“Допоки ми будемо готувати кадри для іноземних · держав за рахунок податків українських громадян?!” Гаряча тема 2 · с. 2сторінка оригіналу ↗
Закінчення статті «Випробування законом: мовний складник освіти України», с. 1
Випробування законом: мовний складник освіти України
Слово Просвіти, №37 за 2017 рік
шлях до формування національних ґетто, формування анклав, далеких від інтересів Української Держави, відтак — готових до зміни і громадянства, і міждержавних кордонів. У збереженні й поглибленні такого стану зацікавлені ті внутрішні сили, які є виконавцями ідеології сепаратизації України (хоча й називають це федералізацією) й прагнуть полегшити розподіл нашої держави між сусідніми державами, які мріють про перекроювання кордонів за лекалами великих: відродження Великої Росії, Великої Румунії, Великої Угорщини. Адже вигідно за рахунок громадян України отримувати підготовлену робочу силу, якою можна маніпулювати як безправним ресурсом; вигідно тримати в напрузі непокірну Україну, загрожуючи їй новим Донбасом, якщо не виконуватиме програму мадяризації чи румунізації за вказівками і в обсягах, визначеними іззовні, не кажучи вже про традиційну русифікацію; вигідно домінувати, а не співпрацювати на паритетних засадах.
Тиск на Україну за формулювання мовної статті Закону про освіту був передбачуваний. Недопущення її в такому вигляді лобіювали деякі експерти, депутати, що не приховували своїх неукраїнських орієнтирів, ба більше, — і своєї залежності від позаукраїнських центрів впливу (не лише ідеологічного). Прогнозованою в цьому контексті виявилася і негативна реакція урядовців Румунії та Угорщини, що набрала форми неприхованих тиску і втручання у внутрішні справи України. Погрози на кшталт “угорські дипломати не підтримуватимуть жодної української ініціативи у міжнародних організаціях, Угорщина не підтримуватиме важливих для України рішень” спрямовані на збереження ізоляції України, на фрагментацію цілісної країни, що має підготувати перегляд державних кордонів України.
За цих далеко не сприятливих умов Україна має зберігати визначений курс — будувати свою незалежну державу, використовуючи досвід інших народів, спираючись на толерантність і розуміння наших устремлінь найближчими сусідами. Коли ж діалог із сусідами набуває неналежної тональності, коли проглядаються інші плани, далекі від спільної побудови простору стабільності й процвітання, коли амбіції втраченої минулої величі важать більше за людські життя, тоді доводиться особливо дбати про точність і ясність нашої позиції. А позиція України в мовному питанні віддавна чітко окреслена: вона закріплена в Конституції України, звірена з міжнародними пактами й рекомендаціями: в Україні одна державна мова — українська; її зобов’язаний знати і застосовувати кожен громадянин України; водночас держава підтримує вивчення і збереження мов національних меншин, толерує діяльність національних культурних товариств, які так само мають за мету збереження національної самоідентичності.
Роз’яснення до Конституції, дане Конституційним Судом України, визначає мовою освіти українську мову. Така позиція оприявнена і в законі про освіту. Цей закон має стати для українського суспільства не декларацією намірів, а дієвим імперативом.
Сьогодні “Закон про освіту”,
зокрема його мовний складник, — це лакмус на виявлення зрілості й мудрості нашого суспільства та його очільників у здійсненні послідовної політики творення міцної незалежної України на засадах збереження національних, демократичних і гуманістичних цінностей.
Павло ГРИЦЕНКО
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
