Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗
«Просвіта» ХХІ сторіччя: сьогоденні виклики Звітна доповідь голови ВУТ «Просвіта» ім. Т. Г. Шевченка Павла МОВЧАНА
Слово Просвіти, №37 за 2013 рік
Шановні делегати ІХ з’їзду Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка!
Маємо честь працювати у цитаделі вітчизняного державотворення, тож вітаючи вас — учасників і дійових осіб новітньої національної історії України з 22-ю річницею незалежності, яку ми відсвяткували три тижні тому, дозволю собі простежити певну історичну параболу. У цій знаковій залі були виголошені перші універсали, що закладали підвалини самостійної України. Більшість членів Центральної Ради складали просвітяни, тож невипадково Центральна Рада відродила мережу просвітянських осередків, які зазнали гонінь у добу гетьманату Скоропадського, проте станом на жовтень 1918 року за підрахунками департаменту позашкільної освіти Міністерства народної освіти та мистецтва (який очолювала просвітянка Софія Русова) в Українській державі нараховувалося понад 950 “Просвіт”. 95 років тому вони першими висловили протести, коли дізналися про наміри проросійських сил гетьманського уряду оголосити російську мову державною. Катеринославська, Полтавська, Сумська, Кам’янецька “Просвіти” доручили Київській “Просвіті” скласти й представити Павлу Скоропадському Меморандум у справі оборони української мови як єдиної державної мови в Україні. “Меморандум товариства “Просвіта” імені Т. Г. Шевченка” зберігається у Державному архіві Київської області й нещодавно його надрукували у “Слові Просвіти” з подачі Євгена Букета. Якби не особливості стилю і правопису, хіба б не впізнали ми у цьому Меморандумі наші сьогоднішні вболівання: “…Ми єсьмо свідками замаху на українську мову, яку наміряються знов поставити в ранг “мужицької” другорядної мови, мови “второго сорта”, шляхом заведення по всіх урядових установах російської мови як мови державної. Хоча ініціатори цього замаху і прикривають його гарними фразами про рівноправність обох мов, але практичні результати цього заміру для кожного ясні і не можуть викликати жадних сумнівів: кождому ясно, що з того моменту, як буде заведено російську мову, то вона, при сучасних умовах на Вкраїні, займе свою недавню позицію і запанує майже як єдина і в кожному разі, як головна, а українську мову буде відсунуто на задній плян і зроблено мовою “мужицькою”. В інтересах культури, в інтересах ук% раїнської державности таке явище не мо% же бути допущено. Всяка небезпека, яка загрожує слову, єсть таким чином підрив основ національної культури, а разом з тим і державности”. Чому й через 95 літ ми готові підписатися під цим Меморандумом, чому протягом двадцяти двох років нашої незалежності, як і тодішні київські просвітяни, просимо вже четвертого президента бодай прочитати наш проект Закону про державну мову в Україні? Трьохсотлітня імперська політика, нищення національних еліт сьогодні трансформувалися у нищення національної ідентичності, висміювання національних традицій і моралі, втрачений державний інформаційний простір, русифікацію і розмивання, нищення питомої української мови, в гірке відчуття, що наша незалежність ще не стала повносущною, що українці — титульна нація держави — ще не звільнилися від тяжкого колоніального минулого, що на своїй правічній землі мив окремих регіонах зведені до стану індіанців на американському континенті, що проти нас ведеться тиха, невидима, послідовна, повсякденна війна, внаслідок якої мільйони працьовитого люду змушені шукати свого місця, як і на початках ХХ ст., за межами своєї батьківщини; що українське село, яке віками було оберегом української мови і культури, звичаїв, національних традицій, сьогодні тотально сплюндроване за розробленими заздалегідь схемами і технологіями… Катастрофічне зменшення населення України вимагає негайного пошуку дієвого захисту від цілковитого вилюднення у часи глобалізаційних невідворотних процесів. Ще 15 років тому на 5-му з’їзді ВУТ “Просвіта” ми відзначали (цитую), що “ворог наш багатоголовий, многоликий, розмитий у рисах, але всюдисущий, — як ми пересвідчилися за півтора десятка років, — він не лише принципово, а й
Продовження на стор. 2—5
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
