Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Про-читання · с. 9сторінка оригіналу ↗

Намір створити культ української книжки в Україні — не таке вже й невдячне прагнення. Тим більше, що заяви про таку необхідність лунали не один раз із вуст людей, які мають великі можливості, аби вони мали ще й бажання...

Слово Просвіти, №37 за 2005 рік

ня: ринок української художньої літератури дорівнює аж чотирьом відсоткам від ста. Ну, то як, панове, вражає? Напевно. Аж тупати ногами хочеться. Невже ми так і будемо продовжувати споживати такий собі не завжди якісний харч. Звісно, кожен обирає книгу за власними вподобаннями, і кому вказувати? Але, відверто кажучи, принаймні коли їдеш у метро, здається, що українці окрім Коельо та Донцової не здатні “перетравити” жодного літературного еквілібру. І це при тому, що відсоток читаючого прошарку населення в Україні досить високий. От я і думаю, чи то промоції з популяризацією нам не вистачає, чи то смаку? А до речі, українськомовна “жіноча” література в обличчі Марини Меднікової, Марини Гримич, Ірен Роздобудько набагато сильніша від російської. Навіть література тінейджерів в Україні має місце. Напевно, це пов’язано з тим, що тут люди дорослішають значно раніше і в інтелектуальному, і в психологічному, ів моральному відношенні. Їм є що сказати. Сподіваюся, що й є кому. Тож коли ми почнемо цінувати те, що маємо, усвідомивши, що національний генетичний код має кілька складових, одна з яких — національна ідентифікація, мовна культура та загальний інтелектуальний рівень. Погодьтеся, що книга має до цього відношення. І намір створити культ української книжки в Україні — не таке вже й невдячне прагнення. Тим більше, що заяви про таку необхідність лунали не один раз із вуст людей, які мають великі можливості, аби вони мали ще й бажання... Наведу простий приклад: навесні 2004 року розпочався рік України у Польщі, а український державний стенд на Варшавському книжковому ярмарку був як мінімум дивним. Газета “День” з її книжковою серією, видавництво “Емма” з книжкою “Україна — козацька держава”, видання МАУПу, ПП “Преса” та журнал “Дім, сад, город”. Здається, коментарі зайві. Зате у Франкфурті на жовтневому книжковому ярмарку український стенд був більш пристойним. Лишень оказія вийшла, в самісінькому центрі стенда були розташовані книги, видані в піратський спосіб. Виявляється і таку біду ми маємо. Обіцяю, наступного разу ми обговоримо цю тему на шпальтах детальніше. І посміятися можна, і поплакати. Завдячуючи Петру Мацкевичу, я маю про що розповісти. І на завершення, щоб покінчити з наріканнями, наведу ще один факт. Його відсутність, за словами головного редактора “Кальварії”, значно полегшила б видавничу справу в Україні, хоча б на певному часовому проміжку. Існує мито на імпорт друкованої продукції (5 %) та ПДВ на імпортовану продукцію (20 %), в тому числі на власну продукцію українських видавництв, що друкується за кордоном. Ці податки мають регулювати російський імпорт. Насправді ж вони захищають українських поліграфістів, блокують зниження цін на поліграфічні послуги і не сприяють покращанню їхньої якості. Натомість український видавець, якого начебто держава захищає, прагнучи надрукувати книжку за кордоном, щоб отримати пристойну якість або вберегтися від часто практикованого друкарнями піратства, змушений платити податки за тими ж ставками, що й імпортери, втрачаючи свої конкурентні переваги. От такий він, наш книговидавничий бізнес по-українськи. Хоча, перепрошую за неточність, напевно, поки що не бізнес, коли йдеться про молоде українське красне письменство. Ну, то й нехай. Головне, щоб вистачило сил у видавця, читача і врешті-решт у письменника. Сподіваємося на краще... z Оксана СТЕПАНЮК

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин