Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє

Закінчення статті «МАЙДАН ПОМЕР? НЕХАЙ ЖИВЕ КОРОЛЬ!», с. 1

МАЙДАН ПОМЕР? НЕХАЙ ЖИВЕ КОРОЛЬ!

Слово Просвіти, №37 за 2005 рік

ВИСНОВКИ Продовження. Початок на с. 1 Хоча саме завдяки не харизматичним, а демократично-діалогічним, розважливим якостям Віктора Андрійовича його підтримали всі національно-демократичні сили. Опозиція до авторитарно-олігархічного режиму Кучми вибрала Ющенка своїм представником не через його надзвичайні лідерські якості, а, швидше, тому, що їх якраз і не було. Всі вірили в демократичність та патріотизм Ющенка, і саме така людина здатна була об’єднати опозиційні демократичні сили на чолі з сильними лідерами й політиками. Реально люди голосували не за особистість Ющенка, а тому, що навколо нього об’єдналися всі, хто боровся з кримінально-тоталітарним режимом. Інша справа, що, окрім самостійних політичних сил, навколо Ющенка скупчилася група людей, нездатних вести самостійну політичну гру, які вирішили поставити на Віктора Андрійовича серйозні політичні і фінансові ставки. І вони, очевидно, ставили не на зміну корумпованої системи, а особисто на Ющенка. Тоді й почали перетворювати демократа зі слабкостями Ющенка на “сильну постать”, на Месію. Свою роль у авторитаризації Ющенка відіграв релігійний “месидж” кампанії: Ющенко — зразковий християнин і уособлення Добра, тобто ідеальний, а Янукович — аморальний злочинець, представник Зла… Вони були безмірно щедрими й дружними, тобто максимально використали “людський фактор”, щоб стати довічними сателітами цієї особи. І саме вони, врешті, перевели боротьбу за громадянське суспільство в боротьбу за “доброго короля”. Саме вони створили культ Ющенка й під гаслом очищення влади й вірності ідеалам Майдану легалізували війну за тіло Президента. Це тіло взявся “охороняти” від непотрібних осіб пан Третьяков, перетворивши Президента на священну корову, яку використовують для ритуалів і кризових втручань. Коли Петру Олексійовичу Порошенку не вдалося стати Прем’єр-міністром — Президент був готовий на це, незважаючи на письмову угоду з Тимошенко, але не ризикнув — він створює паралельний Кабмін, поступово розширюючи свої функції секретаря РНБО до авторитарної моделі управління країною. Не будемо за паном Зінченком говорити про тіньові, зокрема й фінансові, схеми пана Порошенка — це справа слідчих органів. Однак навіть публічні кроки й нормативні акти змусили громадськість занепокоїтися. Першою офіційною “ластівкою” стало розпорядження Президента про розширення повноважень РНБО, коли секретар РНБО отримав, по суті, повноваження контролювати діяльність суддів. Тобто апарат, покликаний організаційно й документально готувати координаційні зустрічі Президента, Прем’єр-міністра, голови СБУ, міністра оборони та інших вищих держслужбовців, зміг офіційно впливати на незалежну за Конституцією судову владу. Показовим тут став судовий процес щодо НЗФ, коли судді заявляли про шалений тиск на них. Звісно, Кабмін, з голою шаблею атакуючи зятя екс-президента Віктора Пінчука, теж однозначно тиснув на суд, але не меншою мірою, якщо не значно більше, тиснула інша сторона, за якою ховалися як люди Пінчука, так і російський бізнес, і, що найімовірніше, дахом їхнім міг бути Петро Порошенко. Попри все, фактом залишається те, що секретар РНБО під грифом “реформи правоохоронних органів” прагнув повного контролю над усіма силовиками, адже СБУ на чолі з вірним Тимошенко Турчиновим часто фіксувало “злочини” Порошенка. Більше того, він запрагнув розпустити самостійну розвідницьку службу й перевести її під свій дах, підпорядкувавши своєму заступнику. Це викликало обурення професійних розвідників, але ніяк не спинило секретаря РНБО… Мова йде не про те, що довкола Президента згуртувалися “погані люди”, як би ми їх не називали — корупціонери чи інакше. Швидше, треба говорити про засадничо неправильну систему формування образу влади, про незрілу політичну систему. Звісно, Віктор Ющенко виріс як політик за попереднього режиму, називаючи Кучму своїм батьком. Він підсвідомо й поведінкою засвоїв авторитаризм першої особи держави й адаптувався до цієї системи. Однак природна, ментальна демократичність Ющенка могла спрацювати на користь влади, якби не визначальний вплив на нього “сателітів”, які нав’язують йому роль сильного й жорсткого правителя. Ця модель вигідна не Ющенку — це психологічно інший тип керівника. Ця модель вигідна тим, хто керується не демократичними процесами й відкритими медодами політичного дискурсу, а насамперед фаворитизмом, доступом до тіла невтомним критиком влади. Новий керівник СБУ покликаний максимально розчистити цю структуру від людей Турчинова, щоби перекрити йому канали “компромату” на владу. “Діджей” Майдану Микола Томенко вже оголосив, що не примириться з “олігархічним урядом Порошенка” й організовуватиме “другий етап Помаранчевої революції”. Втім, це дуже малоймовірний сценарій, навіть беручи до уваги те, що Тимошенко була, за висловом самого Ющенка, “душею Майдану”. Які ж перспективи Юлії Тимошенко? Її рейтинг після відставки уряду тільки зросте. І це головна політична помилка Президента з точки зору виборчої перспективи. Після відставки Тимошенко Президент і його оточення стали негативно оцінювати діяльність її уряду. Порошенко навіть заявив, що вона залишає економіку в гіршому стані ніж сім місяців тому. Цим, з одного боку, дається карт-бланш Юрію Єханурову, з іншого — узаконюється остаточний передвиборний розрив Ющенка і Тимошенко. Власне, проблема владної команди в тому, що з самого початку вона діяла не як цілісна політична сила, а як передвиборний блок, який може в будь-яку мить розпастися. На “розкол” попрацювали “сателіти” Ющенка, які прагнули витіснити сильного політичного гравця. З іншого боку, далеко не ідеальною була поведінка й Тимошенко, яка займалася відвертим популізмом, хоча “бюджет проїдання” був закладений ще президентською виборчою кампанією. Утім, Тимошенко ще підвищила соціальні виплати, збільшивши податковий тиск на середній бізнес. Водночас її уряду не вдалося стримати інфляційні процеси, а війна з “тінню”, реприватизація, скасування пільг для середнього бізнесу і скасування вільних економічних зон змусили багатьох підприємців ще більше тінізуватися. Нестабільність, агресивність державного економічного гравця й відсутність програми економічного розвитку призвели до того, що інвестиції в Україну попри світові турне Президента і європейське Прем’єра навіть зменшилися порівняно з минулим роком. Серйозним командним недоліком Юлії Тимошенко, порівняно з Віктором Ющенком, є її природний авторитаризм, підсилений харизмою, сильним характером. Тому їй набагато важче вписатися в демократичну систему й ринкову модель економіки. За будь-яких обставин Тимошенко гратиме власну гру й здобуватиме власний політичний капітал. Тому конкретна ідеологія і політична платформа не є для неї особливими цінностями. Тому “Батьківщина” і БЮТ суто іменні проекти, через які можуть легалізовувати свій бізнес і політичне минуле представники всіх режимів і народів. БЮТ навіть ризикує стати найбільшим фінансовим проектом наступних виборів, тим часом, як Народна партія Литвина претендує на роль основного політичного реабілітанта попереднього режиму. Якщо вже говорити про компромат, який оприлюднюватимуть колишні союзники, то команді Ющенка теж буде про що говорити стосовно Тимошенко. Корупцією називатимуть і списання “Єдиним економічним системам” боргу в 5 мільярдів гривень, коли Юлія Тимошенко стала Прем’єром. Згадають і те, що вона вже не один рік живе на дачі одного бізнесмена, не платячи за оренду жодної копійки… До того ж, можливе й нове порушення кримінальної справи проти “леді Ю”, адже Президент після виступу екс-прем’єра на “Інтері” 9 вересня дуже жорстко “пообіцяв”, що Генпрокуратура, МВС і СБУ перевірить діяльність урядовців у справі НЗФ (Тимошенко звинувачують у лобіюванні інтересів Приват- Банку). З іншого боку, команда Президента, певно, не ризикне перетворювати блок Тимошенко на агресивну опопозицію, адже масштабна інформаційна війна здатна мінімізувати довіру як до Президента, так і до Тимошенко. Тим часом Президент фактично зробив екс-прем’єру подарунок: її невиправдані солодкі обіцянки й заклинання-навіювання про економічні чудеса в Україні поступово підривали до неї довіру, сьогодні ж Тимошенко як вільний напівопозиційний політичний гравець на критиці влади тільки збільшуватиме свій рейтинг. Якщо загалом оцінювати діяльність уряду Тимошенко, то її, справедливо кажучи, таки не назвеш дуже успішною. Саме квотне формування уряду, в принципі, визначило його долю. Соціалісти Олександр Баранівський, Юрій Луценко і Станіслав Ніколаєнко працювали передусім на імідж партії. Резонансні й реформістські події в МВС, зокрема, і “викриття” злочинців попереднього режиму, породили найбільшу популярність серед мас Юрія Луценка. Втім, він гарно вловлює політичний вітер і без особливих роздумів здатен поновити кримінальну справу проти Юлії Тимошенко. Тим паче, в експрем’єра та її команди виник відкритий конфлікт із паном Баранівським та СПУ загалом, адже екс-міністр сільського господарства відмовився виконувати волю експрем’єра щодо імпорту цукру-сирця в Україну для стабілізації цін на цукор, на що отримав звинувачення в лобіюванні інтересів кількох великих цукропереробників. Кажуть навіть, що в цукровій кризі присутні й фінансові інтереси пана Порошенка. Загалом розвиток сільського господарства, завдячуючи насамперед законодавчій ініціативі Прем’єра (чи не тому, що, як зізналася пані Тимошенко, її чоловік працює в агробізнесі?) цього року отримав найкращі показники й перспективи, чого не скажеш про промисловість України. Але найбільш провальними в уряді стали представники команди Ющенка Оксана Білозір, Давид Жванія і Микола Поліщук. Утім, “провалили” гуманітарну сферу тимошенківець Микола Томенко й, очевидно, сам Президент, який взявся особисто опікуватися культурними процесами. Жодного концептуального й конкретного рішення з розвитку культури й кожної її сфери ми не отримали, натомість пан Томенко весь час намагався довести непотрібність програми утвердження української мови, реформувати Академію наук тощо. До речі, ексміністр освіти й науки Ніколаєнко також провалив усі “реформи” своєї сфери. У некомпетентності й корумпованості звинувачено й екс-міністра надзвичайних ситуацій Давида Жванію, ще одного спонсора революції. Його заступник Валерій Кальченко звинуватив пана Жванію у нехтуванні своїми службовими обов’язками (понад 3 місяці не з’являвся в Міністерстві в робочий час, не проводив нарад, не створив колегії), на місцях призначав некомпетентних “своїх” людей, лобіював фінансові інтереси своїх партнерів… Щодо “реформатора”-Поліщука, то його відомство й загалом медична система стали найкорумпованішими й неефективними. У пана Поліщука краще виходило робити політичні заяви щодо здоров’я Нестора Шуфрича (який, за його словами, у дитинстві одержав серйозну травму голови, бо про це розповідали всі жителі Закарпаття), ніж повернути обличчям до людей наскрізь корумпованих медиків. Фактично Міністерство відпрацьовувало гранди Заходу, організовуючи неефективні піар-марафони й акції проти СНІДу. Архаїчна ідея Поліщука відновити в кожному селі фельдшерсько-акушерські пункти була спрямована не на покращання якості сільської медицини, а на збільшення кількості непрофесійних лікарів. Так само скандальне “реформування” вищої медичної освіти, коли змінювалася не якісна система підготовки лікарів, а просто додавався один навчальний рік. А що вже казати про перехід на “альтернативне лікування туберкульозу”, коли задля економії державних коштів, по суті, закривають очі на епідемію туберкульозу в Україні? Або про взагалі “геніальну” ідею Поліщука продавати ліки в аптеках тільки за рецептами? Це ж ніщо інше, як узаконення тотальної корупції в медицині, адже, по-перше, лікарі виписуватимуть рецепти на ліки фірм, з якими в них укладені комерційні угоди, по-друге, це зайва бюрократизація й без того надмірно бюрократизованої системи… Таким чином, в. о. Прем’єр-міністра Юрій Єхануров отримав комплекс проблем. З іншого боку, навряд чи він їх буде розв’язувати, адже вони потребують серйозних і радикальних змін, які перед виборами дуже невчасні. До того ж, судячи з усього, всі найбільш “провальні” міністри залишаться на своїх місцях (окрім, можливо, Оксани Білозір і ще декого) як люди команди Ющенка, або як ситуативні противники Тимошенко. Всім зрозуміло, що пан Єхануров суто технічний ставленик Віктора Ющенка. Він чудово влаштовувався при всіх попередніх режимах: у 1993—1994 рр. був заступником міністра економіки України, у 1994—1997 рр. очолював Фонд держмайна, у 1997 році був міністром економіки України, у 1997—1998 рр. очолював Держкомітет із питань розвитку підприємництва, у 1999—2001 роках — перший віце-прем’єр, у 2001 — керівник головного управління організаційної і кадрової політики і взаємодії з реґіонами Адміністрації Президента України. Він чудовий технічний виконавець волі керівництва й абсолютно не здатний до самостійних рішень. Саме така фігура необхідна сьогодні команді Ющенка. Весь негатив діяльності влади буде асоціюватися з паном Єхануровим, якого можна в будь-який момент послати у відставку, натомість увесь позитив тепер накопичуватиме Президент. Тим часом відставка радикальної і нещадної до колишньої влади Юлії Тимошенко активізувала ворожі як до Тимошенко, так і до Ющенка сили. Так звана “опозиція” відчула, що влада, як ніколи слабка. Офіційно Президента підтримало чимало опозиціонерів, як і екс-президент Кучма, так само про намір співпрацювати з Юлею заявила низка опозиційних політиків. З іншого боку, опозиція вже відкрито заявляє про можливість оголошення імпічмента Президенту весною наступного року. Будь-як, нинішня ситуація підсилює олігархічну опозицію й змушує Президента йти на компроміси з нею. Так, “Меморандум стабільності” й заява Президента, що до формування

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин