“Найстрашніше тепер — залишатися байдужим”. 11 Читацьке віче · с. 11сторінка оригіналу ↗
Обличчя українських воїнів
Слово Просвіти, №37 за 2017 рік
Національний музей
Т. Шевченка презентував виставку фоторобіт журналістки та фотографа Віки Ясинської “Портрет солдата”.
Артем Заїка, с. Зіньків, Полтавська область:
“Якось потрапили ми під обстріл у районі Червоного Лиману, імені довелося свого товариша, який стікав кров’ю, тягнути на собі через усе поле. Він був від мене вдвічі більшим, 2 метри на зріст. У нього було наскрізне поранення руки і плеча. Добре, що в нас були американські аптечки. Я засипав йому в одну рану порошок, а на другу наклав джгута. І вирішив його тягти. Пару метрів протягнув — впав, знову пару метрів протягнув — впав. Був вечір, і нас дуже обстрілювали. Це просто диво, що якось перейшли те поле, бо довелося йти близько двох кілометрів. Зараз цей боєць живий і вже пройшов реабілітацію”.
Олександр Зозуляк, с. Банилів-
Підгірний, Чернівецька область:
“Найгірше — це втрата свого військового підрозділу. Особливо, якщо я можу бути в цьому винний. Ось цього я боявся більше, ніж смерті. Тому, поки я лежав під танком, думав про своїх хлопців, а не про себе. Чи усі живі. Але за період бойових дій я не втратив жодного бійця, а всі поранені вже повернулися в стрій.
Здається, що тепер я став більш твердим, і війна мене загартувала. Мені доводилося командувати, давати наводки. А все це не так просто. Треба бути впевненим на всі 100 %, що даєш правильні координати. Щоб не було втрат серед мирного населення, в артилерії треба бути точним”.
Василь Ковальчук, м. Славута,
Хмельницька область:
“Коли під Іловайськом пішли розмови про коридор в обмін на полонених, Росія виставила ще один ультиматум. Вони хотіли, щоб ми залишили зброю і техніку. Мені ця ідея не подобалася. Напередодні вже були перемир’я на кілька годин, для того, щоб вивести поранених і вбитих. Росіяни їх не випустили, обстріляли. І це вже мало бути сигналом, що їм не можна довіряти. Нас підняли о 5-й ранку, щоб ми виїжджали. Колона були величезна. Більшість їхали на звичайних автівках. Ми знайшли КА- МАЗ із металевим кузовом. Загрузились туди всім підрозділом. Цей кузов врятував нам життя. Хлопці вже подумки були вдома. Деякі спали, відклавши вбік автомати. Рухались начебто вільно, але вороги вже потроху з боків почали пострілювати, ніби знущаючись. А через кілька кілометрів почався справжній обстріл, міни летіли в машини. Розстрілювали з лісосмуг. Ми всі голосно кричали: “КОРИДОР, КО- РИДОР!!! Не стріляти!!!” Ніхто з нас не був готовий до нападу”.
Юрій Шипітко, м. Чернівці: “Мені багато хто казав, що можуть “відмазати”. Я відповідав: “Ви що? Це моя земля, а Росія зовсім знахабніла, ще й сюди на захід дійдуть”.
Я живу зараз один. Якби хотів,
то в мене була можливість виїхати за кордон. Там протягом п’ятнадцяти років живе і працює моя мама, а батько помер 4 роки тому.
Мені хотілося того, що й усім:
спокійного життя, роботу, сім’ю. Після Майдану сподівався на зміни в країні. Пішов в армію. Якщо я не зможу захищати Україну фізично, то буду активістом. Людей треба тормошити. У мене багато хто запитує, який толк, що я був на війні, окрім того, що здобув каліцтво. Деякі думають, що якщо ми живемо на самому заході, то нас усе це не стосується. Тому я пояснюю всім, кому тільки можна, що найстрашніше тепер — залишатися байдужим”.
На Чернігівщині вдруге пройде Міжнародний фестиваль інтеграції слова у сучасному арт-просторі «Lуtavrу»
“Війни виграють не генерали,
війни виграють вчителі й священики”. Ці слова канцлера Німеччини Отто фон Бісмарка стосуються не тільки освіти й духовного наповнення особистості, а й культури, кіно, літератури. Велике значення для спротиву агресору має мова, як один із найкращих видів зброї. А забезпечують її наповненням письменники. Саме бійці духовного фронту ведуть боротьбу за душі кожного громадянина. Саме від них залежить результат — перемога над агресором. І ми повинні докласти чимало зусиль для нашої перемоги. Виходять у світ нові книжки, а у великих і малих містах відбуваються зустрічі з письменниками, літературно-мистецькі фестивалі.
Із 18 до 22 вересня 2017 року в Чернігові, Ніжині, Варві, Куликівці, Корюківці та Седневі відбуватиметься ІІ Міжнародний фестиваль інтеграції слова у сучасному артпросторі “Lуtavrу”.
18 вересня — відкриття
(м. Чернігів); 19 вересня (Корюківка, Куликівка, Варва, Чернігів; 20 вересня (Ніжин); 21 вересня (Седнів).
У рамках фестивалю мешканці й гості міст зможуть насолодитися сучасною світовою літературою.
Організатором ІІ Міжнародного фестивалю інтеграції слова у сучасному арт-просторі “Lуtavrу” є громадська організація “Центр новітніх ініціатив та комунікації” (м. Ніжин, Тетяна Винник).
Партнери фестивалю — Чернігівські обласна рада, ОДА, Чернігівська, Ніжинська, Корюківська міські ради, ГО “Медіа-центр “Свобода слова нового століття” (м. Корюківка, Віктор Татарин), МГО “Альтернатива” (м. Корюківка, Володимир Онищук). Головний спонсор фестивалю — Аграрна партія України. Фестиваль “Литаври” також підтримали Юрій Болоховець та Сергій Охонько.
Фестиваль “Lуtavrу” на теренах України з’явився 2016 року, зарекомендував себе як культурний захід міжнародного рівня. В рамках проекту традиційно буде видано альманах “Литаври”, до якого увійдуть сучасні твори письменників з таких країн як Грузія, Болгарія, Iндія, Хорватія, Сербія, Чехія, Польща, Китай, Туреччина, Білорусь, Словенія, Вірменія, Грузія, Іран, В’єтнам, Україна.
Прес-служба
Фестивалю “Lуtavrу”
З повагою, Прес-секретар Міжнародного фестивалю “Lуtavrу”
Віктор ТАТАРИН
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
