Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Мова єдина · “Парадокс сьогодення в тому, що саме мова більшості — українська — потребує захисту й підтримки держави”. · с. 10сторінка оригіналу ↗

НОВИЙ-СТАРИЙ ПРАВОПИС СУБ’ЄКТИВНІ ЗАУВАГИ ЩОДО ОБ’ЄКТИВНОГО ПРАВОПИСНОГО СТАНУ

Слово Просвіти, №37 за 2009 рік

Микола ЗУБКОВ доцент Харківського національного університету ім. В. Каразіна Проблемні питання правописного унормування впродовж двох минулих сторіч неодноразово були об’єктом найзапекліших дискусій науковців різного штибу зазвичай із сумними, ато і трагічними прикінцевими наслідками для реформаторів/опонентів. Попри низку об’єктивних, а радше суб’єктивних причин контроверзи довкола українського правопису тривають і в XXI ст. Тішить надія лише на те, що дискутанти цього разу лишаться на свободі й дійдуть нарешті довгоочікуваної згоди. У потребі змін переконані всі (або майже всі), сприйняття/несприйняття викликає лише їх обсяг і глибина. Ця пекуча тема була об’єктом багатьох різнорівневих наукових і навіть урядових конференцій, форумів, засідань, нарад тощо. Перелік ґрунтовних статей, монографій, досліджень і розслідів науковців-мовників, оприлюднених упродовж останніх десятиріч XX ст., міг би скласти грубезний том-пам’ятку зусиллям подвижників соборного українського правописного кодексу. Ось лише кілька прізвищ: І. Дзюба, В. Захарченко, С. Караванський, Ю. Мушкетик, О. Пономарів, О. Ткаченко, І. Фаріон, Ю. Шевельов й ин. Певно, не лише мені, поєднуючи наукову роботу з викладацькою, часто-густо доводиться якось обґрунтовувати, чи бодай урівноважено сприймати запитання колеґ, студентів, учнів й абітурієнтів, чому в одному словнику, підручнику чи посібнику написано так, а в иншому инак!? Декоративні напівзміни правописних норм проведені 16 (!) років тому, як це не дивно й сумно, є чинними для осіб сумлінно-відповідальних або ж утаємничених. Широкий загал і досі послуговується нормами, які існували до 1991 року. Певним чином цьому сприяє рівень низки довідково-навчальних видань, а також і відповідні найвищі інституції. Прикро, що долю правописного унормування й досі вирішують не носії мови, не знані науковці-філологи, а та частина суржикой матюкомовного “насєлєнія”, яка літературною українською мовою ніколи не розмовляла, не розмовляє й не збирається цього робити. Упродовж 2000 року низка інтерв’ю саме з ними з’являлася як на шпальтах багатонакладних часописів, так і на всіх телевізіях, навіть у сусідній Росії. Саме на них неодноразово посилалися мовники-консерватори, а найактивніше не фахівці П. Толочко, Л. Кравчук, М. Попович, І. Вокуба, І. Курас й ин., як вислід маємо категоричне: “Жодного реформування українська мова не потребує” [1, 15]. Різнорівневі партійно заанґажовані ЗМІ наввипередки у кращому випадку іронізували, а зазвичай лякали пересічних читачів/глядачів новою мовною реформою. Задекларовано й забуто проєкт Концепції державної мовної політики в Україні, годі сподіватися, що теперішній склад Верховної Ради матиме змогу розглянути відповідний вимогам часу Закон про мову. Бракує фахових інституцій для виконання існуючих урядових програм мовного розвитку та неупередженого контролю за їх упровадженням. За іронією, останній суто наглядовий підрозділ зліквідовано в Кабміні саме в Європейський рік мов, а опісля його доля чекала й Раду з мовної політики при Президентові. Допоки ми “мовчки чухали чуби”, антиукраїнським/антидержавним силам у Верховній Радієва пустота? (слід було б — порожня); також чому в цьому терміні нам радять писати і, іґноруючи правило “дев’ятки”, а у схожих випадках — Дізель але дизель, Тіроль але тиролька [2, 103]?; 6) Бокаччо [2, 101] (Boccac- cio), де поділась одна к у прізвищі?; 7) Жюль Верн, Жюльєтта [2, 106,101], Жюль [2, 105] і Жуль Верн, жуль-вернівський [2, 120], а також журі, брошура, парашут [2, 105], cпробуйте зрозуміти, що писати після шиплячих?; 8) О’Генрі [2, 106]. Допоки з одного правопису до иншого переходитиме нісенітниця щодо написання апострофа у псевдоамери- “Українська мова — краса і сила”. Автор ідеї Ірина Фаріон. Автор роботи Віра Король канського (не ірландського) письменника Вільяма Сідні Портера, яке в мові-джерелі (анґлійській) пишемо O. Henry [3, 284], адже лише “…ірландську частку О пишемо у власних іменах з апострофом”, як зазначають автори [2, 118]; 9) знову двох’ярусний [2, 32], а відповідно і трьох’ярусний і под., хоча було двоярусний [4, 30] (бо інакше маємо збіг двох приголосних); 10) знову Зінов’єв [2, 115], хоча було Зинов’єв, Зиновій-Богдан [4, 110,48]; 11) знову Тимірязєв [2, 115], хоча було Тимирязєв [2, 220]. Годилося б нарешті унормувати цей безлад щодо закінчень іменників II відміни в родовому відмінку. Чому акта й акту , але лише наказу, рапорту, розпорядженню й под., вони теж позначають і документ, і процес, як телефона (апарат) і телефону (вид зв’язку). Чому пікніка, феєрверка, а не пікніку, фоєрверку й под. це ж процесові поняття. Таких чому щодо цієї теми безліч. Твердження авторів алогічні також щодо вживання літери ґ. Оскільки саме норми вживання/невживання літери ґ є каменем спотикання, а отже, і спротиву щодо справжньої її реабілітації, годилося

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин