат під час парламентських виборів буде ще затятішою. Однак повернімося до президентського афоризму, що попри нові обличчя у владі, обличчя самої влади не змінилося. На жаль, це відповідає дійсності. Очікування людей від революції не справдилися не тільки тому, що ці очікування були завищеними — мовляв, дайте все й відразу, а й тому, що влада в багатьох випадках виявилася малоефективною і не здатною їх задовольнити. Титанічні зусилля виправити провал минулого режиму в соціальному плані не дали належного результату: збільшення зарплат і пенсій відразу ж з’їдає інфляція. Тому життя більшості населення залишилося на тому ж рівні, на якому воно було до революції. Від цього й глибоке розчарування в суспільстві. То які ж причини нинішньої кризи? Коріння цих причин треба шукати ще під час формування блоку “Наша Україна” напередодні президентських перегонів. Стратегія Віктора Ющенка не ставити суто на національно-демократичні сили, а залучити на свій бік якомога ширший електорат, була абсолютно виправданою, що й підтвердила його важка перемога. Та зрозуміло було, що за підтримку доведеться розплачуватися, – на жаль, такі політичні реалії не тільки у нас. Але треба було подбати, щоб видані векселі прибічникам і супутникам із різношерстих політичних сил не були занадто обтяжливими, щоб вони не зв’язали переможця по руках і ногах. Як на мене, то якраз це Вікторові Ющенку не вдалося: вочевидь векселів було видано більше, ніж треба. Як людина чесна, він по них і платив. Таким чином, на вершині владної піраміди, крім справжніх ідейних однодумців, опинилися люди дуже різні за поглядами, характерами, мораллю. Натомість, близьким за духом (а не фінансами) союзникам мало що дісталося від владного пирога й відштовхнуло їх від лідера. Монолітної команди сформувати не вдалося: не всі виявилися здатними працювати на державу, зате — більше на себе. На місцях при владі залишилося чимало колишніх функціонерів, які терміново “перефарбувалися” з синьо-білого в помаранчевий колір. Не вдалося дотримати основних проголошених на Майдані прекрасних принципів: відділити бізнес від влади, не брати на найвищі пости лідерів партій, покінчити з корупцією... Отже, наривати почало з самого початку. А тепер настав час рятувати ситуацію: розрізати нарив і вичистити гній. Віктор Ющенко виявився сильним лідером і пішов на цю болісну операцію. І це правильно. Однак замість розрізати чиряк, було відпанахано цілий орган (скажімо, праву руку). Тоді, як корисно було б зберегти на посту Прем’єра Юлію Тимошенко. Цього, на жаль, не сталося. Щоправда, з уст нового держсекретаря Олега Рибачука пролунало, що Юлії Тимошенко нібито пропонувалося сформувати новий кабінет. Сама ж екс-прем’єр заперечила це. Та, хоч як би там було, сталося так, як сталося. І в цьому криється помилка, що може стати фатальною. По-перше, український загал сьогодні розділений навпіл: на прихильників Ющенка і прихильників Тимошенко; а розділена сила — це півсили. По-друге, обоє на наступних виборах можуть розраховувати на один і той же електорат: тому лінія поділу симпатій, вочевидь, не рідко розділятиме навіть сім’ї, погодьтеся, що це не сприяє монолітності нації. По-третє, Президентові Ющенку в особі Юлії Тимошенко краще мати надійну союзницю, ніж популярного, розумного, харизматичного конкурента. По-четверте, багато симпатиків нової влади сприйняли останні події як крах помаранчевих ілюзій, а це знижує політичний імунітет симпатиків колишньої коаліції “Сила народу”. По-п’яте, розкол коаліції (Тимошенко вже оголосила, що на парламентські вибори йтиме самостійно) подав надії новій опозиції повалити теперішню владу: адже доля і влади виконавчої, і країни загалом залежатиме від того, хто переможе навесні 2006 року. Уже й Янукович заявив, що не виключає блокування з партією Тимошенко “Батьківщина”, і Медведчук не проти “породичатися” з екс-прем’єркою і силою, яку вона очолює. Насторожити Віктора Ющенка має і те, що його рішення послати уряд у відставку схвалюють і колишні опозиціонери на кшталт Януковича, і один з адептів соціал-демократів(о) Медведчука Леонід Кравчук, і прісно відомий екс-президент Леонід Кучма. Якщо, тебе, захлинаючись, хвалять противники, то це означає, що зроблено щось не так. Недарма в народі кажуть: позбав нас, Господи, від таких друзів, а з ворогами якось і самі впораємося. Юлія Тимошенко по телебаченню запевнила, що йтиме на вибори паралельним із Віктором Ющенком курсом. Що ж, це гірше, ніж одним блоком і разом, але краще, ніж поодинці й нарізно. Ще далеко не все втрачено, якщо в обох лідерів мудрість візьме гору, і вони підуть хоч кожен своєю дорогою, але в одному напрямку. Тільки тоді можна розраховувати на сумарну перемогу на виборах і сподіватися, що в новообраній Верховній Раді спільні українські інтереси об’єднають обидві сили в один кулак. Отоді тільки і можна буде спільними зусиллями добитися того, щоб у нової влади з’явилося і нове обличчя. Справді українське, чесне, відверте й не корумповане. Віталій КАРПЕНКО z

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин