Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
«Просвіта» сьогодні 10 “Шевченко — наша велика зброя”. · с. 10сторінка оригіналу ↗

Формувати і здійснювати

Слово Просвіти, №37 за 2013 рік

Продовження. Початок на стор. 6 Проте за таких умов робота триває. Зокрема одинадцятий рік поспіль проводимо обласні, районні, міські конкурси української мови, де задіяні практично всі районні міста. Усе це починається з українського класу, української школи і закінчується на обласному рівні. Ми активно співпрацюємо з Національною спілкою письменників України. Тільки в нашому обласному центрі відбулося понад 50 зустрічей із членами НСПУ. Серед них Олександр Ірванець, Володимир Шовкошитний, Антоніна Листопад та інші. Молодь, яка була присутня на цих зустрічах, — це той потенціал, на який хотілося б спиратися. У Стаханові, де голова міського об’єднання “Просвіти” Ніна Гейко, зруйнували пам’ятник Тарасові Шевченку. Ця організація зібрала перші 40 тисяч на новий пам’ятник. Закликаю вас підтримати цю ініціативу. Свого часу члени міської “Просвіти” доклали зусиль до вшанування пам’яті Остапа Вишні, який перебував у Стаханові. Нині українську спільноту об’єднав нещодавно збудований Свято-Троїцький православний храм — окраса нашого міста. До нинішнього зібрання ми щойно вручили близько ста просвітянських квитків новим членам. Необхідно активно, сміливо, наступально вести роботу серед української молоді. Звертаємося до Центрального правління ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка з проханням порушити питання перед президентом, щоб у кожному обласному центрі виділили для “Просвіти” приміщення, аби ми мали змогу працювати на благо нашої рідної держави. Інформаційний простір Іван ЮЩУК, професор, член Головної ради: — Два тижні тому я відпочивав у Скадовську. Місто досить велике. Маючи час, обійшов усі газетні кіоски, але жодної українськомовної газети не знайшов. Натомість змушений був читати “Рабочую ґазєту”, “Бульвар” та інші російськомовні видання. Якби ви знали, скільки бруду, скільки ненависті до українства, скажімо, у тій же “Рабочєй ґазєтє”! Якщо Україна і згадується, то обов’язково цинічно-глузливо — “нєзавісімая”, у тому розумінні, що це, мовляв, нонсенс. Коли йдеться про якихось наших діячів, то обов’язково буде “свідомий”. Тобто всіх нас обзивають “свідомими” і все це як негатив. Наклади тих газет — сотні тисяч! Сотні тисяч розтиражованих щоденних листків глуму над нами, українцями і нашою державою. Ці газети щедро фінансують. Додам, що на півдні українського телебачення немає, радіо — не працює. Шановні колеги-просвітяни, які завдання стоять перед нами? Нам треба йти у маси, бо без широкої громадської підтримки нічого не буде. Перед нами найголовніше завдання — піднімати національну самосвідомість, треба роз’яснювати людям такі три питання: 1. Чи була нам потрібна незалежність? Чого нам коштували тільки 1932—1933 роки, якщо іншого не враховувати. Тому без незалежності український народ просто б зник. Це лише питання часу. Років 20-30-50, і про українців, і Україну як державу і мови не було б у світі. 2. Чия це держава? Україна — це не держава українського народу, тобто усього населення. Якщо ми піднімемо всі державні документи (від Декларації про суверенітет до Конституції), то побачимо, що там йдеться про українську націю! Українська нація — господар цієї держави. Всі решта, — будьмо толерантними до інших національних меншин, — мусять зрозуміти (а в свідомості нашого народу треба закарбувати), що Україна — держава української нації. Не любить дехто слова “нація”, бо одразу кричить: це — “націоналізм”! Хоча насправді націоналізм — оборона власної нації. 3. А для чого ця держава створена? Для того, щоб хтось гріб під себе, збагачувався? Ні! Це наша держава, ми можемо навіть затягнути паски заради кращого майбутнього, для того, аби врятувати українську культуру, українську мову, нашу духовність для всього людства. Що ж робити? Є чудова газета “Слово Просвіти”, але тижневий наклад усього п’ять тисяч. П’ять тисяч на всю Україну! Необхідно поширювати цей тижневик, адже питання підвищення накладу залежить від фінансування. Я запропоную оголосити збір коштів на підтримку “Слова Просвіти”. Хтось каже: “Я просвітянин”. А запитайте його: “Ти передплатив нашу газету?” Якщо ні, то ніякий ти не просвітянин. Ось що насамперед має бути мірилом просвітянської роботи. Передплата на рік усього 100 гривень. А тепер кілька слів про Інтернет. Там поки що є цензура, я відчув це на собі. Але нам необхідно реагувати на все те, що відбувається в Україні. Треба коментувати кожну подію, виступ, інформацію. Нерідко в Інтернеті можна прочитати прекрасні коментарі наших українців. Мій онук створив сайт в Інтернеті, його назва — “Школа української мови Івана Ющука”. Доступ вільний, можна “скачувати”. Я маю дуже багато матеріалів, усе завантажуватиму, а для студентства буде така рубрика: “Грамотність без репетитора”… Ми підходимо до ювілею Шевченка. Ні, ми вже в ньому, тому не треба чекати 2014 року. Необхідно вже з сьогоднішнього дня давати в Інтернеті статті, замітки про життя і творчість Шевченка, популяризувати його. Для чого? Бо Шевченко — наша велика зброя. Про Анатолія Погрібного. Він 10 років виступав на радіо, всі матеріали об’єднано в 10 томах. Це ж така зброя! Давайте ефективніше це використовувати. Я започаткував серію книжечок “Пізнаймо себе, українці”, і закликаю вас розмножувати і поширювати їх. Я не претендую ні на авторське право, ні на гонорар. Бо, перебуваючи у Скадовську, де гарні й прекрасні люди, переконався у тому, що вони позбавлені елементарної проукраїнської інформації. Інколи чув, мовляв, “та мова нас не цікавить, он ми роботи не маємо!”. Ось тут треба людям пояснити, що це взаємозалежні проблеми. Не біймося невідомості Василь КЛІЧАК, поет, директор ВЦ “Просвіта”: — Я щойно приїхав зі Львова, з ХХ-го Форуму видавців. Наш Видавничий центр бере в ньому участь. Скажу про відзначені на Форумі книжки. Цього разу я не привіз трофеїв, як це було 2004 і 2006 р. У номінації “Довідкова література”, куди ми подавали наш Словник української мови, академічний, тлумачний, нас обійшли. Тут перемогла книжка у 3 томах. Словник європейських філософій французького автора видавництва “Дух і літера”. Гран-прі отримали 3 книжки. Відзначено перекладні, грантові видання “Фізика майбутнього” Мічіо Кайку, “Малевич” Жана Клода Маркаде і “Пятикнижжя” Грицька Чубая видавництва “Літопис”. Я її придбав, вона справді надзвичайно цікава. Але переважна більшість переможців — це не наші українські оригінальні твори, вони просто перекладені з інших мов. Спілкуючись на Форумі з багатьма учасниками, експертами, чув думку, що названих переможців можна було б відзначати за перекладну літературу. Нещодавно у газеті “Дзеркало тижня” мене вразили дві статті, в одній із яких ідеться про те, що американські економісти опублікували дуже цікаве дослідження “Чому нації занепадають. Походження влади, багатства та бідності”. І тут дуже прямий зв’язок з Україною, ніби про нас написано. У кожній нації напрям розвитку визначає існування таких інституцій як політичні й економічні. Якщо ці інституції відкриті, то спільнота успішно розвивається. А якщо закриті від народу, то, відповідно, — ні. Від часів Совєтського Союзу Україна успадкувала ці інституції — економічні й політичні, але вони й досі закриті. Ми не маємо на них впливу. Була спроба 2004 року щось змінити, але, на жаль, змінилися лише лідери, а ці інституції так і залишилися закритими. І для того, щоб розвиватися, необхідно увійти в європейську спільноту. І недаремно в статті зазначено, що євроінтеграція для нас — єдиний і найкращий шанс. У газеті є також стаття економіста Анатолія Гальчинського, де автор говорить про те, що найбільш дієздатними за світовими рейтингами є держави, які розбудовують свої державно-архітектурні конструкції на етнонаціональній основі, на фундаменті, що відповідає національній ментальності, етно-психологічним характеристикам народу. Погляньмо на Європу, там поляка ніхто не намагається перетворити на француза, чи естонця на німця. А в Митному союзі будемо єдиним народом і все буде спільне. Треба орієнтуватися на Європу, і я підтримую ідею Степана Волковецького, що саме цей напрям нашої роботи необхідно розширити. Проаналізуймо, як швидко минуло 20 років незалежності, а ми й досі повторюємо одне і те ж. Тому, щоб мати чітке уявлення про майбутнє, чіткий стратегічний напрям, нам варто розробити програму діяльності “Просвіти”, скажімо, на 20 років. За будь-яких умов варто над цим попрацювати, залучаючи національно-патріотичні сили. Якщо ми хочемо сформувати нашу програму діяльності на 20 років, то саме молодь має підхопити нашу естафету. Тоді ця програма діятиме. Не біймося невідомості, не біймося того, за що ми беремося, адже ми маємо волю, бажання і здібності. Як відомо, Ноїв ковчег створили аматори, а “Титанік” збудували професіонали. Залучати українських достойників Георгій ФІЛІПЧУК, академік АПН: — “Просвіті” — 145 років. Утрьох століттях вона торує свій шлях, народивши багато українських партій, творячи українську ідею і, безперечно, виховуючи видатних синів і доньок за цей час. Але Тарас завжди спонукав нас говорити трохи інакше. Пам’ятаєте, він, коли писав уже перед смертю свою найбільш моральну книжку “Буквар” для українських дітей, то писав Чалому: “Знаєте, нам би оце маленьке діло зробити, а велике якось само по собі зробиться”. Так ось, я хотів би, щоб ми говорили про свої малі справи, справи моральні, духовні, рятувальні. Пригадую Буковину, 1988 рік, осінь, українські гуртки, Товариство української мови ледь-ледь почало жевріти. Був страшенний спротив. І тоді в Чернівецькому університеті на хімічному факультеті видатний український просвітитель, професор, декан хімічного факультету Олег Пінчук збирав підпільно перші паростки української відроджуваної “Просвіти”. А потім народилася асоціація — Товариство учителів української мови й літератури. А потім з’явився чудовий альманах, який ми напрацювали з батьком покійного Володі Івасюка, Михайлом Івасюком, “Криниченька”. А потім прекрасний просвітянський журнал “Українська ластівка”. Але найважливіше, що в кожній школі (навіть з неукраїнською мовою викладання, румунською, молдавською) сформувалися гуртки Товариства української мови. На той час витолочене, зденаціоналізоване, понівечене австрійщиною, румунізацією й більшовизацією-радянизацією, українство вже дійшло до того, що в Чернівцях лише 13 % дітей виховувалися рідною мовою у своїх дошкільних закладах, а 30 % дітей навчалося рідною мовою у школах. І коли просвітяни пішли в університет, у школи, дошкільні заклади, заклади культури, тоді й відбувся знаменитий протуберанець, українсько-буковинський, який дав такий злет, у результаті якого 90 % дітей у багатонаціональній області виховувалися і навчалися рідною українською мовою. Це був 1988, 1989, 90-й роки. Тоді народилася видатна концепція розвитку національної школи разом із львівською, івано-франківською, гнідинською і загальноукраїнською. Саме тому про ті підходи, тих людей, які тоді творили “Просвіту”, необхідно пам’ятати. Нині просвітян називають національно стурбованими. Я скажу більше — ми національно інфіковані, тому саме “Просвіта” має виконувати дві важливі функції: національно-оберігаючу і національно-розвиваючу. Інших завдань у нас нема. Ми повинні знати лише одне: входити в Євроспільноту без власного національного Я, без власного національного доробку не потрібно. Видатний просвітитель і просвітянин Борис Грінченко, який тоді керував Київською “Просвітою”, 1906 року в своїй знаменитій праці “На безпросвітному шляху” написав так: “І той, хто хоче увійти в світову сім’ю без власного особистого національного доробку, той буде вічно хворим членом цієї сім’ї”. Cьогодні наша найбільша функція, наш найбільший знак європеїзму — це національне Я. Бо як казав видатний українець, педагог

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин