Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
«Просвіта» сьогодні · “Перед українською нацією всенародна мета: розбудувати власну національну державу”. · с. 2сторінка оригіналу ↗

«Просвіта» ХХІ сторіччя: Звітна доповідь голови ВУТ «Просвіта» ім. Т. Г. Шевченка Павла Мовчана

Слово Просвіти, №37 за 2013 рік

Продовження. Початок на стор. 1 категорично не хоче України. Тієї України, що нам болить…”, образ тієї України, що могла б стати впорівень з іншими європейськими державами, образ якої розмитий соціальними негараздами, з чим можемо частково змиритися, викривлений українофобством багатьох чиновників, україноненависництвом п’ятої колони, в державних структурах, провокативністю і шовіністичною стадністю комуністів, образ, роз’їдений агентами московських спецрозвідок і запроданством усе того ж невмирущого персонажа нашої історії — хохла, засліпленого зненавистю до свого ж брата — українця або ж вічною претензією до Всевишнього, чого цей “брат” на видноті й не закиданий ще й досі багнюкою” (30 листопада 1996 рік, зі звітної моєї доповіді…). Як бачимо, за всі роки ці слова не втратили своєї актуальності. Більше того, втрата національної ідентичності, деформація української етносвідомості, зміна світогляду і традиційного світосприйняття — це ті процеси, які прискорились із приходом до влади В. Януковича, процеси, в основі яких лежать успадковані від тоталітарної доби і доби колоніального минулого проблеми, про які нам забороняли і забороняють знати неоколоністи з “русского міра”… Українська національна ідентичність та етнічна самосвідомість формувалася, як ми знаємо, не одне сторіччя на широких обширах нашої батьківщини, кордони якої звузилися впродовж всієї совєцької доби на третину. Де наша Берестейщина? Де наша Слобожанщина, де наша Задонщина, де наше Підляшшя і Закерзоння?.. Де, зрештою, наша Зелена Україна на далекому Сході? Російський комуно-фашизм швидко позбавив українців-автохтонів на предковічних землях права на рідне слово, свою землю, свої звичаї, на свою ідентичність. Я наголошую саме на цьому, бо тепер вони перейшли до фронтальної атаки на все українське, заперечуючи не лише наші права, а й позбавляючи нас самих себе. Ви, напевне, знаєте про відвертості Путіна, які він виголосив, як програму дій щодо України в інтерв’ю, оприлюдненому напередодні зустрічі представників держав Великої двадцятки у Санкт-Петербурзі: “Ми — один народ… У нас спільна Дніпровська купіль… У нас спільна релігія, спільна віра, у нас дуже схожі культура, мови, традиції, менталітет”. Додам до цих спільних ознак ще одну науково-брехливу тезу про те, що події 20-х років ХХ ст. — це національно-визвольні баталії, а битва поміж білими й червоними, які, цитую, “билися між собою не на життя, а на смерть, і ніколи не порушували питання про відокремлення України. І червоні, і білі виходили з цілісності Російської держави” (імперії). Подібні заяви, як стверджує український дипломат і просвітянин Юрій Щербак, — “становлять базу для поглинання України Росією. “Оскільки Росія хоче відтворитися як імперія (продовжуватиме відповідну політику щодо України), ми ніколи не будемо почуватися в безпеці”. Путінські тези виголошені не для нас, а для всіх європейських лідерів, щоб вони усвідомлювали, що “ми — один народ”, отже, існування двох держав — це безглуздя, а тим паче, входження однієї частини цієї держави до спільного європейського простору… Ось де криється небезпека! Ось чому Росія витрачає величезні кошти на асиміляційні дії в Україні, ось чому так активізувалася п’ята колона в Україні, ось чому дискредитується український національний рух, який характеризується як фашистський… Адже без України відродження повноформатної Російської імперії немислиме… Ось чому необхідно нам, просвітянам, активізувати свою діяльність, боронячи свої конституційні права, свою державу, великий народ, який розвивається за своїми історичними законами, до формування яких ви всі причетні. І ми вчергове нагадуємо представникам влади, що постійні репресії, які тривали кілька століть і надалі тривають, покликані виправдати тезу, сформульовану в таборі антиукраїнців, що “так історично склалося…” І тут доречно нагадати висловлювання Івана Огієнка: “Мова — це наша національна ознака, в мові наша культура, ступінь нашої свідомості. Мова — це форма нашого життя, життя культурного і національного, це форма національного організування. Мова — душа і цінність кожної національності, її святості і найцінніший скарб… І доки живе мова — житиме й народ як національність” (“Наука про рідномовні обов’язки”, 1936). Такі політично-соціальні умови, в яких діє сьогоднішня “Просвіта”. І хоча є багато охочих називати нас занепадницькою, народницькою, маргінальною організацією, а дехто з самопроголошених “модерних” просвітян звинувачує нас у бажанні нав’язувати суспільству “національні плачі”, й неодноразово підштовхували Товариство до розколу, але ми вистояли. Єдина в Україні організація, яка не розсипалася, не розбіглася, наче ртуть із розбитого градусника, тому що з перших днів свого існування “Просвіта” була і є віддана національній ідеї, була і є протестною там, де треба безкомпромісно відстоювати цю ідею, була і є будівничою структурою, коли йдеться про утвердження цієї ідеї. Завдання “Просвіти” третього тисячоліття рівнозначне завданню української нації, чітко сформульованого академіком Степаном Вовканичем, якого я зацитую: “Перед українською нацією всенародна мета: розбудувати власну модерну національну дер% жаву на спільних духовно%куль% турних цінностях, патріотичних почуваннях та інтелектуальних кодах українського народу, на тра% диціях, нормах і правилах, прита% манних його спільноті; на іннова% ційних підвалинах модернізації на% ціональної економіки, її перепрофі% лювання та реструктуризації від% повідно до модерних завдань фор% мування її нових укладів, підвищен% ня рівня людського розвитку. У цьому контексті українська ідея має виходити з соціогуманістич% них засад стратегії розвитку, з но% вої парадигми буття нації, що оп% тимально поєднує морально%націо% державоцентричність і усередині країни, і співпрацю з європейським (світовим) співтовариством на підставі паритетного захисту і людини, і нації. …Розробляти соціогуманістич% ну концепцію слід передовсім на культурологічній основі, економіч% ному націоналізмі, на нагальній потребі збереження національної ідентичності, недопущення доро% сійщення інформаційного просто% ру, знищення питомої української мови, споконвічних традицій і цін% ностей”. Для того, щоб усвідомити всю значущість проблем, які постали перед просвітянами протягом останніх трьох років, ми повинні дати точну оцінку на підставі аналізу, який було зроблено протягом минулого і цього років групою експертів, що входять до складу Координаційної ради постійно діючого Форуму “На захист української мови і державності”. І тут передовсім потрібно посилатися на праці доктора юридичних наук, професора, надзвичайного й повноважного посла України Володимира Василенка, які були висвітлені на сторінках “Слова Просвіти” і тижневика “Український тиждень”… Так само заслуговують на особливу увагу і виступи учасників круглих столів, що відбулися у режимі он-лайн у стінах Укрінформу, УНІАНу та Регіонн’юс… Ці змістовні рекомендації і застереження мали місце в доповідях і виступах патріарха Філарета, Івана Зайця, Любомира Пирога, Євгена Лупакова, Василя Куйбіди, Олексія Кляшторного, Ірини Фаріон, Степана Хмари, Дмитра Павличка, Павла Гриценка, Миколи Жулинського, Івана Ющука, Олександра Пономаріва, Ярослава Пітка, Степана Волковецького, Марії Олійник, Петра Кононенка, В’ячеслава Білоуса та інших представників Головної Ради ВУТ “Просвіта”. Усі сходяться на одній думці, що мовне питання — питання існування самої України. Як стверджує відомий російський політолог і культуролог Олександр Ціпко: “Україна, в якій другою державною мовою буде російська, — це вже не Україна…” А саме протягом останніх років зусиллями влади й усього керівництва ПР

с. 4 · сторінка оригіналу ↗

Закінчення. Початок на стор. 1—3 яким перейнята розкущена антиукраїнська політична сила, ми всі зрозуміли необхідність активної протидії тій космополітичній ідеології, а точніше ідеології руйнування всіх національних підвалин. Адже подальша російськосовковська колонізація України, яка підсилилася в останні три роки, означає розмивання нас, як нації. Без цих двох нагальних національних потреб: “дерусифікації” та “дерадянизації” повернення до Європи, задеклароване владою, — неможливе. Тому протистояння послідовному позбавленню ознак українства на всьому політико-економічному та соціокультурному просторі України — першочергова просвітянська справа… “Просвіта” зобов’язана взяти найактивнішу участь у детальній і реальній розробці “Дорожньої карти дерусифікації України…” Філософію цих змін ми неодноразово декларували, а її засадничі принципи залишаються незмінними: без української мови, української культури, Української Церкви, українського інформаційного простору Українська держава — безперспективна. В іншому разі нас чекає доля Придністров’я, яке за влучним висловом Георгія Філіпчука, є напрацьованою моделлю майбутнього України, коли все питомо українське за короткий термін стало своєрідною етнічною химерою… Зрозуміла річ, ВУТ “Просвіта” підтримує зусилля влади, скеровані на досягнення асоційованого членства України в Євросоюзі… Але окрім задекларованих намірів потрібні негайні зміни всередині країни у тих ділянках, які я щойно перерахував. Досвід країн Прибалтики свідчить, що половинчастих, “оксамитових” рішень для розв’язання означених мною проблем не існує… Для здійснення деколонізації України потрібне найширше об’єднання усіх парламентських опозиційних сил і позапарламентської опозиційної більшості і, звичайно ж, мобілізаційного залучення їх до “Просвіти” — і в Києві, і на місцях. Шановні делегати з’їзду ВУТ “Просвіта”! Протягом усього періоду існування відродженої “Просвіти” ми сформували сучасну націєтворчу ідеологію і відповідну “дорожню карту”, яка здатна активно замінювати російські маркери українськими. Проте процес формування кількох конкуруючих партій у єдиному національному просторі дещо витіснив сьогодні просвітян у тінь, хоча ми не втратили в членстві нашого Товариства. Нині, коли переважна більшість українців зрозуміла, що успішна економіка в Україні можлива за успішного розв’язання проблеми денаціоналізації та десовєтизації, коли вона прагне поширення єдиної української мови на всьому державному просторі, так само, як і прагне правдивої української історії та єдиної Української Православної Церкви зі своїм Патріархом у Києві, нам треба активізуватися максимально, залучати їх у Товариство, адже це принципи, яких послідовно дотримується ВУТ “Просвіта”. Наведу також кілька спостережень, що мають бути відправною точкою для співпраці з політиками, які стоять на українських позиціях, визначитися щодо яких повинен реальний претендент від українських сил на президентських виборах, підготовка до яких, власне, вже розпочалася в Україні навесні 2013 р. Професор Анатолій Загнітко з Донецького університету в своїх роздумах про “мовні стратегії на мовній карті України”… зазначав, що певна електоральна частина і “під час постання України, як окремої суверенної держави тай сьогодні не вірить у її самодостатність, а українців вважає звичайнісінькою вигадкою”. Цій темі присвячені тисячі видань, які продукуються у Росії і поширюються на Сході, Півдні і по всій Україні. Постійне політико-інформаційне живлення Партією регіонів у східних і південних областях України й інститут російської церкви в Україні множили цю електоральну антиукраїнську силу. Але й з нею треба працювати, бо абсолютна більшість громадян України відкрита до сприйняття української мови, історії, до української літератури, до українських газет, до українського телей радіомовлення, до українського кінематографа, проте їм штучно перекривають доступ до українськомовного культурного й інформаційного продукту шляхом недопущення існування самого ринку українськомовного продукту. Про це ми зобов’язані говорити повсюдно і повсякчасно, вимагаючи від влади і політиків дотримуватися конституційних засад: українська мова є державною!!! Наші вимоги, шановні делегати, щодо “відмежування” влади від усіх символів, свят, топонімів, пам’ятників, монументів, міфологем чи то у сфері культури, чи у сфері освіти, які стосуються радянської доби з необхідним демонтажем, і законодавче прирівнювання їх до ідеології нацизму захистять від поглинання нас “русским міром”… Український інформаційний простір мусить стати справді українським, без присутності делегованого до України Путіним загону телеведучих: від Шустера, Кисельова аж до Дорофєєва, які щодобово опромінюють чужою мовою і чужою “русскоміровской” ідеологією інформаційний простір України… У новій редакції Закону про ЗМІ необхідні зміни, які на загальнонаціональних приватних телеканалах заборонять вести мовлення недержавною “з вимогою озвучувати всі іншомовні тексти виключно українською…” Ми добре усвідомлюємо, якою є визначальною, я б сказав, найважливішою для нашої спільної мети, сфера освіти. Її й досі очолює відвертий українофоб, який закомплексований на темі “оптимізації українських шкіл” та переписуванні історії. Тому кардинальної зміни вимагає ситуація передовсім у зміні керівництва відомства та перетворення його на головний об’єкт інвестицій держави у наше національне майбутнє. Марія Олійник у своєму слові про освітні справи в Донеччині підводить нас до думки, що навчальні заклади Сходу України перетворені на кузню нових русифікаторів України. Тому питання дерусифікації освіти, переведення освітнього процесу на українську мову так само як адаптація середніх навчальних закладів до українського освітнього процесу — першочергове завдання. Його опоненти постійно посилаються нібито на демократичні принципи ринковості у мовній сфері в Європі, зокрема на широке розповсюдження англійської мови, як уніфікуючого чинника… І я солідаризуюсь із висновками професора Анатолія Загнітка: “питання мовної стратегії не можна переводити в площину суто ринкової економіки, тому що цивілізаційний поступ у ХХІ ст. визначають духовно-культурні цінності з-поміж яких пріоритет належить мові” (“Слово Просвіти”, №30, 2013). Як ми, просвітяни, окрім того, що усвідомлюємо, які чекають нас небезпеки, протистоїмо тим процесам і проблемам, які я вже означив попередньо? Відразу скажу, без гіперболізації, що наші зусилля неспівмірні тим масштабам руйнівних процесів, які мають місце нині. І окрім партії “Свобода” нам немає на кого опертися, хіба що на Конгрес Українських Націоналістів і два сегменти Руху. Проте проведені з ініціативи ВУТ “Просвіта” Форуми свідчать, що позапарламентська опозиція набагато потужніша, динамічніша та принциповіша в мовному питанні, аніж дві політичні складові парламентської опозиції. І все ж, незважаючи на те, що зросійщення поширюється як інфекційна хвороба, що “філософія націоналізму” не поширюється в денаціоналізованому суспільстві, що демографічна ситуація в Україні є критичною, незважаючи на соціальну і культурну приниженість, градус опірності національного організму “рускомірній тифозності” зростає… Не вказуватиму на епізодичні прояви бунту проти системи, відомі всім зі ЗМІ, а скажу про готовність кожного з нас, просвітян, вступити на прю з конкретно персоніфікованим, упізнаваним ворогом. Він відкрив свої “потворні лиця”, вважаючи, що вже всю справу доконано, що спецоперація, розроблена на Луб’янці за участю Медведчука і Колєсніченка, вже завершена, залишилося лише дещо формалізувати… Це — запевняю вас, — далеко не так… Навіть наші просвітянські зусилля, неспівмірні з ресурсними масштабами наших відвертих ворогів, переконують нас у тому, що битва за Україну попереду, які перемога… Зроблене Центральним правлінням за попередню каденцію, зрозуміла річ, могло б бути більш ваговитим і переконливішим. Але все-таки зупинюся на наших проектах і пріоритетах: минулого року ми завершили, як і планували, мільйонний наклад головної книги нашої нації — “Кобзар”, в

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин