«Просвіта» “Люди йдуть до неї, як по свячену воду”. · с. 11сторінка оригіналу ↗
«ЯРОСЛАВ» ДЛЯ ДАРІЇ
Слово Просвіти, №37 за 2010 рік
Галина САДОВСЬКА, м. Тернопіль
З Дарією Дмитрівною Чубатою знаємось так давно, що, здається, між нами немає жодних таємниць. А її мама Ганна Йосипівна називала нас сестрами. І все ж інколи ловлю себе на думці, що знаю не одну Дарію Чубату, а кілька успішних жінок із таким ім’ям та прізвищем. Вочевидь, щедрий Господь кого любить, того обдаровує талантами і дає сили в кожному з них розкритися і відбутися.
ЛІКАР Уже змалечку Даруся, що жила з мамою на Замонастирській вулиці в Тернополі, всім казала: як виросте, стане лікарем і обов’язково вилікує матусю. Ганна Йосипівна часто хворіла, і це вплинуло на вибір професії доньки. В школі дівчинка була здібною і старанною ученицею. Отож можна було не перевіряти щоденника: там інших оцінок, окрім п’ятірок, не було. Але в медінститут вступила тільки з третьої спроби, проте закінчила його теж на “відмінно”. Дуже хотіла стати хірургом. На практиці в Заложцях (нині Залізці) навіть кілька операцій зробила. Тепер, з відстані часу, дивується, якою сміливою, а можливо, й відчайдушною тоді була. Та головний лікар першої міської лікарні Володимир Шкробот відмовив дівчину від хірургії: маленька, худенька, їй не за операційним столом стояти, а йти в науку. Тож забрав Дарію Дмитрівну спочатку завідувачем лікарського здоровпункту на “Ватрі”, а потім у підлітковий кабінет — із надією, що вона візьметься за дисертацію. І взялася спочатку, і написала два десятки наукових робіт, навіть вела практичні заняття в медінституті, але її так захопила практична робота — налагодження системи медичних оглядів підлітків, що закинула ту науку. Її досвід поширювали в усій Україні. Тож не дивно, що через дев’ять років успішної роботи виросла до заступника головного лікаря другої міської лікарні. І ось уже майже півстоліття Дарія Чубата — в практичній медицині. Що цікаво: з віком змінювались і її пацієнти. В молодості здебільшого піклувалася здоров’ям молодих людей, а нині вона — лікар-реабілітолог, до неї тягнуться переважно люди літні, переобтяжені хворобами, життєвими негараздами. Дарію Чубату вони люблять, бо терпляче вислухає і не просто порадить, як і чим лікуватись, а, знаючи злиденні статки своїх пацієнтів, порекомендує ефективні, але недорогі препарати. І обов’язково порадить вживати трави. Її бабуся Євдокія була сільським костоправом і зналася на цілющому зіллі. На канікулах разом з нею збирати його ходила й Даруся. І все розпитувала, яка травичка від якої хвороби. Потім вивчала це по книгах, стала фахівцем у цій справі. Певна, добрих фахових лікарів у нас більше, ніж ми інколи думаємо, але таких безкорисливих, сердечних, готових кинути все і бігти на перший поклик хворого, як це робить Дарія Чубата, справді, одиниці. В багатьох тернопільських родинах вона лікувала батьків, тепер лікує дітей та онуків. Про такого сімейного лікаря мріє, мабуть, кожна родина. Я часто дивуюсь її безмежному терпінню: люди йдуть до неї, як по свячену воду, а вона нікому не відмовляє. Коли кажу це їй, уже вона дивується: а хіба може бути інакше, вона ж лікар, давала клятву Гіппократа. Допомагати — її обов’язок. …Минуть роки і Дарія Дмитрівна таки врятує свою маму, яка вже помирала. “Швидка” відмовилась везти Ганну Йосипівну в лікарню. “Даріє Дмитрівно, ви ж лікар і бачите, що вона — вже майже труп. Ми її не довеземо, і цю смерть “повішають” на нас”, — відверто, якщо не цинічно, сказав лікар невідкладної допомоги. “Але ж це моя мама…” — з болем відповіла Д. Чубата — і взялася рятувати її сама. Й-таки повернула маму до життя. Вона ще більше року раділа своїй донечці, онукам і білому світу.
ГРОМАДСЬКА ДІЯЧКА Професор Ігор Дзюбановський ще й досі називає Дарію Чубату “сенаторкою”, натякаючи на її депутатство. Вона два скликання була депутатом обласної ради. Коли ще виборці обирали не партії, а особистостей, лікар Чубата двічі потрапляла в п’ятірку депутатів від обласного центру. Коли ж почали за партійними списками, “Наша Україна” вписала її аж у… восьмий десяток кандидатів. Першими партійні босики зафіксували себе, улюблених, та потрібних їм людей. Тож у Чубатої не було жодних шансів потрапити в обласну раду втретє. Коли інша партія запропонувала їй увійти в першу п’ятірку свого списку, відмовилась: не буде вона зраджувати своїх принципів заради депутатства. А вона була в обласній раді вкрай потрібна. Попередніх вісім років працювала в комісії з питань культури та духовності, її туди запросив світлої пам’яті Ігор Герета. А коли його не стало, Дарія Дмитрівна підхопила керівництво комісією і наполегливо захищала інтереси та потреби закладів культури. Виступала в сесійній залі, виходила з конкретними ініціативами, вникала в діяльність мистецьких колективів, духовні потреби тернопільців. Здавалось, то була головна комісія в обласній раді, стільки було зроблено… Тепер Дарію Дмитрівну більше знають як просвітянку: впродовж майже 20 років вона очолює міське об’єднання “Просвіти”. Хоча просвітянкою була, здається, завжди. Писала сценарії, проводила вечори, приурочені до літературних дат. А з кінця дев’яностих, очоливши “Просвіту” в другій міській лікарні, організовувала і вертепи, і заходи до пам’ятних історичних дат. Упродовж десятиліть опікується народним дитячим театром “Дивосвіт”,
що працює в 22-й школі. Її в цьому колективі називають хрещеною мамою — і в цьому вся глибина вдячності шкільних акторів. А як багато цікавих заходів відбувається нині в міській “Просвіті”. Знають сюди дорогу і молоді просвітяни, й інваліди, і члени жіночого клубу “Пролісок”, і актори та письменники, лікарі й науковці. Друзі Дарії Дмитрівни не перестають дивуватися, як вона все встигає і де береться в цієї жінки стільки енергії та завзяття. Вона ходить чи не на всі заходи, які відбуваються, скажімо, в музеї, театрі, філармонії. І коли треба виступити біля пам’ятників Тарасу Шевченку чи Івану Франку, до кого з в е р т а ю т ь с я ? Звичайно ж, до Дарії Чубатої. Тож не дивно, що державні нагороди — орден “За заслуги” III ступеня та Ярослава Мудрого V ступеня просвітянка отримала саме за громадську роботу. Вона єдина в нашій області жінка, нагороджена орденом Ярослава Мудрого. Зазвичай, ним відзначають чоловіків, до того ж державних діячів. Але свого “Ярослава” Дарія Чубата заслужила: дай Боже, щоб усі оті діячі так викладалися в роботі, як вона.
ЛІТЕРАТОР Попри таку зайнятість, у Дарії Чубатої ще вистачає часу й натхнення на літературну творчість. Вона багато дописує до “Вільного життя плюс”, розповідаючи про історичні постаті української літератури і театру, рецензує книжки земляків, ділиться враженнями від виставок, концертів, розповідає про таланти наших сучасників. За її рецензіями, зокрема, на поетичні збірки місцеві літератори вже в чергу стають. Дарія Дмитрівна видала і свої три книжечки поезій — “Триєдність”, “Трилисник” і “Три дороги”, збірочку віршиків та розмальовок. Ще одна книжечка “Перелуння” — це збірник пісень, написаних тернопільськими композиторами на її вірші. Ось як інколи виходить — дехто бачить в її поезії недовершеність: то рима не витримана, то розмір не “грає”, а то слово не те і не там. Зрештою, це розуміє і сама Дарія Дмитрівна. В одній з книжок зазначає, що вона не поетеса, а все написане нею — “то осінні листки дорослої дитини”, яка тривалий час лікує хворих і немічних, їхні страждання та болі спонукають до роздумів над вартістю “полиново-медового життя”. Тому й народжуються вірші, “сіянці”, сценарії та роздуми. До речі, на її вірші тернопільські композитори написали понад три
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
