Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Гаряча тема · с. 11сторінка оригіналу ↗

«ОЙ У ПОЛІ КРИНИЧЕНЬКА...»

Слово Просвіти, №37 за 2005 рік

БАТЬКІВСЬКИЙ КОЛОДЯЗЬ Останнє, чого б мені хотілося перед смертю, — напитися води з колодязя. Із того, який викопав батько. Такої доброї води не пив більше ніколи в житті. Батько викопав колодязь за подвір’ям. Знав, що воду далеко доведеться носити. Але він думав не про себе, а про людей, що будуть проходити і проїжджати повз нього. Хай усі беруть воду! Так і було. Водії завжди зупиняли машини. Смачну воду хвалили. Дякували господареві... Ось і село. Воно — й не воно. Скільки років пройшло з дитинства! Ось і хата. І колодязь... Води з колодязя я так і не напився. Бо колодязь — напіврозвалений, забитий сміттям. Стукаю у двері. Ніхто не відчиняє. Кинувся через дорогу. Ніхто не відповідає. Подвір’я бур’янами позаростали. Тихо й сумно... І тоді я вирішив не помирати, а написати про колодязі. ГОЛУБОВА КРИНИЦЯ Довго блукали з товаришем заповідним Парасоцьким лісом, біля Диканьки. Шукали легендарну Голубову криницю. Чотириста років тому криницю облаштували ченці. У лісі був печерний скит. Криницю знайшли. Над джерелом — свіжий зруб. Хто це зробив — невідомо. Так як не знала людина, котра робила добру справу, хто питиме воду із цієї криниці. Може, грибники, може, такі шукачі старожитностей, як ми з товаришем. СЕЛО БЕЗ ВОДИ — Доброго здоров’ячка, дідусю! — І Вам того ж! — Чого так невесело? — Води другий день немає! — Як це так, у селі — й води немає? Відповідь була перед очима. Колодязі вздовж вулиці — очей не відвести. Помітно, робилися з любов’ю, зі смаком. Але давно колодязями ніхто в селі не користується. Коловороти геть іржа дістала. — То Гарденки робили, — помітив мою зацікавленість дідусь. — Таких колодязників по всій Україні не знайдеш. Тепер їхня майстерність нікому не потрібна. Вода в колодязях непридатна для вживання. Створена на базі колишнього колгоспу агрофірма провела в Кизлівці водопровід. Зраділи люди: будемо жити, як у місті! Недовго ж і раділи. Воду стали відключати часто й без попередження. Були колодязі — була вода. Захотів — пий із будь-якого колодязя. Тепер — дзуськи! За кожну краплю води з крана доводиться платити! Не заплатив вчасно — воду відключили. А колодязів не стало. Їх треба чистити. А чистити нікому. Забули як. знайшли чоловіка, який начебто першим заправив із колодязя мотоцикл. “Чому б і ні? Аби воно тільки горіло”, — говорить Микола Андрійович Кириленко. — Ви що, і воду з колодязя п’єте? — Та Бог із вами, шо я — мотоцикл який, чі шо, шоб бінзін пити? Воду з нього не п’ємо вже годів з три. Відкриваємо колодязь. Звідти тхне тухлими яйцями. Характерний запах газоконденсату. Володимир дістав відро з брудною жижею. Тутешні мешканці прозвали її кандьором. Хлюпнув на підпалену газету — вода спалахнула яскравим полум’ям. А потім сталося те, чого я ніяк не чекав. Ігор, співробітник санепідемстанції, кинув у відро сірника. Угору шугонув стовп полум’я… На Полтавщині 202 тисячі шахтних колодязів. Більше половини мешканців області — 544 тисячі осіб — вживає воду саме із них. У 55 % колодязів області вода для вживання непридатна. Щорічно нею отруюється 17—18 немовлят. Кожна вагітна жінка обов’язково повинна надати місцевій санепідемстанції довідку про те, з якого колодязя п’є воду. Але хіба від цього вода в колодязі на її подвір’ї стане чистішою? — Вмирає не тільки колодязь як джерело питної води — вмирає професія колодязника. До речі, в Україні здавна поважали людей важкої, небезпечної для здоров’я і власного життя професії. ВИКОПАТИ КОЛОДЯЗЬ У селі Поділ Велико-Багачанського району після війни викопали колодязь. 48 метрів глибини! До речі, село в долині! За десять кілометрів, у Білашах Шишацького району колодязі глибиною 28 метрів. Упевнений, в Україні є колодязі й глибші. А їх же хтось викопав. Людей цієї професії в Україні можна перелічити на пальцях. Один із таких майстрів — мешканець Шишак Борис Троневський. Більшу частину життя він там і провів — на дні вузької і глибокої колодязної шахти. — Це правда, що Ваш батько викопав більше ста колодязів? — Набагато більше. Колись ми пробували з ним порахувати, але так і не змогли. Я один викопав їх більше сотні, а покійний батько займався цим п’ятдесят літ. — А повітря? Чи вистачає його на дні таких глибоких колодязів? Сторонні задушливі гази, як буває, наприклад, у шахтах, коли з’являється метан? — Буває. І нерідко. Якось копали з батьком у Куйбишево. Відчуваю на глибині, кинуло мене в піт, ще трохи, — і свідомість втрачу. Попросив підняти нагору. Батько пояснив — то гази з-під землі виходять. — “Скромна”, за Вашими мірками, шахта глибиною двадцять метрів — це ж висота семиповерхового будинку. Земля не обвалюється? Ви її чимось укріплюєте? — Копаю по колу. Увесь час по колу. Подібно до того, як свердло заходить у метал. Ні, земля не обвалюється. — Чому так буває: в одному колодязі вода смачна, а в іншому — ні? Начебто й розташовані поряд, а вода різна? — Шукаю воду простим, давно перевіреним способом: двома зігнутими під прямим кутом алюмінієвими шматками дроту. Так званою рамкою. Там, де рамка схрестилася — гарне джерело. Цей примітивний, на перший погляд, інструмент жодного разу мене не підводив. Мешканцям Шишаків пишатися б, що саме в них живе один з останніх майстрів-колодязників. Та... Коли автор цих рядків під’їжджав до райцентру, звернув увагу на колодязного журавля. Багато довелося бачити їх уздовж українських доріг. На жаль, краса та, частіше за Місто Хорол. Знаменита Зубанівська криниця все, фальшива. Пити воду з тих колодязів не можна. Як правило, усі вони перетворені на смітники. — У Шишаках є традиція, — розповідає Борис. — Молодята вдень весілля їдуть до цього колодязя. Перепивши шампанського (та йне тільки шампанського), родичі і друзі молодят дружно б’ють пляшки і кидають у колодязь. — Років шість тому викопав колодязь у центрі селища, — скаржиться майстер, — то там навіть журавля вкрали. На місцевому базарі потрібен був колодязь. Не роби цього, говорили люди, не буде там довго колодязь чистим. Сміттям закидають. Буде, кажу, колодязь! Колодязь на ринку працює “за графіком”. Із 8 ранку до 14.00, у базарний час. В інший — закритий на замок. КОЛОДЯЗЬ ПРИСНИВСЯ У Крячківці Пирятинського району пенсіонерка Анастасія Нечипоренко й заступник директора місцевої школи Алла Дмитренко розповіли мені легенду про колодязь. У баби Насті на подвір’ї колодязь. Попри це, вона, як і всі місцеві мешканці, по питну воду терпляче ходить сюди, на другий кінець села. Крячківці споконвіків скаржилися на питну воду. Де не викопають колодязь, — вода погана. Навіть місцевий пан, людина з медичною освітою, зарадити не міг. Розповідають, якось панському сторожеві приснилося начебто спустився до нього ангел і взявся розпитувати, як поміщик до людей ставиться, чи не ображає. Сторож і розказав: усе гаразд, поміщик добрий, одна біда в Крячківці — не знайдуть смачної води. Ангел порадив копати в центрі села, біля церкви, обіцяв знак подати, де слід копати: кине в тому місці монету. Уранці сторож пішов перевірити. На превеликий подив, дядько справді знайшов на тому місці п'ять копійок. Побіг до пана Липського, розповів дивну історію, і той розпорядився негайно копати колодязь. Коли воду спробували, вона була не тільки смачною, а й цілющою! Мешканці села досі колодязною водою лікують хвороби очей, шлунка, шкіри. На Водохрещу крячківчани збираються біля свого колодязя, який став майже святинею. Саме з нього набирають люди святу воду. Де ви ще бачили село, щоб молодь так шанувала місцеву святиню? Новонароджених уперше купають тільки водою з цього колодязя. Слава про крячківський колодязь уже гуляє далеко від Крячківки. За зціленням сю-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин