Постаті · с. 7сторінка оригіналу ↗
БЕЗНАДІЙНА ПЕРЕКОНЛИВІСТЬ «ТАБОРОВОГО ЗОШИТА» ВАСИЛЯ СТУСА ДВАДЦЯТЬ РОКІВ ТОМУ ЗАГИНУВ ВЕЛИКИЙ ПОЕТ
Слово Просвіти, №37 за 2005 рік
Закінчення. Початок у ч. 36 за 2005 р.
тже, якби життя Стуса склалося інакше, пролягло в звичайному, спокійному річищі, без трагічних випробувань, ми, поза сумнівом, мали б не таборові короткі нотатки документального характеру про ганебність радянського режиму, а літературний щоденник, який би засвідчував особливості літературного процесу ХХ ст. Можливо, ширшими були б тематичні обрії його спогадів, багатшою жанрова палітра, і, звісно, знахідки в жанрі мемуарної спадщини В. Стуса. Осмислення “Таборового зошита В. Стуса” не буде повним, якщо не звернутися до розгляду його критичних творів. Це пояснюється тим, що в “Таборовому зошиті” значне місце посідає критичний аналіз літературного процесу, громадських і політичних подій. Сьогодні навколо В. Стуса витворюється міф поета чи, в крайньому разі, громадсько-політичного діяча. Можливо, таке трактування і виправдане, адже більшість його творчого доробку складає саме поезія. Але не варто забувати, що творчий шлях Стуса розпочався саме з Інституту літератури імені Т. Шевченка АН УРСР. Перші його праці, присвячені переважно оглядові сучасної літератури, було видруковано в тогочасній радянській пресі. Окремі роботи надруковано на сторінках діаспорних журналів та книжок. Захоплення В. Стуса літературою не випадкове. Адже, за його словами, тільки політична ситуація змусила його писати вірші. “Нині найбільше люблю Гете, Свідзинського, Рільке. Славні італійці... Ще люблю “густу” прозу Толстого, Стефаника, Пруста, Камю. Вабить, і дуже — Фолкнер. У молодших сучасників найбільше ціную Василя Голобородька. Потім — Вінграновського. І, звичайно, Леоніда Кисельова. Ненавиджу слово “поезія”. Поетом себе не вважаю”, — так заявляв Василь Стус. Ось невеличка стаття під заголовком “Два слова читачеві” друкована у книзі “Зимові дерева” в Брюсселі 1970 р. У ній подано роздуми над місією поета в сучасному світі. На думку Стуса, “поет повинен бути людиною”, причому повною любові, людиною, що може здолати природне почуття нена-
ПРЕЗЕНТАЦІЯ ещодавно в Київському Будинку письменників відбулася презентація книг Дарини Тетериної, присвячених видатному українському літературознавцю, філософу, одному з чільних діячів ОУН (мельниківців), професору Юрію Бойку-Блохину. Він народився 1909 року в місті Миколаїв. Його батько був активним просвітянином. Юрій Блохин (літературний псевдонім Бойко) писав про батька: “Його сільське “я” розвинулося під впливом “Просвіти”, до якої він належав і в якій була група рафінованих інтелігентів: службовець Литвин, директор історичного музею Камінський, а передусім протектор “Просвіти” контр-адмірал М. Аркас, автор опери “Катерина” та “Історії України”… До Аркаса ходили просвітяни колядувати, а з ними і мій тато. Знав тато безліч пісень, колядок, весільних, козацьких, бурлацьких і дещо з Лисенка, Стеценка, так що ми, тобто, мама, я, молодші сестра і брат, очолювані татком, творили хатній хор і вечорами захоплено концертували”. Родина мала гарну бібліотеку, в якій було багато українських висті. Власне, у “двох словах” викладено погляд В. Стуса на творця. Ми дізнаємося також про внутрішній світ В. Стуса, — починаючи від захоплень літературою і аж до понять, сталих у часі та просторі: “Ще ціную здатність чесно померти”. Кожен твір автор “пропускає” крізь призму європейського мислення. Неодноразово він зазначає, що українській літературі найбільше шкодить “зіпсутий романтизм”, що роз’їдає її ще з часів післяшевченківської епохи. Не меншим злом уважав В. Стус примітив у літературі. Він зазначав: “Літературний примітив — зло, не менше за формалізм. Крайнощі, як відомо, сходяться”. Це стосується взагалі всієї літературщини. Щодо українських поетів, то, на думку Стуса, багато з них досі блукають хащами “ілюстративності”, усталено-традиційного замилування і оспівування. Дуже багатьом бракує елементарного знання мови. Оцінюючи збірку “День поезії”, В. Стус у статті “На поетичному турнірі”, навівши приклади доброї поезії, вдається до критики віршів-одноденок, влучно зауваживши, “... зовнішній, осучаснений антураж, збагачений на ракети, космодроми, антиречовину, Пікассо, кібернетику чи галактику, не може врятувати слабкого і мало видань. Ю. Блохин згадував: “Мої товариші читали Майна Ріда, Жюля Верна, я їх теж читав, та мене більше тягнуло до іншого. Кащенко — це був мій улюблений Майн Рід”. Проте Юрій мусив навчатися в російській школі. Українська школа була єдиною на все місто й розташовувалася далеко. На щастя, Юрій був постійним читачем бібліотеки “Просвіти”, яка нараховувала близько 3000 українських книжок. Значну роль у формуванні світогляду хлопця відіграли твори українських класиків, монографії В. Антоновича, М. Грушевського, Д. Дорошенка, М. Костомарова. На початку 1922 року всі “Просвіти” в СРСР було ліквідовано. Але бібліотека “Просвіти” стала власністю профспілки Робос. Там Юрій Блохин насолоджувався читанням української історичної літератури. Він також заснував організацію “Гарт юнаків”, щоб пропагувати український дух, але незабаром її за-естетичного в своїй суті вірша”. Доречно загадати, що більшість імен, що їх критикує автор, не залишили в нашій поезії значного сліду. Сміливість, з якою Стус оцінює ті чи ті твори, гідна подиву. Лишається зазначити, що статтю було надруковано в журналі “Дніпро” 1964 р. Проблему читача й письменника, зростання вимог першого і неспроможність їх задовольнити з другого боку, зачіпає Василь Стус у роботі “Най будем щирі”. Перед нами постає література як явище інтелектуальне. Таке трактування стало чи не першим у науковій критиці радянських тоталітарних часів. Інтелектуальне багатство поетичного світу завжди було визначальним... На жаль, багатьом нашим поетам бракує саме глибокої інтелектуальної означеності. Пишучи про критика, Стус зазначає, що оцінити рівень письменника за кількома творами неможливо. Отож, коли на пару добрих віршів припадає решта творів недостатньо високого рівня, така ситуація може спровокувати критика на необ’єктивну оцінку творчості поета: “Критику не пасує роль старателя, що, блукаючи поетичними пустелями, вимиває кілька піщинок, які тільки на колір здаються щирим золотом”. Адже не можна до всіх підходити з однаковими вимогами. Є рівень мистецтва і рівень літературного школярства. Кожен із них визначає свою внутрішню специфіку. На відміну від майже всіх літературних критиків того часу Василь Стус не використовував у роботі наукових штампів чи кліше. Він не посилався на цитати з класиків марксизму чи чергових з’їздів. Він волів не тільки вмерти чесно, а й існувати чесно. Найбільш ґрунтовною і вражаючою є велика праця В. Стуса “Феномен доби” із підзаголовком “Сходження на Голгофу слави”, писана в 1970—1971 рр. Рукопис цієї праці довгий час пролежав в боронили. Блохин зайнявся наукою, але зазнав цькувань. Під час Другої світової війни Юрій Блохин вступив до Організації Українських Націоналістів і мусив емігрувати. Він оселився в Німеччині, де займався науковою, викладацькою і політичною діяльністю. З огляду на наукові та викладацькі заслуги Бойка-Блохина Баварське міністерство освіти присвоїло йому титул німецького професора. У 1970—80-і роки професор Юрій Бойко-Блохин щороку лікувався в Німецькому курортному місті Бад Емс. Свого часу тут відпочивали відомі діячі культури і можновладці, зокрема зарубіжні. Саме тут російський імператор Олександр II підписав 30 травня 1876 року ганебний указ про заборону української мови. Бад Емс був одним із значних російських еміграційних центрів. Місцеві бюргери хвалилися, що тут відпочивали російські письменники М. Гоголь і Ф. Достоєвський, добре знали про любовні архівах КДБ і лише 1993 року побачив світ у видавництві “Знання”. Це єдина поки його наукова робота, видана за наших часів окремою книжкою. “Феномен доби” — перше об’єктивне дослідження життя і творчості Павла Тичини в контексті тієї доби, в яку він жив і творив. Йому судилася доля генія, — каже автор. Для того, щоб зрозуміти причини трагедії великого поета, В. Стус простежує не тільки творчу дорогу, а й суспільно-політичну ситуацію в Україні часів Тичини. Тут ми знаходимо посилання і на Винниченка, і на Грушевського. Поруч цитуються літературознавчі дослідження Єфремова, Новиченка.
На сторінках виявляється велика ерудиція, вільне викристання фактичного матеріалу часів УНР і становлення радянської влади (а писалося в 1970-ті роки!). Слід відзначити сміливість, з якою автор захищає свою думку. “Хто ти є, Тичино?”, — запи5 тує Стус, і тут же відповідає: “Без сумніву — геніальний поет і геніаль5 ний блазень. Живіший од живих, і мертвіший од мертвих”. Трагедія Тичини — це трагедія всього наро5 ду. І справа тут не лише в ситуації. Основною причиною деградації суспільства став страх, котрий примусив “осміхатись голий че5 реп”. Через призму трагедії Павла Тичини бачиться роздум узагалі над життям багатьох, змушених обирати один із двох шляхів — або чесно вмерти, або жити на догоду владі. Подібний шлях був не тільки в Тичини... Доля Василя Стуса як і Павла Тичини свідчить про їхню добу не менше, ніж страшні розповіді істориків, адже вони жили в час, що змусив генія стати генієм. І людина погодилася на цю роль.
Тетяна СТАДНИК, член Луганського обласного об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Г. Шевченка
z
пригоди Олександра II, але не знали про Емський указ. Професор Бойко-Блохин добився встановлення в місті Бад Емс до 100-річчя події меморіальної дошки з тризубом і написом німецькою мовою: “В цьому домі підписав 30 травня 1876 року російський цар Олександр II наказ про заборону і кару за використання української мови. Доказом життєвої сили своєї культури встановлює українська спільнота цей пам’ятник. Бад Емс, 1976. Світовий Конґрес Вільних Українців”. У 1990-х роках професор Бойко-Блохин після тривалої розлуки приїздив в Україну. 17 травня 2002 року професор Юрій Блохин помер. Член-кореспондент Української Вільної Академії наук у Нью- Йорку Дарина Тетерина зазначає: “Професора Юрія Бойка-Блохина знають добре на Заході в українських і чужинних колах, але набагато менше він відомий в Україні… Мета моєї праці — ознайомлення українського читача з політичною і науковою діяльністю відомого вченого, професора, доктора Юрія Бойка-Блохина”.
Анатолій ЗБОРОВСЬКИЙ
z
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
