Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Молода країна · “Патріотизм — це не тільки для себе, а коли відповідально й чесно робиш свою маленьку справу”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

ССООФ ФІІЯЯ Ф ФЕЕД ДИ ИН НАА:: «НАЙГОЛОВНІШЕ – ЗАГЛИБИТИСЬ У САМОГО СЕБЕ»

Слово Просвіти, №37 за 2011 рік

— Чи наші медіа ангажовані ідеєю України? Знаєте такі? — Українська ідея переважно відсутня в наших ЗМІ: чим далі на схід, тим більше. На жаль, коли журналіст займає проукра! їнську позицію, на нього починають диви! тися з погордою, зневагою і казати, як він сміє це робити. З іншого боку, журналісту протидіють. Знаю із власного досвіду: найбільше потрібно пропагувати українську ідентич! ність. Та є люди, а серед них і чиновники, яких не цікавить виховання громадян. А п’ятій колоні вигідно, щоб люди не думали про національну ідею, про розвиток своєї мови й дослухалися до того, що їм нав’язують “зверху”. Щодо конкретних видань, то, вва! жаю, що ідеєю України живе газета “День”, журнал “Український тиж! день”, Інтернет!видання “Українська правда”, ще декілька Інтернет!джерел. — Чи погоджуєтеся з думкою Павла Загребельного: “Ми — трагічні люди. Живемо серед цинічних політиків, у цинічну епоху, у цинічному світі. І коли наші діти народжуються у цьому суспільному цинізмі, — що їм зостається? Бути циніками, інакше їх цей проклятий світ не сприйматиме і не прийме”. Чи слушна ця заувага класика української літератури? — За такого підходу до справи вже й не варто боротися, бо України тоді нема, та й взагалі, — не варто бути со! бою. Бо ти тоді нікому не потрібен: ні собі, ні людям, ні Україні. Але ж Укра! їна боролася. Може, не все так ідеаль! но було. Але сьогодні маємо свою дер! жаву. І її треба розбудовувати. За! гляньмо в не таку вже й давню істо! рію: УПА, не маючи держави, не маю! чи надії, боролася. — Софіє, Ви талановита співачка, національно-ангажована людина. Як Вам це вдалося? — Як вдалося — не знаю. Може, тому, що мама мене назвала Софією, або я — продовження попередніх поколінь. — А звідки Ви? — Львів’янка. Тато — із Золочівського району, мама — з Харківщини. — Схід і захід — разом? — Поєднався схід і захід у Львові. Влас! не, коріння моєї родини визначило те, якою я є. Мій дід — Павло Чаговець із козацького роду. До речі, навіть за Богдана Хмельниць! кого був курінь Чагівця. Значна частина ро! дичів з маминого боку загинула під час Го! лодомору. Українське у нас завжди було прі! оритетним, незважаючи ні на що. А коли мій дід вмирав (уже за незалеж! ної України), і ми його спитали: “Що Вам хочеться найбільше?”, він відповідав: “Хо! чу, щоб Україна була незалежною!”. — Та ж була вже! — Державна незалежність — це доро! говказ і треба йти далі. А щодо татової ро! дини… Мій дід був священиком, і тата че! рез те звільняли з роботи, переслідували. Усе робилося для того, щоб батьки виїхали зі Львова. — А як Ви потрапили на телебачення? Адже Ваші передачі розумні, виважені, і Вами мав би пишатися Львів за ту відданість своїй державі. — Запросив мене на телебачення Яро! слав Фейло і запропонував розпочати ав! торський проект — політично!аналітичну програму “Погляд з Високого Замку”. — Чув, що Вас досить швидко “попросили” з телебачення. Чому? — Моя позиція їх не влаштовувала. — Яка? — Я відмовлялася виконувати вказів! ки. Наприклад, мені не можна було згаду! вати прізвище Степана Бандери, Романа Шухевича, хвалити УПА, а навпаки — ма! ла прославляти Велику Вітчизняну війну, з чим я не погоджувалася. Особливо мене намагалися “пристру! нити” після зміни влади. Уявіть собі: для передачі в прямому ефірі мені необхідно було за два тижні подавати детальний сценарій, розписуючи в ньому навіть репліки! А в результаті під час виборів ефір передали своїй людині. І хоч я мала контракт на рік, мене змусили піти з те! лебачення. А в моїй передачі взяло участь понад 300 молодих людей, які отримували в пря! мому ефірі унікальну можливість вислови! ти свою думку та поставити незручні запи! тання політикам. — Чи маєте лад в душі? — Не завжди. — Чому? — З одного боку, лад у душі є, бо займа! юся улюбленою справою. З іншого — його нема, бо намагаєшся зробити за хвилину значно більше, ніж це вдається. І ще одна причина: хо! четься більше змін. Тому треба гуртувати навколо людей. — Які книги читаєте? — Передусім — отця Дмитра Блажейовського “Мої рефлексії щодо минувщини, теперішності і будучности українського наро! ду”. Дуже гостра книга. Багато хто на нього образився. А Блаже! йовський лише зіставляє факти з історії. Подає причини втрат. Ми, звичайно, списуємо їх і на лінь, і на безвідповідальність, іна перевагу персональних амбі! цій над національною ідеєю… Окрім того, книги з міжнарод! них відносин та міжнародного миру, бо це моя робота. Остання з книг — “Інформаційні війни”. Мама навчила мене читати в три роки. Я читала все, що бачи! ла. Найбільшим покаранням для мене була заборона читати. У нас удома, у бабці в Ужгороді, в тато! вій майстерні — книги всюди. Найулюбленіша книга — “Коб! зар” Т. Шевченка. — Юрій Мушкетик вважає, що світ дедалі більше “освинячується”. Тож запитує: “До кого звернутися, кому пожалітися, у кого просити допомоги?” Як, на Вашу думку, у кого? — З одного боку, у церкви. Зустрічала багато священиків на своєму шляху, які рятують душі. Зокре! ма мій прадід, Павло Швидкий, який десять років відсидів із Йосипом Слі! пим. Але це був священик від Бога, який приймав усіх, хто потребував роз! ради, слова, який міг вказати шлях. Таким є диякон у Вірменській цер! кві у Львові. Дав урок неупередженості щодо інших людей, інших національ! ностей. Отець Володимир із Трускав! ця, з церкви Покрови Пресвятої Богороди! ці. Багато є таких священиків, зокрема на фестивалі “Велика коляда”. Хоча, звичай! но, і серед них є певні особи, які дискреди! тують себе і церкву. Трапляється. І за таких умов найголовніше — заглиблення в самого себе. А Бог зверху усе бачить. — Ви — за сильну президентську владу чи за президентсько-парламентську республіку? — Мені найбільше імпонує модель ке! рівництва Віктора Ющенка — ліберальна, виважена й неконфліктна. Але наша дер! Народна артистка Марія Байко з своєю ученицею Софією Фединою жава, наш народ виявилися до того не го! товими. І тому поки що потрібна сильна президентська влада. — Чи сформульована нині в Україні національна ідея? — На жаль, ні. 2006 року в Коблево під патронатом президента проводився фо! рум, на якому йшлося про національну ідею. Було кілька тисяч молоді. У моїй гру! пі, де були представники Луганська, До! нецька, Запоріжжя, Львова, ми оперлися на Шевченкове кредо: “В своїй хаті — своя правда, і сила, і воля”, єдність, право, віра, доля. Головне, щоб кожен усвідомлював, що його особиста хата розширена до вели! чини України. А про свою хату кожен по! винен подбати. — Як зробити так, щоб масова культура в Україні бодай трохи дбала про українське? — На мою думку, масова культура в Ук! раїні — це ворожий елемент. Поки що. — Хто для Вас в Україні є моральним авторитетом? — Владика Гузар, який ві! дійшов від посади, давши доро! гу Святославу Шевчуку, над! звичайно потужній молодій особистості. Сам Святослав Шевчук, Віктор Ющенко, Єв! ген Сверстюк, Ліна Костенко. Моя мама працювала в Музеї у Кременці. Якось у вихідний її викликали на роботу, бо приїха! ла поважна пані, щоб ознайо! митися з місцевістю. Згодом розповіді моєї мами під час екс! курсії для цієї пані і її чоловіка лягли певною мірою в зміст “Берестечка”. То була Ліна Костенко. — Як стати тим, ким стали Ви, молода львів’янка 27-ми років? — Любов до Батьківщини є всередині, батьки допомагали їй рости разом зі мною. Багато хто викривлено розуміє слово “патріотизм”. Часто на цій темі спекулюють. Говорити пафосні фрази — це не патріотизм. Патріотизм — це коли ти своїми діями не шкодиш рідній державі і рідному народові, ко! ли ти працюєш не тільки для себе, а коли відповідально й чесно робиш свою маленьку справу. Спілкувався Богдан ЗАЛІЗНЯК Нещодавно в одному з інтерв’ю український економіст Богдан Гаврилишин висловив мудру і правдиву тезу: “Стає очевидно, що наявні економічні й політичні сили себе пережили. Вони спотворені. Уся надія на молоду генерацію”. Одразу виникає запитання: чи є такі люди серед молоді? Одна з них — Софія ФЕДИНА. Співачка. Від 2000 року творчо співпрацює з народною артисткою України Марією Байко. Має в своєму репертуарі альбом колядок “Іде звізда чудна”, альбом “Там під горою у моїм ріднім краю”, альбом повстанських пісень “Буде нам з тобою що згадати”. Дипломант і лауреат кількох десятків фестивалів, науковець, кандидат політичних наук. Закінчила факультет міжнародних відносин ЛНУ імені Івана Франка, отримавши диплом магістра з відзнакою. Спеціалізація — міжнародні відносини та дипломатична служба. Нині — викладач ФМВ ЛНУ імені Івана Франка. Вона — громадська діячка, учасниця різноманітних міжнародних конференцій, досконало володіє англійською та польською мовами, на високому рівні — німецькою, на середньому — японською, а ще вивчає французьку. Софія Федина — екс-віце-президент Львівського регіонального представництва Європейського молодіжного парламенту — Україна. 2005 року стала єдиною учасницею від України на найбільшому у світі міжнародному форумі мистецтв в Единбурзі (Шотландія) — фестивалі “Фриндж”. Вона завжди переконує своїх співрозмовників і читачів: “Головне — вірити у власні сили і не боятися йти до своєї мети. Якщо бути впевненим у своєму успіху і крок за кроком наближатися до здійснення мети, — усе збудеться”.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин