Погляд · “Українська нація — єдина з численно великих європейських народів — не колаборувала ні з нацистами, ні з більшовиками”. · с. 4сторінка оригіналу ↗
КОЛАБОРАНТИ
Слово Просвіти, №37 за 2011 рік
Василь ШПІЦЕР, м. Львів
Закінчення. Початок у ч. 36 за 2011 р.
Королівство Чорногорія — під протекторатом Італії й за згодою Німеччини було утворене 12 червня 1941 р. Стала державою і Південна Югославія. Сербський генерал Мілан Недіч зробив спробу досягти визнання німцями Сербії як держави — наступника Югославії, а Петра II — як сербського монарха. 28 серпня він присягнув на вірність німцям і очолив “Уряд національного порятунку”. 1 вересня оголосив по радіо про те, що співпрацюватиме з німцями для того, щоб “зберегти ядро сербського народу”. До кінця 1941 р. Недіч жорстоко розправлявся з партизанами, які відмовлялися співпрацювати з німцями. За час війни у Сербії загинуло понад 200 тис. осіб: партизанів, четників, людей у німецьких концтаборах. У кінці 1942 р. німці оголосили, що Сербія “повністю очищена від євреїв”. Продовжимо список колаборантів, так чи інакше задіяних у Берлінському пакті: Болгарське царство, Королівство Румунія, Хорватія, Королівство Чорногорія, Сербія, Південна Югославія. Іспанія теж мала дружні відносини і співпрацювала з нацистами. У Громадянській війні, в якій перемогу здобули прихильники Франціска Франко, активну участь на боці переможців брали Німеччина й Італія. Перші німецькі літаки почали іспанську кампанію ще на початку серпня 1936 р., коли вони допомагали перевозити солдатів Франко з Північної Африки до Іспанії. Протягом наступних місяців німецька військова допомога швидко збільшувалася. На початку листопада 1936 р. ці загони були офіційно з’єднані в легіон “Кондор”. У складі легіону було 100 літаків. Загалом близько 20 тис. німецьких солдатів служили в Іспанії. Крім того, на боці Франко воювали й італійські загони. Коли у вересні 1939 р. почалася Друга світова війна, Іспанія була ослаблена і спустошена Громадянською війною і не наважилася прямо виступити на боці Німеччини. Тому безпосередня допомога Франко союзникам обмежилася відправкою на Східний фронт 40 тис. солдатів іспанської “Блакитної дивізії”, яка брала участь у бойових діях на Ленінградському фронті в зимову кампанію 1941—1942 рр. Щодо СРСР, то досвід колабораціонізму московські правителі набули ще за часів татаро-монгольського іга. Московські, ростовські, суздальські та решта князів “країни Моксель” вірно служили золотоординським окупантам, нещадно грабуючи власний народ, — щоб розкішно жити і забезпечити гідну данину ханам-завойовникам (Володимир Білінський — “Країна Моксель, або Московія”). Відразу після укладання Великобританією, Італією та Францією ганебної Мюнхенської угоди, комуністична сталінська влада підписала “ГЕНЕРАЛЬНОЕ СОГЛАШЕНИЕ о сотрудничестве…” між НКВД і ГЕСсоздания евгенических механиз" мов расовой гигиены. п. 3. Виды и формы дегенера" ции, подлежащие стерилизации и уничтожению, стороны определи" ли дополнительным протоколом №1, являющимся неотъемлемой частью настоящего соглашения”. Далі в такому ж дусі. Угоду 11 листопада 1938 р. підписали Мюллер і Берія. До речі, чомусь деякі євреї воліють не бачити цих могутніх “друзів єврейства і юдаїзму”, а призначають своїми ворогами українців, які на той час не мали навіть власної держави. Документальне свідчення про колабораціонізм СРСР із фашистською Німеччиною міститься у великій (740 сторінок) книзі “Політичний словник” (за редакцією Г. Александрова, В. Гальянова і Н. Рубінштейна. Державне видавництво політичної літератури при РНК УРСР, 1940 р., стор. 404—405): “Товариш Сталін в своїй доповіді на ХVІІІ з’їзді партії (березень 1939 р. — В. Ш.) викрив провокаційні замисли політиків Англії і Франції, які прагнули викликати війну між Радянським Союзом і Німеччиною. Товариш Сталін ще тоді поставив питання про можливість добросусідських відносин між СРСР і Німеччиною. Заява товариша Сталіна була належним чином сприйнята в Німеччині. За пропозицією Німеччини були початі радянсько"німецькі торгово"кредитні переговори. 19 серпня 1939 р. вони завершились підписанням угоди, вигідної для обох сторін. Керуючись вказівкою товариша Сталіна про необхідність проводити політику миру, Радянський Уряд пішов назустріч бажанню, висловленому Німеччиною. В результаті переговорів, які мали місце в Москві між німецьким міністром закордонних справ Ріббентропом і товаришем Молотовим при участі товариша Сталіна, 23 серпня 1939 р. був підписаний договір про ненапад між СРСР і Німеччиною (сумнозвісний пакт Молотова"Ріббентропа — В. Ш.). Цей договір знаменував собою кінець ворожнечі обох країн, яка штучно викликалась стараннями англо" французьких імперіалістів… 28 вересня 1939 р., в результаті переговорів між товаришем Молотовим і Ріббентропом при участі товариша Сталіна, був підписаний в Москві радянсько"німецький договір про дружбу і кордон між СРСР і Німеччиною… Угоди, підписані СРСР і Німеччиною в 1939 р., не тільки знаменують собою рішучий поворот в радянсько"німецьких взаємовідносинах. Вони є міжнародною подією величезного історичного значення”. У наведеній статті зі “Словника” скромно замовчується, що між армії (командувач — комбриг Семен Кривошеїн). Наслідки співпраці комуністичного сталінського і нацистського гітлерівського режимів світ оцінив у 1945 р., і вони стали найтрагічнішими за всю історію людства. Теперішній Європарламент дав об’єктивну оцінку більшовицьконацистському співробітництву та поставив на один щабель злочини Гітлера і Сталіна. Отже, список колаборантів із повним правом доповнюють Іспанія і Радянський Союз. Якщо ж повернутися до справи колабораціонізму громадян (організацій, партій), то зупинимося на порівнянні масштабів співпраці з німцями росіян і українців. Показову інформацію про співпрацю росіян з німцями подано в “Учительской газете” за 19.09.89 р.: “Понад мільйон (! — В. Ш.) радянських громадян, зі зброєю в руках, воювало проти власного народу. На службу до Гітлера пішли: А. Власов, П. Краснов, А. Шкуро, П. Доманов, фон Паннвіц. Шість полків донського, кубанського, терського, сибірського козацтва загальною численністю понад 20 тис. осіб воювали в Югославії проти армії Тіто. Бригада Камінського, перетворена на 29"ту гренадерську дивізію СС, разом з Туркестанським легіоном брала участь у придушенні варшавського повстання (хто чув про російську 29"ту гренадерську дивізію СС? Зате у наші вуха наполегливо затовкали спотворені відомості про дивізію СС “Галичина” — В. Ш.)”. Натомість, за оцінками істориків, кількість українців, що пішла на службу до Гітлера, не перевищувала 30 тис. осіб. Слід зауважити, що коли Власов та інші російські командири мільйонної армії воювали на боці Гітлера проти Сталіна, то українці йшли до німців з наміром отримати зброю, щоб боротися за Незалежну Україну. Хіба можна порівняти одну тисячу осіб і 30 тисяч? Хіба може зрівнятися масштабами вплив на світову історію пакту Молотова-Ріббентропа і невеличкого загону “Нахтігаль”? Відома добровільна співпраця не лише росіян, а й французів, данців, норвежців, татар, білорусів та інших народів із німцями за умов окупації останніми їхніх країн. Вищеназваних російських та інших колаборантів після війни засудили і покарали, але Степан Бандера не попав під суд, хоча легально проживав у Європі. Це свідчить, що не було жодних підстав для судового переслідування лідера українського національно-визвольного руху за колабораціонізм. Стимули до колабораціонізму на державному рівні були різні: реалізувати територіальні претензії; допомогти своїм одноплемінникам, що проживали в інших країнах; убезпечитися від нападу ззовні; боротися проти комуністичного режиму, який погрожував світовою революцією, тощо. Але окупованим (не німцями) і бездержавним народам співпраця з німцями подавала надію на здобуття незалежності й створення власної національної держави. Спочатку Гітлер виправдовував сподівання: незалежними стали Словаччина, Хорватія, Чорногорія, стала державою Південна Югославія. Натомість СРСР, маючи за спільника могутню нацистську Німеччину (пакт Молотова-Ріббентропа), не тільки окуповував незалежні держави й території інших держав, а й чинив на них криваві злочини і репресії, депортуючи місцеве населення на каторгу в Сибір та винищуючи в тюрмах еліту цих народів. Тому не дивно, що народи Балтії сподівалися за допомогою Німеччини відновити свою державність і позбутися оскаженілих катів, а українці, білоруси, татари, кавказькі народи — здобути нарешті власні національні держави. Роже Гароді — французький політичний діяч, письменник, публіцист, філософ і один із теоретиків марксизму — у своїй книжці “Засадничі міфи ізраїльської політики” пише, що лідери єврейського народу також співпрацювали з нацистами, щоб створити незалежну Єврейську державу в Палестині, і гітлерівське керівництво прихильно поставилося до орієнтації сіоністських вождів. Головний нацистський теоретик Альфред Розенберг писав: “Сіонізм потрібно всіма силами підтримувати, аби щорік контингент німецьких євреїв перевозився до Палестини”. Національна військова організація (НВО) у Палестині розробила “Основні принципи…, що стосуються рішення єврейського питання в Європі і активної участі НВО у війні на боці Німеччини”: “З виступів керівників німецької націонал-соціалістичної держави витікає, що радикальне рішення єврейського питання передбачає масову евакуацію євреїв з Європи (гасло “Європа, очищена від євреїв”). Остаточно вирішити єврейське питання і звільнити єврейський народ — така мета політичної діяльності й довгих років боротьби руху за звільнення Ізраїлю (Лехи) і його національної військової організації в Палестині. НВО, знаючи про сприятливе ставлення уряду рейху до сіоністської діяльності в Німеччині і до сіоністських планів еміграції, вважає, що: 1) Може існувати спільність ін" тересів між запровадженням в Єв" ропі нового порядку згідно з ні" мецькою концепцією і істинними сподіваннями єврейського народу, що знаходять своє втілення в Лехи. 2) Можлива співпраця між но" вою Німеччиною і оновленою єв" рейською нацією. 3) Створення єврейської істо" ричної держави на національній і тоталітарній основі, пов’язаної до" говором з німецьким рейхом, мо" же сприяти в майбутньому поси" ленню позицій Німеччини на Близькому Сході. За умови, що німецький уряд визнає національні сподівання ру" ху за свободу Ізраїлю (Лехи), Націо" нальна військова організація гото" ва взяти участь у війні на боці Ні" меччини. Співпраця з рухом за звільнення Ізраїлю відповідала б останнім виступам канцлера ні"
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
