Читацьке віче · “Випадкові люди, прийшовши до влади, легко топчуть святині”. · с. 4сторінка оригіналу ↗
CТОЯВ КОБЗАР У БУР’ЯНІ, а бляшанки з-під пива — замість квітів…
Слово Просвіти, №37 за 2010 рік
редку партії реґіонів, який у травні, підігнавши сюди БТР із партійними прапорами, переконував місцевих мешканців зробити правильний вибір… Запалу вистачило ненадовго. Можливо, завзято переймаються підготовкою місцевих виборів, що ніколи оглянутися? Переконаний в одному: сорому більшого, щоб у такий День пам’ятник Кобзареві стояв у бур’янах, а замість квітів біля підніжжя лежали бляшанки з-під пива — ще не було. Не вказуймо пальцем на місцеве населення. Це сором влади, яка зачинилася у своїх кабінетах, відгородилася від людей турнікетами й охоронцями. Їй Шевченко — не близький і не рідний. І звичайно ж, не духовний батько. У Дніпропетровську ви побачите численні білборди, з яких міський голова І. Куліченко агітує виборців підтримати його “команду”. Ви не повірите, але Іван Іванович — наш, місцевий. Закинутий (біля центральної дороги!) сквер — антитеза агітці: далі особистих інтересів влада не бачить. Нічого й нікого. Вибачте, — скажете ви. — Можливо, у міській казні немає й копійки? — Гроші є. Принаймні, були. Адже на облаштування зустрічі московського попа Кирила міська рада виділила… 2 мільйони гривень! Уявляєте, який ремонт можна було б виконати в меморіальному комплексі, якими квітами обсадити пам’ятник великому поету, який мріяв про вільну державу і вільних людей, а не кріпаків і не рабів! Але сьогодні національні цінності нічого не варті. Чи виховали їх за 19 років незалежності в молодого покоління? У радіусі двох кілометрів від пам’ятника Т. Г. Шевченку в Амур-Нижньодніпровському районі Дніпропетровська розташовано 6 середніх шкіл. І з цього контингенту учнів у День Незалежності до пам’ятника не прийшла жодна особа! Не зупинився жоден із десятків дорогих джипів, які цього дня проїжджали повз. На кого ми перетворюємося, куди йдемо? Німець-окупант не дозволив знищити пам’ятник Кобзареві. Випадкові люди, прийшовши до влади, легко топчуть святині. Інакше це розцінити просто неможливо. Як і те, що успішно стаємо московською метрополією з тією історією, з мовою, яку нав’язували десятиліттями, тими висновками, які сьогодні потрібні новітнім кагановичам, косіорам. Адже Голодомор може бути не тільки хлібний, а й духовний. Так званий “гарант” вітає дніпропетровців з тих же білбордів великими буквами мовою сусідньої держави. А нашою продубльовано зовсім дрібними, внизу, неначе знущання над пам’яттю пращурів, які мислили українською, розмовляли українською і заповідали берегти українське. Можна було б розповідати про наш Січеслав (так називали Дніпропетровськ у 1918— 1920 рр.) більше, але від цього душевний біль не зменшиться. З великим полегшенням передав би його тим правнукам, про яких писав наш Кобзар. На жаль, більшість із них уже запрограмовані бути вічними рабами!
P. S. На початку вересня до скверу привели кілька класів учнів місцевої СШ №115. Діти вирвали бур’ян, зібрали бляшанки, підмели доріжки. Влада згадала про виборця!
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
