Читацьке віче · “Свавільне рішення керівництва СРСР та Польщі стало трагедією для сотень тисяч переселених українців”. · с. 7сторінка оригіналу ↗
ЧИ ПОТРІБНІ ЗАРОБІТЧАНАМ ПАМ’ЯТНИКИ?
Слово Просвіти, №37 за 2011 рік
Маріанна СОРОНЕВИЧ, головний редактор Української газети в Італії
До розмаїття монументалізму в Україні нещодавно додався ще й пам’ятник українцям, які мігрували за кордон: у гірському смт Колочава Міжгірського району Закарпаття відкрито перший в Україні пам’ятник заробітчанам. Ще один заплановано встановити у Зарваниці Теребовлянського району Тернопільської області.
Переглядаю репортаж із відкриття меморіалу. Скульптурна композиція відтворює драматичний момент прощання вагітної жінки та дітей із батьком, що вирушає у світ. Та ще драматичнішим є відео села та селян-учасників урочистостей. Коментарі дають заробітчани зі стажем; літні матері, що бачать своїх дітей двічі на рік; українські селянки, пенсія яких ледь сягає прожиткового мінімуму. Згадують полеглих у пошуку щастя. “Лише двадцять відсотків дітей у селі виховують батько і мати”, — констатує коментатор. ЗМІ систематично повідомляють громадськість про встановлення монументів у різних куточках України. Часто новітні герої із висоти зведених постаментів споглядають зруйновані дороги, облуплені будинки й темні вулиці…
Не за таку Україну вони боролися! Як на мене, кращим увічненням їхніх ідей був би економічний ріст держави.
Українська газета в Італії запропонувала висловитися безпосереднім героям — заробітчанам четвертої хвилі. На сайті www.gaze- taukrainska.com було проведено опитування: “В Україні планується встановлення вже другого пам’ятника заробітчанам. Як ви до цього ставитеся?” Із 374 респондентів 72,7 % вважає їх пам’ятниками ганьби державі; 17,1 % — способом привернення громадської уваги до проблем еміграції; “Раді мати пам’ятник за життя”
4,8 % респондентів; відповідь “Інший варіант” обрало 5,3 % читачів газети. У коментарях до теми хтось згадує Дублін, де на березі річки в центрі міста стоїть корабель — на кшталт тих, на яких ірландці пливли до Америки під час картопляного голоду. Інші посилаються на історичну правду. Та більшість із тих, хто скуштував заробітчанського хліба, вважає цю ідею безглуздою, критикує владу, вимагає робочих місць і соціального захисту в Україні, пропонує зібрати кошти на пам’ятник українським можновладцям. Ризикуючи стати об’єктом нападок із боку прихильників новітнього монументалізму, вбачаю зміст, допоки в Україні руйнуються сім’ї та сиротіють діти через міграцію одного чи обох батьків, у тому, аби скеровувати кошти на створення хоча б ОДНОГО робочого місця, на зміцнення хоча б ОДНІЄЇ сім’ї, на щастя хоча б ОДНІЄЇ дитини, яка ростиме, оточена любов’ю обох батьків.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
