Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Палітра · “Люди працювали, жили й творили так, ніби присвячували Всевишньому кожен помисел”. · с. 14сторінка оригіналу ↗

«ЗОЛОТА ДОБА» ГОЛЛАНДІЇ У КИЇВСЬКОМУ СЬОГОДЕННІ

Слово Просвіти, №37 за 2010 рік

Ганна КОЗАЧЕНКО, член правління Українського фонду культури Вдивляючись у предмети, які доповнюють графіку і, здається, досі зберігають дотики давнішніх власників, розглядаючи тонкі, вишукані зображення з багатющої колекції гравюр музею Ханенків, ми відчуваємо піднесення тієї доби, коли голландці героїчно здобули свободу і незалежність від іспанського поневолення. Насолода мирним життям струменить у жанрових сценках і зображеннях домівок; з якою любов’ю прикрашали вони обійстя заморськими килимами й іншими предметами (адже Голландія на той час тримала першість у світовій морській торгівлі). Мистецтво увійшло в побут: ті, кому не по кишені було замовити картини у видатних майстрів, радо купували графічні відбитки. У наступні століття гравери різних країн робили зменшені копії картин голландських класиків, щоб помножити в часі й просторі їхні мистецькі досягнення, які належать нині всьому людству. Згадаймо з історії: городяни міста Лейдена (саме там народився і жив Рембрандт), відкрили дамбу й пустили під воду власні домівки — і таки змили з лиця своєї землі іспанських солдатів-поневолювачів. Ось такою дорогою ціною дістали собі незалежність ці веселі, роботящі люди. — Можливість жити на власний вибір і розсуд після жорстокої війни з Іспанією голландці дуже цінували, — розповідає завідувач відділу графіки музею, куратор виставки Олена Шостак. — Зауважимо, що бурхливий економічний розвиток їхньої батьківщини, активна світова торгівля сприяли тому, щоб добробут пересічного голландця був значно вищий, ніж у простих громадян інших країн Європи. Голод — поширене лихо тієї доби — Голландія відчула тільки в перші роки незалежності й наприкінці століття, після тяжкої війни з Францією. Тож заробітна плата найманих працівників суттєво перевищувала загальноєвропейську. Тільки тут м’ясо і риба були щоденною їжею. Чоловіки, в іншому дуже економні, не шкодували коштів на благоустрій власного будинку, а царювала там жінка — мати і дружина, яка мила, чистила, прикрашала, готувала і дуже пишалася затишною домівкою. Цікаво, що закони, ухвалені в тій державі, були спрямовані на збереження природних багатств, вони враховували інтереси громади й окремих громадян. Професійні об’єднання — гільдії — також мали дуже суттєві традиції соціального захисту своїх членів. У Голландії ХVІІ століття ми бачимо різні прояви самоповаги й поваги до кожного громадянина — тобто те, чого так бракує сьогодні нам, киянам. Жінки того часу не вимагали рівності з чоловіками. Жінка могла дозволити собі бути жінкою. Рідна домівка була полем її діяльності — чепурухи щотижня відправляли з дому чоловіків на час генерального прибирання і не почувалися пригніченими чи затурканими. Гравюри із зібрання музею Ханенків свідчать про їхню різнобічну освіченість: читали не тільки релігійну, а й світську літературу, малювали, співали, грали на музичних інструментах, знали нотну грамоту. І це дуже ріднить їх з українками. А що вже гучні й співочі народні свята, родини й хрестини, заручини і весілля, котрі збирали численну рідню і знайомих, у голландців подібні до наших, глядачі можуть пересвідчитись, уважно розглядаючи музейну графіку. — Гравюра у Голландії користувалася не меншою популярністю, ніж живопис, — продовжує розповідь Олена Шостак. — Видатні майстри також працювали на ринок, бо тиражована гравюра могла задовольнити великий попит. Вона була чудовою окрасою скромного бюргерського інтер’єру, тому до неї зверталися майже всі відомі голландські живописці. І через три з половиною століття не втратили дивовижного впливу на глядача рембрандтівські офорти “Мандрівні музики” і “Ян Сикс біля вікна”. На перший погляд здається, ніби це ряджені на святвечір виграють господарям, сподіваючись на гостинці. А вдивляєшся уважніше — і проявляється притаманна Рембрандтові психологічна глибина: щаслива родина в освітленому будинку радіє імпровізованому виступові двох музик. Але цуцик на мотузку, згорблені постаті мандрівників виявляють утому, їм холодно і хочеться відпочити. Ніби два прошарки суспільства знаково зустрілися в сюжеті маленького офорта — задоволений своїм життям ремісник чи дрібний буржуа і талановиті, мистецьки обдаровані душі, котрі, мов перекотиполе, мандрують холодними дорогами від поселення до поселення, і унаочнюють, що Земля — кругла, бо в Голландії, як і в нас, або в Країні Вранішнього Сонця найпронизливіша поезія, як правило, була сумісна саме з бідністю. Інша річ — зображення Яна Сикса в інтер’єрі. Невеликий за розміром шедевр і сьогодні дивує: ми вдивляємось в одухотворене обличчя зображеного Рембрандтом чоловіка і бачимо в ньому людину освічену, вільну і незалежну в своїх судженнях. Це друг художника — поет і меценат Ян Сикс. Як свідчать історичні джерела, саме він, уже після смерті Рембрандта став бургомістром Амстердама. Але офорт зображує ще молоду людину. — Тут Яну Сиксу 29 років, — доповнює і роз’яснює Олена Шостак. — Він уже закінчив Лейденський університет, подорожував Італією. Намагався торговельний і промисловий інтереси поєднати з любов’ю до літератури і мистецтва. Був одружений із Марією Тульп — дочкою доктора Николаса Тульпа, якого увічнив свого часу за науковими заняттями Рембрандт. Це знамените живописне полотно зберігається в Луврі. Але повернімося до нашої гравюри: Ян Сикс опублікував свою поему, присвячену пам’яті поета Хоофта, незадовго до того, коли позував Рембрандту. Це був твір складний, насичений алегоріями, іменами грецьких богів — посил до інтелектуалів. Ось подивіться: довговолосий молодик у романтичній позі, стос книжок на стільці (виклик голландській любові до ідеального порядку), шпага на столі, — все це інкрустує піднесений образ поета. Зображення вчених і філософів на інших гравюрах у музеї Ханенків, створених за картинами Рембрандта, знайомить нас ще й з інтер’єрами знаменитого Лейденського університету. Головний центр освіти Голландії, куди запрошували викладати провідних вчених з інших країн, містився у колишньому монастирі святої Барбари. Старовинні склепіння, які зберегли молитовний дух, дуже виразні у творах Рембрандта. І ніяк не єднаються вони в сприйнятті з проявами середньовічної тупості, що призвела до страшних багать інквізиції. Вже 1630 року всі голландські вчені перейняли ідеї Коперніка. Тож після перемоги Реформації у колишніх католицьких монастирях розташовували наукові заклади — Лейденський університет серед них. Тут викладали греко-латинську філологію, східні мови, анатомію, астрономію, ботаніку й нову на той час науку — хімію. Але вчені-професори, які мешкали переважно в університетських келіях, одержували невисоку платню. Втім, є приємніші паралелі між нами й ними, попри розбіжності в часі. Це — здатність до самоіронії, самокритичність. На виставці в музеї Ханенків ціла серія гравюр висвітлює і висміює людські недоліки. “Нечупара”, яка визирає із вікна, п’яненькі персонажі, зокрема й жінки, курці тютюну. Заморське зілля свого часу настільки поширилось у голландському побуті, що керівник держави Принц Оранський змушений був ухвалити закон, яким забороняв куріння в армії та на флоті. У побуті ж казали “випити люльку тютюну”, дорівнюючи куріння до пияцтва. Жінки-берегині домашнього затишку — переважно не погоджувалися, щоб їхні чистенькі домівки наповнювалися тютюновим смородом, тож спроваджували чоловіків за поріг. А ті мандрували у так звані “курзали”(такий собі різновид шинку), що поширились у другій половині ХVІІ століття. У шлюбних контрактах, що були нормою голландського суспільства, часто вводили пункт про заборону курити в домі. Анабаптисти, які встояли перед тютюновою отрутою, називали її “погибеллю для людської гідності”. Отже, сьогодні, вже в новому тисячолітті, нам є чого повчитися у тих, хто жив майже чотири століття тому. …Із різнобічно багатого зібрання Богдана і Варвари Ханенків, створеного для нас і заповіданого київській громаді, залишили в радянські часи тільки два напрями: західне і східне мистецтво. Решту розподілили по інших музеях або й продали за кордон за безцінь. Те, що вціліло, дозволяє нам відчути себе в контексті світової історії і культури. І можливо, відновити пригнічену людську й національну гідність. Бо вже було в історії — навіть тоді і там, де верховодив капітал — у Голландії ХVІІ століття — діяли закони, які захищали професійну і громадянську честь. Можливо, тому, що й після Реформації не втратили люди віру в Бога — працювали, жили й творили так, ніби присвячували Всевишньому кожен помисел. Є в експозиції виставки в музеї Ханенків старовинний годинник: реставратори замінили дві бічні стулки на прозоре скло, щоб ми бачили, який гарний, вишуканий механізм відлічував час. А в оздобленні, створеному не годинникарем, а іншим майстром, — постать велета, який тримає на собі Небесну Сферу. Небо над усіма нами одне. І від кожної людини залежить — чи увійде її життя світлом в історію, як життя Рембранда чи Ханенків. Бо нічого не забрали із собою в іншій світ багатії і можновладці — згнили їхні капшуки, напхані грішми, скупаними в сльозах співвітчизників. Тільки світло Любові несе як дари звільнена від тіла душа. Чому цікава нам “золота доба” Голландії — час, коли жив і творив дивовижний художник Рембрандт? На виставці, яка через експонати музейних фондів оповідає про життя і побут голландців у ХVІІ столітті, є два його офорти. І ще кілька графічних аркушів, створених іншими граверами на основі його живописних полотен, що “живуть” у Луврі.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин