Мова єдина · “Правопис — це мовна конституція”. · с. 11сторінка оригіналу ↗
«ХОЧЕМО БУТИ РАБАМИ»
Слово Просвіти, №37 за 2009 рік
Саме таку мету ставлять ті містечкові малороси, про яких у “Слові Просвіти”, ч. 34 пише журналіст Федір Шевчук. Реакція на його публікації була несподіваною — цинічною й підлою.
СЛІДАМИ НАШИХ ВИСТУПІВ
Микола МОРОЧИНСЬКИЙ, голова Бершадського райоб’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка, Вінницька область
Ідеться про його матеріали в місцевій та всеукраїнській пресі про те, як провінційні власники різних закладів, зневажаючи державну мову, малюють вивіски та рекламу російською. Вони ще й налаштовані агресивно проти тих, хто їм зауважує на їхнє малоросійство. …Напередодні Дня Незалежності на 10-кілометровому відрізку дороги від Бершаді до Вінниці хтось під прикриттям темряви понаписував на зворотному боці дорожніх знаків різні образливі слова на газетяра. Журналіст не сумнівається: це саме ті “малороси”, “дядьки отечества чужого”, про яких ідеться в його публікаціях. І хоч у тих статтях не названо жодного прізвища, але ж наведено приклади назв магазинів. Так що “герої” себе впізнали. Замість того, щоб просто виправити вивіски, вони витягли зі смердючої бочки квача іще раз продемонстрували своє прагнення залишатися рабами… Єдиною їхньою метою було помститися журналістові за те, що нібито безпідставно образив їх. Але усвідомлюючи, що жодного аргументу на їхню користь у них нема, вони зробили свою підлу справу вночі, ховаючись від людського ока. — Це ще раз мене впевнило в тому, що моя позиція у відстоюванні державності української мови правильна, — каже журналіст. — І жодні мазюкання на стовпах не виведуть мене з рівноваги. Навпаки, така реакція свідчить, що потрібно ще активніше продовжувати тему. Але треба, щоб до цього долучалася громадськість, освітяни, органи місцевої влади. Іноді дивуєшся, чуючи на різних урочистостях патетичні слова з уст владців про державність, суверенітет, героїчні сторінки української історії, а
Фото Руслана Храновського через кілька десятків метрів від приміщень, де працюють представники місцевої влади, — заклад, при вході в який великими літерами написано: “МАГАЗИН РАБОТА- ЕТ”. Для кого він “работаєт”? У нашому районі абсолютна більшість населення — українці, а мешканці російського старообрядницького мікрорайону Пилипонівка чудово розуміють українську. Можливо, для когось це дивно, але намагаюсь не заходити у такі крамниці. Знаю, що є люди, які роблять так само. Справді, чому маю йти туди, де мою (і державну!) мову зневажають і мене мають за бидло? І хто? Нібито свої ж… А фактично — раби, які не хочуть ставати вільними, навіть у слові. Своїми писаннями на стовпах вони ніби промовляють: “Ми не хочемо бути вільними громадянами, дайте нам спокій, як були рабами, так і хочемо ними залишатися…” Поки що зрушень із заміною вивісок нема. Місцева влада на це дивиться крізь пальці. Журналіст Ф. Шевчук аргументовано відповів опонентам через газету. Бо ж на його публікації надійшло чимало відгуків і від людей цивілізованих, вихованих. Тож навіть не згодним із позицією автора матеріалів про містечкових малоросів місцева районка “Бершадський край” надала місце на своїх шпальтах.
Федір Харитонович — не просто патріот, він людина з активною життєвою позицією. Свій вільний час присвячує роботі в архівах, бібліотеках. Автор майже десятка краєзнавчих книжок. Серед них — “Слово на долоні”, “Вогонь в одежі слова”, “Свято серед будня”, в яких зібрано етюди, есе, статті про мову. Журналіст — постійний учасник загальноукраїнського конкурсу “Українська мова — мова єднання”, не раз ставав лауреатом. А ще він редагує книжки місцевих авторів. Почесне звання заслуженого журналіста України підтверджує щоденною напруженою працею, постійним творчим пошуком, здобутками на газетярській ниві. Звичайно ж, він — активіст районного просвітянського об’єднання, заступник голови. Був делегатом VІІ з’їзду “Просвіти”. Словом, небайдужа людина. І саме цю небайдужість, невміння пройти повз несправедливість не можуть йому простити ті, хто позбавлений почуття патріотизму, для кого звичний стан холуйства, а точніше — рабства. Це й вилилось у ті образливі написи, які ніхто не поспішає стирати. Більш того, знайшлись охочі, які пропонували журналістові: “Зітремо ті слова, але за добрячий могорич”. На це Ф. Шевчук, не позбавлений почуття гумору, сказав: “Чому я маю ще когось підмогоричувати? Хоч написана на тих знаках всіляка нісенітниця, образливі й брехливі слова, але ж вказано і прізвище. А це реклама, яка зацікавлює, привертає увагу до публікацій. Тож оті дьогтемази, самі не усвідомлюючи цього, зробили мені добрячий піар”. Як закінчиться справа з тими написами, невідомо. Добре знаю одне: журналіст, послідовний борець за утвердження державності української мови, її розквіт і культуру, і далі стоятиме на цих позиціях. І ніхто його не виведе з рівноваги.
Федір Шевчук (ліворуч) та Олександер Шокало на мистецькому пленері “Поташня — чарунка Поділля”
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
