Наукові розвідки · “Це була перша конституція"договір, що встановлювала республіку на чолі з гетьманським правлінням”. · с. 10сторінка оригіналу ↗
КОНСТИТУЦІЯ ПИЛИПА ОРЛИКА 1710 РОКУ: МОВНИЙ КОНТЕКСТ
Слово Просвіти, №37 за 2011 рік
Ірина ФАРІОН, м. Львів
Закінчення. Поч. у ч. 34 за 2011 р. Уже у ХVII ст. Томас Гоббс (Hobbes 1588—1679) зауважив, що “основний закон” є “тотожний договору, який служить основою держави, а також найваж! ливішим наслідком, який випливає з цього договору. Тим самим уява про основний за! кон поєдналася зі старою ідеєю про договір, за яким нібито функціювала держава” [цит. за 9, с. 11]. Так політико!правове минуле з ідеєю договору лексико!семантично пере! текло у сучасне з ідеєю основного закону — лексико!семантично договір став конститу! цією. Саме таким документом і є так звана Конституція Пилипа Орлика — договір, ук! ладений гетьманом Пилипом Орликом з його виборцями (старшиною) та запорож! цями 16 квітня 1710 року, що складався зі вступу, 16 статей та присяги гетьмана на вір! ність козацькій Україні та шведському ко! ролеві. Тобто цей документ сповна відпові! дає його руськомовній назві “Договоры и постановленя…”, на який сучасні дослідни! ки, очевидно, слушно, перенесли латин! ський термін “конституція” з латиномовної назви1. Побутує думка, що одним із перших у сучасному розумінні термін конституція почав вживати відомий французький філо! соф Шарль Монтеск’є (1689—1755), вико! ристовуючи його для характеристики дер! жавного ладу тогочасної Великобританії, зокрема після так званої “Славної револю! ції” 1688 року, коли поваленого короля Якова II звинуватили у порушенні “осново! положної конституції Королівства” [3, с. 337; 9, с. 10]. Отож до перших конституцій держав, у сучасному розумінні цього термі! на, належать: низка англійських актів кон! ституційно!правового характеру у другій половині ХVII ст., зокрема білль про права 1689 року, що обмежив права короля, гаран! тував низку прав і свобод громадянам, сут! тєво зміцнив статус парламенту, фактично заклавши тривкі основи конституційної монархії в Англії; Конституція Пилипа Ор! лика 1710 року (первісна назва “Договоры и постановленя…”, або “Pacta et constituti! ons…”), Конституція США 1787 року та Конституція Франції 1791 року (з тотожни! ми первісними назвами та Конституція Польщі 1791 року (первісна назва “Ustawy Rzadowej”). Відтак упродовж першої пол. ХIХ ст. конституції ухвалили майже всі кра! їни Західної і Центральної Европи, а у дру! гій половині того століття — країни Латин! ської Америки, Канада, Нова Зеландія. Для нас показовим є ухвалення подіб! них договорів, чи конституцій у державах спільного політичного простору, зокрема України та Польщі, де такі самі угоди поме! жи собою укладали король та шляхта. Ха! рактерно, що перша польська Конституція 1791 року мала назву “Закон про управлін! ня” (“Ustawy Rzadowej”) і тільки упродовж другої половини ХХ ст. загальноприйнятою назвою цього документа стала “Конститу! ція Польщі 1791 р.”, рідше “Конституція Речі Посполитої 1791 р.” [8, с. 20—21]. На думку польського вченого Артура Коробо! віча, словосполука Ustawy Rzadowej підкрес! лювала високий правовий ранг цього доку! мента та відрізняла від звичайних законів, званих конституціями [цит. за 8, с. 23]. На! томість із назвою пам’ятки Пилипа Орлика спостерігаємо протилежну тенденцію: піз! ніше присвоєна номінація конституція на! дала їй першорядного значення у право! знавстві й історіографії. Із лінгвістичного боку можемо конста! тувати, що надані згодом назви конститу! цій визначним юридичним пам’яткам Укра! їни та Польщі свідчать, по&перше, про різні значення терміна конституція в діяхронії та синхронії: у Польщі на ту пору ця лексема мала два значення: 1. просто парламент! ський закон; 2. устрій держави [8, с. 26]; в українській мові: 1. правовий акт, який ре! гулює право на певній території; 2. постано! ва уряду; ухвала; рішення, що сповна відпо! відає назві “Договоры и постановленя…” [СУМ ХVI—ХVII 14, с. 237]. Наприкінці ХVIII ст. — часові масового постання кон! ституцій — ця термінолексема набула зна! чення основного закону держави найвищої юридичної сили, що визначає її суспільний і адміністративно!територіяльний устрій, виборчу систему, структуру й організацію законодавчої, виконавчої та судової влади, основні права і обов’язки громадян. Отож слід розмежовувати історичні та сучасні значення слів і не допускати перенесення сучасних уявлень та значень на історичні часи та лексику. По&друге, про відносну часову вторин& ність самої лексеми!номена порівняно з сутністю номінованого документа. До прикладу, в українському правознавстві та історіографії ця знакова пам’ятка отримала найрізноманітніші оцінки: від “першої ев& ропейської конституції в сучасному її розу& мінні”, “перший конституційний акт в Ук& раїні”, “своєрідна протоконституція”, “до& говірно!законодавчий акт, деякі пункти якого мають конституційне значення” — і до різкого заперечення щодо надання цьо& му документові якогось особливого значен& ня у контексті українського конституціона& лізму [9, с. 71; 11, с. 14]. По&третє, історична назва української пам’ятки “Договоры и постановленя…” і її латинський відповідник “Pacta et constituti& ons” (лат. paktum — договір, лат. constitutio — будь!який державний акт) навзаєм пе& рекладні та адекватні лексико!семантичні структури, а відтак сучасне називання “До& говоров и постановлений…1710 р.” консти& туцією, з одного боку, не вступає у супереч& ність з історичними термінами договор і пос& тановленє, бо їхнім чужомовним латин& ським і зокрема польським та українським абсолютним синонімом є лексема консти& туція, а з іншого, часові лексико!семантич& ні трансформації не мають впливати на ви! значення історичної вагомості та першо& рядності самої пам’ятки. І це попри те, що Орликівській Конституції передували Збо& рівський і Білоцерківський договори, Пере& яславська, Батуринська, Глухівська, Коно& топська і Коломацька конституції середини і другої пол. ХVII ст. Водночас, як слушно зауважує В. Шевчук, усі козацькі договори з іноземними монархами щодо підданства мали форму конституції, себто основного закону життя народу з визначеними посту& латами [14, с. 130]. Особливо знаменним є Зборівський договір Богдана Хмельницько& го 1649 року, позаяк він започаткував ство& рення держави з назвою Гетьманська Украї& на. Суть, проте, в іншому: це була перша конституція!договір, що, стверджуючи по& літичну угоду зі шведським королем у фор& мі протекторату, встановлювала республіку на чолі з гетьманським правлінням при протопарламенті як подальшим розвитком інституту козацьких рад — генеральної та чорної; ділила владу на законодавчу, вико& навчу і судову; відокремлювала Україну від Московії; церкву з!під московського впли& ву повертала під Константинопольський патріярхат; визначала кордони держави ча& сів Б. Хмельницького — врешті, засвідчува& ла найважливіше: жити згідно з власними звичаями, традиціями і законами, спираю& чись на демократизм козацтва на противагу деспотизмові московського типу влади та, щонайважливіше, — маніфестувала негай& ну потребу звільнитися від “невольничого ярма московского” [УМ, II, с. 638]. Основним інструментом здійснення та! ких складних завдань є знаковий юридич! ний термін природне право, до якого, як відо! мо, належала і руська мова. Зауважимо, що поняттям природного права згодом наскрізь оперуватиме доленосна для всього світу пра! вова французька пам’ятка “Декларації прав людини і громадянина” (1789 р.), де зазначе! но, що “Метою держави є забезпечення при! родніх і невід’ємних прав людини” [10]. У своїх наступних політичних трактатах, писаних французькою мовою, зокрема “Маніфесті гетьмана Пилипа Орлика” (4 квітня 1712 р.), “Причинах виходу України з!під московського протекторату” (бл. 1712 р.) та “Вивід прав України” (бл. 1712—
Пилип Орлик не дають ніякого законного права москалям щодо України. Навпаки, козаки мають за собою право людське й природне, один із головних принципів котрого є: народ зав! жди має право протестувати проти гніту і привернути уживання своїх стародавніх прав, коли матиме на це слушний час” [УСДП ХVIII ст. т. IV, кн. 1, с. 237—238, 242]. Наскрізними політонімами “Маніфесту” є “козацька нація” (6), “народ руський” (3), “християнська нація” (2). “Договоры и постановленя…” гетьмана не містять окремої мовної статті чи якихось міркувань про мову, як і перші конституції Англії, Польщі, Франції та Америки. Ха! рактерно, що англійський білль про права 1689 року подає положення про заборону переслідувати за різні політичні висловлю! вання в парламенті. Натомість, відповідно до польської Конституції 1791 року, серед п’яти міністрів: поліції, війни (оборони), державного скарбу (фінансів) та закордон! них справ — у нашому контексті на особли! ву увагу заслуговує призначення міністра друку (видавничої справи). Одначе у нашо! му випадкові показовим є не лише напи! сання пам’ятки руською мовою, а наскрізне вживання зазвичай оцінно атрибутивних лексем!концептів: апелятива отчизна, хо! ронімів та їхніх похідних: “Украйна, Отчиз! на Малороссійска”, “Отчизна наша Малая Россія”, “Отчизнh Малороссійской, матцh нашой”, “О интересахъ отчизны малороссій! ской”, “свободити отчизну нашу Малую Рос! сію отъ неволничого ярма московскаго”; п’ять разів ужито хоронім Украина і відносні по! хідники “городамъ украинскимъ” (2); чис! ленні прикметникові етноніми: “народ Ма! лороссійский”, “народъ валечный стародав! ный Козацкій”, “народъ вольный Малороссій! скій”, “народъ вольный Козацкій”, “обывате! лей малороссійскихъ”, “народъ порабощенный и утисненный малороссійскій”, “синовъ мало! россійскихъ” — усе це відображає найвищий руський ідеал того часу, висловлений у стрижневому терміні тодішньої правосвідо! мости “цhлости правъ и вольностей своихъ боронити”, що визначено самим Богом та природою. Автор цей знаковий термін пра! ва та вольності вживає 16 разів [УМ II,
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
