Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє

МИХАЙЛИНА КОЦЮБИНСЬКА: «ЛЮДИНА ПОСТУ- ПОВО ФОРМУЄТЬСЯ, САМА СЕБЕ ТВОРИТЬ, СЕБЕ ПЕРЕРОСТАЄ»

Слово Просвіти, №37 за 2005 рік

Закінчення. Початок на с. 15 Я б запропонувала ще таку тему як варіативність поетичної творчості Василя Стуса на прикладі циклу “Палімпсести”. У Стуса незрідка окремі вірші починаються однаково, а потім розходяться у різні боки, з’являються обертони: ідейні, настроєві, смислові. Щось подібне, до речі, спостерігаємо у Шевченка, у якого, як писав Григорій Грабович, текст вібрує варіантами. У своїй поетичній творчості Василь Стус напозір дистанціюється, відривається від побутових реалій, але те якраз і є цікавою темою для дослідження: в який спосіб відбувається переосмислення поетом побутових реалій (якщо, правда, можна назвати побутом обставини, в яких протікало Стусове життя). Цим мають займатися молоді, ерудовані, добре обізнані в сучасній поезії дослідники. Сподіваюся, що такі знайдуться, і саме в такому ключі відбуватиметься осмислення Стуса-поета. — У книзі Дмитра Стуса присутня спроба реконструювати “малу історію”, історію повсякдення 1960—70-х років. Наскільки адекватною Вам видається така спроба, як для людини, що має безпосередній досвід переживання тієї епохи? — Я багато б чого доповнила як свідок. Передусім — атмосфера нашого спілкування… постійна налаштованість на нонконформізм — це те, що треба пережити. Найточніше відтворення цього є в спогадах інших свідків і учасників тих подій, зокрема у Світлани Кириченко, мемуари якої відбивають саме щоденне самоутвердження, щоденне протиставлення себе вороже налаштованому оточенню і надзвичайно ніжне і трепетне ставлення одне до одного, яке ні з чим не порівняти, — це абсолютне відчуття плеча. Я щаслива, що зазнала цього. Особливо пригадується момент, пов’язаний із завершенням епопеї виключення мене з партії. Я вийшла з будівлі обкому (це там, де тепер Міністерство іноземних справ) уже без партквитка з відчуттям величезної полегкості, але з усвідомленням, що мене чекає попереду. І от зустрічаю Стуса. Він чекав мене, бо йому було відомо про мої перипетії. Ми йдемо з ним на Володимирську гірку, сідаємо на лавку (кругом Дніпрові далі) і він читає мені Гарсія Лорку. Я досі відчуваю як співно заламується його голос: “Кордова дальня і самотня”. Мене переповнювало відчуття полегкості і навіть щастя. Не можна сказати, що ми були такими вже близькими людьми з Василем, але він у той момент відчув мій стан, мій душевний порух. Атмосфера тих літ — то свято, яке завжди зі мною. І люди, які вийшли з тієї атмосфери, завжди її цінують. Розмову вів Микола СКИБА z

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин