Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Репортаж на тему “Творчість — це сповідь та очищення”. · с. 15сторінка оригіналу ↗

ТАЇНА ВІЧНОЇ МОЛОДОСТІ Виставка Людмили Семикіної в Будинку художника

Слово Просвіти, №37 за 2010 рік

Ганна КОЗАЧЕНКО, член правління Українського фонду культури — Знаєте, Євген Сверстюк визначив мене як неофіта. Так я почала розвиватися. Спершу обізнаність, потім усвідомлення, потім переконання, національне осмислення, а вже потім сталося так, що я, за паспортом росіянка, зазнала переслідувань за український буржуазний націоналізм. Це вже Людмила Миколаївна Семикіна розповідала, коли за вікнами найбільших виставкових залів Національної спілки художників України, де розгорнуто її виставку, смерклося і вони уподібнилися до живих дзеркал, а відвідувачі все не хотіли розходитись, і маленька постать художниці магнітом тримала навколо себе друзів і спраглих до її світла духовного, захоплених її талантом киян. А Євген Сверстюк згадував, що на зорі 60-х у Клуб творчої молоді влилися три “націоналістки”, які не володіли українською мовою: Алла Горська, Галина Севрук і Людмила Семикіна. — Жінка тримає небо і землю, країну, родину, дітей, тримає віру в Бога, вона — каріатида, яка тримає Всесвіт… Її хотілося слухати, вбирати в душу її несхибну силу, — сьогодні, серед нашої зневіреності, коли у каламуті політичної брехні один по одному (наче з каменем на шиї) тонуть найвищі людські ідеали. Людмила Семикіна дарма, що вже чимало їй років, світлим розумом і молодим серцем, непересічною творчістю, геть позбавлена пихи чи зарозумілості, відкидаючи компліментарні вислови на свою адресу, щедро ділилася роздумами і не соромилася християнського прагнення і далі навчатися Богом даного ремесла. І ставало серед її картин і строїв соромно за зневіру, і думалось, що народ, в якому живуть і творять такі особистості, має всі підстави до поваги в інших народів. Генетичне здоров’я в дусі успадкувала вона від батька, який 1933 року поклав партквиток на райкомівський стіл і відмовився бути виконавцем голодоморівських акцій. Близькість до Бога закріпила біля тітки — дружини благочинного, який надав їй можливість розписати іконостас — 26 ікон, а водночас відчути жах морального злочину: показав зовсім юній тоді художниці понівечені, порізані, порубані старовинні ікони. А чудову митецьку освіту Людмила Семикіна здобула в рідній Одесі, де закінчила знамените художнє училище. Київ — “місто-мученик” (як сказано в книзі Георгія Лукомського — мистецтвознавця, що расправжнє свято української народної пісні й танцю. Відлуння фестивалів покотилося далеко за межі Севастополя у кримські військові частини Збройних сил України. Показові концерти лауреатів стали традиційними серед військових моряків. Останній показовий концерт лауреатів відбувся 28 серпня в клубі навчального центру Військово-морських сил. Командування тепло зустріло хор “Молоді голоси” з Полтави. Художній керівник хору Володимир Миронов звітував перед захисниками Вітчизни творчими успіхами молодих виконавців. Особливо сподобався виступ соліста хору Івана Резцова — “Два кольори” у його виконанні зірвали бурхливі оплески. Таке ж визнання глядачів Іван Резцов дістав 24 серпня у більше ніж тисячному залі на завершальному концерті фестивалю у День Незалежності України. Уже після концерту молоді артисти й військовики жартували, фотографувалися на згадку та обмінювалися адресами. Показовим виступом хору “Молоді голоси” зацікавилися творчі працівники телерадіокомпанії “Бриз” Військово-морських сил України: протранслювали в ефірі цікаві сюжети концерту, а військова частина нагородила артистів грамотами і пам’ятними подарунками. зом із Варварою Ханенко готував її родинну колекцію для передання київській громаді) — став для Людмили Семикіної добровільною Голгофою, чашею, яка тільки в роки незалежності перестала бути гіркою. 1996 року в Українському домі з ініціативи товариства “Просвіта” відбулася її грандіозна виставка “Високий замок”. Головним доброчинцем став “Кредитімпекс Банк”. Каталог, виданий 14 років тому, актуальний досі. Високі строї як вияв переплавлених у горнилі століть і тисячоліть (а потім у фантазії художниці) традицій і здогадів про світобудову; одухотворення натуральних матеріалів, відомих, певне, ще трипільцям, а не тільки нашим предкам за Княжої Доби, у форми, вишукані, гідні людини, створеної за образом і подобою Божою. Нинішня виставка у Національній спілці художників на Львівській площі столиці відкриває Людмилу Семикіну-живописця. Ота справжня реалістична одеська школа… Іще 50-х років портрети пензля художниці вражають так, що згадуєш старовинну казку: останній змах пензля — і зображення оживало. Нинішнім модним художникам, які наближають живопис до фотографії, потрібно вчити- “Хазяйка мідної гори” ся саме на цих прикладах: не миттєвий настрій, а саму суть людини передає справжній живописний портрет. Людмила Семикіна — монументаліст у своєму серці, а відтак і в мистецтві. Образи, написані на полотні або втілені в теплих на дотик і цілком функціональних строях, вписують людину в контекст Всесвіту. “Я людина — я посередині світу”, — писав Арсеній Тарковський. І саме на цій виставці пригадуєш, що його коріння у південноукраїнських степах. “Творчість — це сповідь та очищення”, — писала Людмила Семикіна ще 1996 року. Вона відтоді мало змінилася. Словник-довідник НСХУ запевняє, що 23 вересня художниці виповниться 86 років. Друкарська помилка чи справді прибріхують календарі?

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин