Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Рідний край · с. 13сторінка оригіналу ↗

ПОДОРОЖНІ НОТАТКИ ЛІТА 2005 РОКУ

Слово Просвіти, №37 за 2005 рік

Наприкінці липня — на початку серпня 2005 р. група науковців і журналістів із Києва та Дніпропетровська (автор цих рядків, журналіст Борис Матющенко, геолог і письменник Юрій Шковира) знову, як і кілька років підряд, вирушила в історико-краєзнавчу та паломницьку експедицію. Як і в попередні кілька років, вона проходила під егідою Національного університету “Києво-Могилянська Академія”, але цього разу й за сприяння історичного факультету Чернігівського педуніверситету (декан В. Б. Коваленко). Протягом трьох останніх років траса подорожі експедиції пролягала по визначних місцях Волині, меншою мірою — Галичини, Поділля, також деяких правобережних областей (Київщина, Черкащина, Кіровоградщина). Цього разу було вирішено проїхати лівобережною Україною (Полтавщина, Сумщина й особливо Чернігівщина). го часу в цій (тоді недіючій) церкві знімали фільм “Вій” за однойменною повістю Гоголя. Мимоволі пригадалося, що чернігівського полковника (носив пернач у 1672—1685 рр.) Дунин-Борковського (чи не прообраз гоголівського Басаврюка?) вважали упирем, який після своєї смерті їздив по ночах на чорній кареті на якісь сатанинські бенкети, наводячи жах на людей. Тільки коли чернігівський єпископ не побоявся глухої ночі вийти на міст проти цієї диявольської карети й осінити її хрестом, то вона тут же згинула навічно. Тіло Борковського викопали потім із могили: обличчя полковника було червонющим від випитої людської крові. Тому прохромили його серце осиковим кілком… Не можна було проминути гетьманську столицю — Батурин, де Руїни Максаківського монастиря (дзвіниця) реформатора, як тут же на трасі було поставлено щит із вказівкою, що до могили видатного вченого 300 метрів. Тепер кожен, хто проїжджає автотрасою з Борзни на Кролевець біля с. Пальчики Бахмацького р-ну, може й собі зупинитися на кілька хвилин і віддати шану великому бджоляру, якого не знала історія бджолярства з часів Аристотеля. Хотілося б, щоб Президент України й надалі опікувався шляхетною справою збереження історичних пам’ятників та пам’яток України, справою відродження національної та історичної свідомості українського народу! Роботи ж тут ще дуже й дуже багато! Приємно відзначити відродження й багатьох пам’яток церковної архітектури (церков і монастирів). Найбільше враження справляють добре відреставровані споруди Свято- Микільського Крупицького монастиря, що в с. Обмачев під Батурином та Свято-Троїцького монастиря в с. Густиня під Прилуками, які буквально лежали в руїнах. Слід сказати, що влада поспішила передати їх Московському патріархату і не шкодувала грошей для відбудови, турбуючись не стільки про відродження пам’яток старовини, скільки про посилення впливу РПЦ. Скажімо, не менш славний Спасо-Преображенський монастир у с. Максаки Менського р-ну, де свого часу ігуменом був св. Димитрій Ростовський, перебуває в Чернігів. На могилі М. Коцюбинського жаль, доводиться більше говорити про низький науковий рівень експозицій інших музеїв. Деякі з них взагалі не вдалося відвідати з “поважних” причин (так, працівник одного з музеїв у робочий час пішов ловити рибу, зачинивши музей на ключ). Батуринський музей у зв’язку з ремонтом свого головного приміщення згорнув свою експозицію і планує її знову відкрити через …5— 7 років. І це при тому, що кошти на ремонт є і виконати все необхідне можна за рік. Головна біда полягає у тому, що більшість із відвіданих нами історико-краєзнавчих музеїв майже зовсім або явно недостатньо відійшла від традиційної компартійної схеми, яка була обов’язковою в часи СРСР. Тоді 70 % експозиції відводилося періоду з 1917 р., а на всю попередню епоху, починаючи від первісних часів — тільки 30 %. Тоді обов’язково треба було прославляти КПРС, цитувати Маркса, Енгельса, Леніна як носіїв Істини, лаяти “українських буржуазних націоналістів” та “служителів культу”, возвеличувати Москву, її царів та імператорів, доводити, що Україна — складова частина Російської імперії, і туди вона потрапила виключно за власним і одностайним бажанням всіх українців, що Москва була нашим культуртрегером тощо. Написи й коментарі писалися, (на

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин