Суспільство · “Навіть Кіріл за мир в Україні, але в складі Московської імперії”. · с. 6сторінка оригіналу ↗
Проріс «русскій мір» у селі…
Слово Просвіти, №37 за 2017 рік
Андрій БОНДАРЧУК, журналіст, письменник, народний депутат України І скликання, Почесний громадянин Волині, Луцька, с. Сереховичі
Десь у рідному селі, у полі спочиває рідний брат Феодосія, Парфен, повстанець УПА. 1947 року вночі він навідався до рідної домівки на хуторі. Та на нього вже чекала засідка. І Парфен прийняв нерівний бій. Смертельно поранив одного енкаведиста, кинувся тікати. Куля наздогнала його десь у полі, неподалік від дому. Батько удосвіта знайшов тіло сина, нашвидкуруч зробив труну і поховав героя. Безумовно, не позначив — не ті часи. Лише перед смертю сказав Феодосію про приблизне місце спочинку сина. Феодосій Захарович дуже любив і поважав старшого брата. Вже за незалежної України кілька разів намагався відшукати місце похоронення: наймав спеціальну дороговартісну техніку, спеціалістів. Однак безуспішно. Тоді поставив у полі, де ймовірне місце спочинку Парфена, високий хрест, освятив його: “Спи, дорогий брате, справа, за яку ти загинув, перемогла, незалежна Україна є”. І ось останній із старшого і великого роду Мулярчуків на 85-му році теж ліг у рідну землю. Провести в останню путь прийшло небагато земляків, адже його ровесників у Заборолі майже немає, а з села він виїхав після закінчення школи. Звідусіль прибули рідні. О. Віталій відслужив заупокійну панахиду… Але життя триває, нелегке, небезпечне, з підводними течіями, підступними чорториями, а іноді й з сонцем, яке зблисне чи й зігріє теплим промінцем. Та в той день видалась похмура, дощова й вітряна погода. Проте для мене зблиснула вона верхів’ям нової церкви, якої ще донедавна не було. “Що ж, — подумалось, — село велике, одного храму, мабуть, мало. Війна з московським агресором підняла високу хвилю патріотизму”. — Утверджується наша Українська Церква. Будуєте ще один храм, — кажу в соборі його старості Петрові Муляру. — Це добре. — Ви про оту, що при в’їзді? — перепитує. — Та це ж москалі будують. А наші землячки ще й допомагають. Я не повірив, бо це не вкладалось у свідомості: у наш час? Та ще й у такому патріотичному селі? В голові враз виринули телевізійно-інтернетні сцени: московські попи освячують зброю, що надходить із країниагресора; російсько-сепаратистський снайпер цілиться в наших хлопців; алея почесних поховань на міському кладовищі; безутішні батьки, дружини, друзі тих, хто дивиться на нас із довгої стіни суму, що в центрі Луцька — портрети молодих захисників України. Це вони захищали, а тепер живі захищають нас ціною свого життя від озброєної банди “русского міра”, апологетом якого є верховний правитель Московської Церкви Кіріл. Знаю, що серед прихильників УПЦ цей абзац викличе негативні емоції, а серед парафіян невдоволення: за що критикують нашу Церкву, наших священиків? Мовляв, наша Церква українська, самостійна, автономна, незалежна від Москви, у храмах українською мовою молимося за мир, не згадуємо Кіріла, а священик наш є взірцем поведінки і Бог у нас один… Ось тут я дам відповідь усім “ображеним”, аби вони зрозуміли суть. На превеликий жаль, подібні погляди вірян ідуть від незнання ситуації, ролі РПЦ у політиці, втаємничена її історія. Але скажімо нарешті правду, бо давно пора. Хіба Святе Письмо не звертається до кожного з нас: пізнайте правду і правда визволить вас? У цьому випадку йдеться про правду історії, сучасну роль РПЦ. Зрозуміло, якщо хтось хоче залишитись рабом політики, замаскованої під Церкву і релігію, то тут нічого не вдієш. Хіба для того, аби зрозуміти, якою повинна бути в Україні Церква (московська чи українська), потрібна вища чи навіть середня освіта? Ні. Достатньо зробити висновок із двох незаперечних і відомих фактів: хрещення Київської Русі — 988 рік, перша згадка про Москву — 1147 рік. Християнство в дику Московщину прийшло з Києва. Коли там постала Московська Церква, вона підпорядковувалася Київській митрополії. Де ж вона зникла? Про це я вже писав. Вона була анексована (як і нині Крим) лише хитрішим і підступнішим методом, а доступною мовою — продана РПЦ. До того ж, згідно з канонами, кожна держава повинна мати свою Церкву і свого ієрарха. Хто ж він і де для УПЦ МП? Відомо: патріарх, він же олігарх Кіріл із резиденцією в Москві. Виходить, ми навіть не є державою? РПЦ, власне, так і вважає. Бо згідно з її статутом, Україна є її канонічною територією, тобто у складі Росії. А нещодавня заява Кіріла не залишає жодних надій на подолання розколу українського православ’я. РПЦ ніколи, мовляв, не погодиться на незалежність Української Православної Церкви. Отже, розкол навічно. Оце і суть розрекламованої “самостійності”, “автономії”, “незалежної” УПЦ МП. Вона абсолютно ідентична колишній “незалежності” УРСР від Москви. Невідпорним аргументом УПЦ є звинувачення в неканонічності УПЦ КП. Цікаво, який відсоток вірян знає, що означає цей термін. Вважаю, що він мізерний, хоча кожен парафіянин УПЦ оперує ним. Канон — це правило чи догмат із питань віри чи виконання релігійних обрядів, установлені найвищою церковною владою. Це дуже довгий і деталізований документ, ухвалений різними Вселенськими соборами. З того часу в церковному, суспільному житті під дією об’єктивних причин сталися значні зміни. Сьогодні, якщо всі Церкви пропустити через сито тодішніх канонічних вимог, справді канонічних церков не буде. Канонічність християнських церков стверджує документ Вселенського патріарха — Томос. До канонічності шлях переважно лежить через неканонічність. Зрештою, чітких правил, обов’язкових для надання канонічності, не існує. Московська Церква була такою, в статусі “розкольників” 141 рік. І от трапилася нагода. Вселенський патріарх приїхав до Москви і замість гостинності був засланий у монастир. Під тиском царя і видав Томос. До речі, таким же шляхом до канонічності йде й Македонська, Чорногорська церкви. Тепер щодо канонічності самої УПЦ. Існує своєрідний реєстр канонічності православних церков “Диптих”. Знайдіть там УПЦ. Її нема. Отже, вона неканонічна, виходить? Так, коли вважати її окремою. Канонічна вона як складова РПЦ, яка в списку на шостому місці. Але чи свою належність до РПЦ УПЦ не хоче визнавати, протестує проти міжнародних норм: вказувати належність до керівного центру іншої держави. Бо ж тоді багатьом вірянам стане видно хитрість, якій не місце в Церкві, бо це ознака політики, а не віри. А щодо звинувачення в неблагодатності, то не треба перебирати на себе функції Всевишнього (це великий гріх), який каже: де двоєтроє зберуться в ім’я Моє, там і Я серед них. А тут не троє — мільйони. Лише Він визначає, хто має благодать, а хто — ні. Однозначно трактує Святе Письмо і статус мови у богослужінні: це мова, якою розмовляє народ. Та ба! Щойно у Тячівському районі на Закарпатті церква УПЦ у своєму зверненні стверджує, що “характерним признаком розкольників є вживання ними в богослужінні української мови”. А Церква називає себе “українською”! Абсурд. Здається, це зрозумілі для багатьох речі. А от внутрішньоцерковні стосунки для вірян залишаються втаємничені, їх не афішують. Та вони якраз і є ключем до розуміння ролі Церкви в політиці: Церква, особливо московська — це глибокоцентралізована авторитарна структура з набагато суворішою дисципліною, аніж армійська. Воля патріарха, ієрарха чи керівного органу оскарженню не підлягає, навіть суд не бере таких справ до розгляду. Церква де-юре відділена від держави, але де-факто — її частина. Тож не є питанням підпорядкування предстоятеля УПЦ МП Онуфрія, як члена Священного Синоду РПЦ, цьому органу. А про те, що московська патріархія давно є політичним сектором Кремля, диктатора політики імперії агресора (їй відведена дуже важлива роль у гібридній війні) невідомо лише тим, хто просто не хоче про це знати і слухати. А щодо молитви в храмах УПЦ МП за мир, то це чиста правда. От лише якою ціною? Є мир після перемоги, є мир після капітуляції. От за останній і моляться в УПЦ. І навіть Кіріл за мир в Україні, але в складі Московської імперії. — Мені якось довелось чути священика Московської Церкви з Маяків, — розповідає син Ф. З. Мулярчука Олександр Феодосійович. — Він теж молився за мир і радив матерям-парафіянкам не віддавати своїх дітей на війну… Але хіба він один такий? Такий заклик підтримав би і сам Путін. І теж помолився б за те. Бо якби наші патріоти не зупинили його банд, він був би вже тут. Це його рожева мрія, а наша смерть. Коли б, не дай Боже, це стало реальністю, якби величали, славославили цього ката в українських храмах Московського Патріархату, якби піднесено співали “Многая літа”! Оте замкнуте коло безболісно можуть розірвати свідомі віряни. Хоча це нелегко — в московських церквах про правду історії не говориться. Разом із тим я далекий від думки, що в УПЦ МП усі священнослужителі поділяють ідеї свого патріарха Кіріла. Серед них є немало справжніх патріотів України. До того ж церкви сходу, півдня тої ж УПЦ МП і заходу України не тотожні. Надзвичайно небезпечно для долі України, українського православ’я, коли у керівництві РПЦ, у її підрозділі — УПЦ МП опиняються несамовиті послушники Путіна на кшталт патріарха Кіріла, митрополита Агафангела та інших. Не так давно я був учасником обласного круглого столу в Ковелі, де обговорювали проблеми уроків християнської етики в школах. Потрібна і важлива розмова: як навчити наших дітей бути доброзичливими, чутливими до чужого болю, поважати батьків тощо. А чого вчать у Московії? Як ненавидіти нас, як убивати людей. До цього долучається і РПЦ, з благословення якої триває війна в Україні проти своїх же православних, на її канонічній території. Не вірите? Буквально майже в одночассі з проведенням нашого круглого столу, а згодом знов читаю у ЗМІ заклик священика РПЦ о. Всеволода Чапліна: “Вбивати людей можна і потрібно!.. Вбивати во ім’я Путіна”… Виявляється, то були лише квіточки. Недавно він же назвав Сталіна… “Божим слугою, месником у гніві” і фактично відпустив катові гріхи, з вини якого було вбито, замучено, розстріляно мільйони людей. Зруйновано, пограбовано, осквернено десятки тисяч храмів, вбито, замучено тисячі священнослужителів різного рангу, набрав розмаху дикий атеїзм. Можна було б всерйоз це сприймати як заяву пацієнта божевільні. Але цей протоієрей не простий служитель храму. Він — недавній голова відділу РПЦ із взаємодії з суспільством. І коли отакі “духовні” особи опиняються у керівництві РПЦ, то стає страшно, бо то вже не Церква… На диво, ні патріарх Кіріл, ні владика Онуфрій не засудили висловлювань цього бузувіра в рясі. Поділяють їх? Схоже. Бо на цвинтарях України — тисячі могил наших хлопців. І жодного осуду агресора збоку УПЦ… Синхронно діють і московські загарбники: в Луганську перший пам’ятник був теж цьому кату. Але повернімось до славного Забороля. Справді, чому в такому селі проріс “русскій мір” у вигляді московської церкви Кіріла? — Знаєте, то вже не те село, яке було, — каже о. Віталій. — Німці, поляки, а особливо більшовицька влада нищили українських патріотів. Багато вбито у Луцькій тюрмі у 41-му, полягло в боях за Україну, вивезено в Сибір, репресовано. Населення, як і скрізь, було залякане. До того ж якою потужною була ідеологічна машина СРСР! Змінилися покоління. У селі оселяються люди з поліських районів, де переважно московські храми… Хто популяризуватиме героїчну історію села? Безумовно, будівництво храму в кожному селі є радісною й історичною подією. Тау мене, як і в кожної національно свідомої людини, з’ява церкви держави-агресора викликає сум, особливо на тлі нинішньої війни, яку верхівка РПЦ фактично благословила й не осуджує. Звичайно, наш демократичний Закон про свободу совісті й релігійні організації дає змогу вільного вибору конфесії. І це правильно. Сповідувати ту чи
Зліва від траси Луцьк—Володимир#Волинський на па# горбі с. Забороль височіє величний храм — собор Пресвя# тої Богородиці, якому понад 100 літ. Багато він бачив на своєму віку. Храм недаремно носив і носить такий статус. Село було велике, національно і духовно свідоме, патріо# тичне. Та й нині близькість траси, обласного центру спри# яє тому, що воно приростає новоселами. Я хотів побувати у цьому храмі раніше, та не трапляло# ся нагоди. А недавно трапилася. Щоправда, досить сум# на. Після важкої і тривалої хвороби відійшов у засвіти наш братчик Феодосій Мулярчук із Маневич. До виходу на пен# сію був там заступником головного лікаря ЦРЛ. Сам родом із Забороля. Заповів себе поховати на сільському цвинта# рі, поруч із могилою батька.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
