Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Братове, моліться вкраїнською мовою — · І Бог вас почує, і вам допоможе!” З блокнота письменника 12 · с. 12сторінка оригіналу ↗

З «Недописаної книги»: щоденникові медитації, афоризми

Слово Просвіти, №37 за 2017 рік

Євген БАРАН До лаконічного формату писання підійшов не зразу, але й не випадково. Мене завжди дратувала зайвина слів. Напевне, це відповідає моїй психічній конструкції. Бо матеріяли поза трьома сторінками для мене були мученими. Першим, кого читав з творців короткого афористичного жанру, був Станіслав Єжи Лєц, потім — Шамфор. Але найбільше вплинув на пошук форми Володимир Брюґґен зі своїми “Блокнотами”. Сьогодні видав дві книжечки під назвою “Недописана книга” (Івано-Франківськ, 2016; розширена версія першого видання: Луцьк, 2016; Івано-Франківськ, 2017), на черзі третя “Говорить Євген Баран” (Чортків: Золота Пектораль, 2017). Чи буде наступна ів якому форматі — не знаю. Навіть більше. Не переймаюся. Живу. Ці короткі записи — щоденникові медитації, афоризми — друкувалися на сторінках “Української літературної газети”, “Літературної України”; часописів “Харків”, “Золота Пектораль”, “Перевал”. • Книжка — це завжди провокація і завжди надія, що її герой зігріє тебе людським теплом… • Коли темно і безвихідь, — рух відкриває простір… • Світоглядний флюґеризм таке ж зло, як вбивство, пограбування, зґвалтування. Чому ж злочинця звинувачуємо, а флюґеру майже заздримо?.. • Жіноча краса — це зміна чоловічих уявлень про перспективу ліній... • Прикривати власне нікчемство системною проблємою можуть тільки професіонали. • Говорити про творчість треба в контексті творчости. Говорити про людину треба в контексті гріха. Як поєднати гріх і творчість, тоді як Змій і Ева — органічніша єдність?.. • У мені живе не жага правди. У мені живе чужа правда, яка час від часу мене випалює, як напалм. А потім я відроджуюся, і не знаю, хто я і чому маю говорити чужу правду... • Згадуючи Людмилу Малкович (1967— 2011). Таке згадування важке. Бо кожний має свій спогад. Я знав її так мало, що можу творити міт. Але цей міт не буде пов’язаний з кимось, хто носить се прізвище. Се буде мій міт про Людмилу Малкович, яка мала в собі українського ідеалізму більше, ніж усі, хто її знав. Тому вона так рано пішла. Аби не розчаровуватися в тих, хто йшов за нею чи, навіть, поряд із нею. • Скільки б не знимкувався біля пам’ятників, не закам’янієш і не зрозумієш їхньої скам’янілої тоски... • Замкнуте коло: влада вимагає жертв, жертви рвуться до влади. • Дотримування “протокольних речей” — се не міщанська забаганка. Се нагадування про культуру спілкування, коли сама культура в “загоні”. • Що найгірше у смерті рідних — що ти ні божеволієш, ні приймаєш ірреальної очевидности. Лише “зависаєш” у черзі до своєї пори. • У вічній гонитві “писання-друкування” і видавець, і письменник — заручники. Тільки не кожен видавець і не кожен письменник хоче бути в ролі жертовного ягняти. • Зле, що влада не наша, але й ми на нашій землі не по-нашому жиємо. • “Львівське сміття” — стратегічні можливості влади. • Ніхто в цьому світі нікому не треба. А коли треба, — дивне неспівпадіння зводить наше бажання любити нанівець. Ми ще цю екзистенційну трагедію можемо проговорити. І тільки. • Серафинецьке: Говорю із Василиною Бабій (Загоровською), якій 97-й. Вона дивиться на сина, якому 68, і так ніжно каже: “Мій Василько, він у мене найстаршенький”... Що вартує цілий світ проти материнської любови. • Я все-таки традиціоналіст, у тому сенсі, що школа і традиція (розуміння, зберігання, передавання) — єдине, що може врятувати людину від поглинання хаосом. • Людина — це межа; де нема межі, там нема людини. Обережність — не межа, це утробний страх. Треба вміти розрізнити, і мати мужність йти. • Сьогодні я був свідком смерти і воскресіння. Смерть спантеличила мене і приятелів, а воскресіння внутрішньо обурило родину. • Сказав би щось про літературу, промовчав би щось за особисте. Ото, між словом і мовчанням — я. • Ми дивуємося сталінській тиранії. Тиранія виростає не на страхові. Тиранія виростає на сподіванні власного добробуту будь-якою ціною. • Отак є: спочатку говориш із людиною, а потім вона повертається в дипломах і медалях. • Сьогодні Національна премія ім. Тараса Шевченка — для самураїв. Але літературний самурай ще не значить писатель. • Все вартує вивчення, тільки вивчення не вартує усього. • Помирають матері, й мої приятелі із запеклих і категоричних юнців перетворюються у втомлених і сивочолих мужів. • Людське життя, як і людська смерть, вартують лиш тоді, якщо за ними стоїть історія Людини. Коли ж там проминання споживачів хліба, — се треба прийняти як календарну закономірність. • Люди не змінюються. У кращому разі дрібніють, у гіршому ск... Нещасливі вмирають плачучи. Стоїки вмирають мовчки. І тільки одинаки перед смертю уточнюють: “То що, мені вже п...ц? ...” • Екзистенційне: є моменти, коли ми не хочемо, аби рідні йшли (так як були моменти, коли ми в запалі цього хотіли), а тепер стримати їх годі. • Великому човну мудрого Харона. • Боже, дай терпіння моїй глупоті, бо мудрість, коли така є, дасть собі раду сама. • Для того, аби залишатися собою, треба позбуватися випадкових подорожніх, які думають, що саме вони регулюють твій шлях. • Ми буваємо такими непримиренними борцями за народну справедливість, а програємо родинний простір, віддавши його на поталу вродженому авантюристу. • Оригінальним легше бути, аніж чесним і добрим. • Нелітературне. Завжди підтримував людей, які в естетичному і світоглядному плані були, як мінімум, вторинними. Бо вважав і вважаю, що кожній людині треба давати шанс вирватися за межі власної клітки. Маю приклад: Бог кожного дня дає нам шанс і не запитує, чи ми гідні його. І хоча часто я помиляюся в людях, але не помиляюся у вірі. • Що ми за нарід такий? Нема про кого говорити, але є кого згадати. • Як поєднати бунтарство з традицією і школою? Коли зрозумієш, що без цих трьох складових немає творчості. • Завжди цікаво спостерігати як з віршописця виростає поет (як з личинки метелик). Не всі проходять цей шлях. У всіх — ріжні причини невдач, тільки прорив видається подібним. • Кожне покоління народжується зі своїм Богом. І або виростає з ним, або деградує без Нього. Про тих, що “зависли” між виростанням і деградацією не кажу. Хоча їх і більшість. • Слухаючи Портяка: нема вічних історій: є смертні люди, які переповідають банальні анекдоти, як біблійні сюжети. • Все правда, поки вона не література.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин