Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Доки ми у цім світі є — живемо, сподіваючись дива”. · 9 Щойно з друку · с. 9сторінка оригіналу ↗

«Мені б дуже хотілося, щоб «Ґеньо…»

Слово Просвіти, №37 за 2018 рік

Раптом уві сні забракне кисню, закричить душа твоя німа, як забуте немовля в колисці, що йому ще й імені нема. І спливуть нещирі обіцянки, лож, маккіавелівська клятьба, як порожні й сплющені бляшанки, як тупа безрадісна гульба. Хоч який ти потім був безгрішний, хоч візьми й до рани притули, раз у раз оте сумне колишнє подає ще голос із імли. Звісно, ми не янголи, а люди, та невтішна фраза рятівна. Є в Святім письмі послання Юди, та йому не прощена вина. * * * Ці обліжні дощі восени — уповільнена страта, геть до нитки промокле, стовбичить питання: навіщо живеш? У якого сірка треба очі тобі позичати, щоб брехати усім і собі, що щасливий без меж? Так, про око людське удаєш: все у тебе в гаразді, хліб на чистім столі, і до хліба усе — без проблем. Лише смак перемог відійшов, звідусіль божевілля поразки, перевівся на пси усесильний міфічний Голем, Порозкидав каміння, а сили немає збирати, кличеш друзів на поміч, та їх не відпустить вже Стікс. Навіть рідній дружині набридло тобі співчувати. Зупини ці дощі, Усевишній, помилуй мене і прости. Не позичить ніхто ані віри, ані оптимізму. Перемелеться, друже, мине ця мана дощова. Попросив би розради у тебе, свята і стражденна Вітчизно, тільки бачу: не вийде, сама нині ледве жива. Та не час, не пора горопашну поставити крапку. Ці осінні дощі перейдуть ще за твого, бідако, життя. Вділить сонце тобі і Вітчизні свої валер’янові краплі. Від осінніх дощів і густіші, і вищі уліті жита. * * * Вічність дивиться просто крізь нас голубими своїми очима, і безжальний невидимий час плута наслідки і причини. Доки ми у цім світі є — живемо, сподіваючись дива. Час, немов невблаганний рантьє, піднімає проценти квапливо. І за все ти заплатиш сповна — за любов, за удачі й невдачі. Вседержитель, а чи Сатана над труною твоєю заплаче? Чи полишить пан Час по тобі щось посутнє, щось схоже на пам’ять? Очі вічності голубі не шанують житейського спаму. Як завжди, проминають роки, мов оджилі стовпи телеграфні, і узори свої нетривкі тче життя, мов міфічна Арахна. Безнадійно прекрасне життя, що б не сталося, благословіте. Он метелик у світ виліта, щоб за день весь свій вік прожити. — Пане Василю, що і коли спонукало Вас до написання сатиричної поеми “Триесірний Ґеньо з Трої”? — Вона “прокільчилася” ще в далекі 1970-ті як гумористично-сатирична, що висміювала лише явища обивательщини в тодішньому “єдино правильному суспільстві”. Деякі фрагменти просочилися у першу частину — “З-під крильця під ковпак”. Правда, тодішній заввідділу поезії журналу “Жовтень”, поет-гуморист Іван Сварник вказав на деякі вади твору, й рукопис надовго заліг у шухляді. Почалася моя робота в редакції бережанської районки “Нове життя”, і поточна “гарячка” не сприяла поверненню до нього, хоч деякі строфи й були написані. Лише свіжі вітри перед 90- ми й на їх початку дали новий імпульс цій праці. Завдяки суспільним перемінам поема вдяглася у плащ політичної сатири, і в дуже бідному поліграфічному виконанні побачила світ 1996 року, представлена чотирма частинами, в яких відображалися, крізь призму сміху, бурхливі реалії — негаразди. Власне бажання піддати ці аномалії різкій критиці й стали спонукою до написання твору. — Як “вибудовували” сюжет своєї книжки, щоб зацікавити читача? — Не треба було нічого видумувати, бо фактаж, події шикувалися, як на замовлення. Єдине, що вимагалося, це “вживлювати” в них головного героя, забезпечувати його присутність сям чи там: у подвійному Триесірі (концтаборі), на мітингах у Маскаямі, пізніше у Трої, у Верхній Лаві чи у потоці пошукачів роботи на заході (“Під Кудикіною Горою”) і т. ін. Здається, ця дорога Ґеня змальована переконливо, правдиво і “не без моралі”, з гумором. — Ваш допитливий правдошукач Ґеньо має конкретний прообраз? Із кого він “скопійований”? — Гадаю, кожен читач знайде в ньому часточку себе, своїх думок, прагнень, невдоволення, надій на краще. Мабуть, відчує і його тверду громадянську позицію, як і патріотизм селянина — Хоми Сапкіса, котрий переконаний, що “…допоки тут існую і дію, допоти буде жив мій край”. — В образі цього Хоми щось “закодовано” чи це “допоміжний персонаж”? — Він обов’язковий і повноцінний член громади, хлібороб, із колгоспним минулим прив’язанням до сапи, сапки. Життя його — нелегка праця, “орач попхав і плуга, й клячу”. Однак цей образ несе особливе навантаження як “Homo- sapiens” — “Людина розумна”, на противагу “верхньолавним крикунам”, у яких почуття патріотизму мало проглядається. Він син цієї землі, цього народу, і готовий служити їм до кінця. “Віддам їй (землі) силу й навіть душу! // Нехай мене податки душать,// Чи бартер зробить голяком,// Я рідне поле не покину,// І не подамся на чужину,// Як дід з полатаним мішком”. Отож образ Хоми Сапкіса уособлює трудове селянство, і змальований щиро, тепло, з повагою до його місії як оберігача роду, народу. Негативними мазками змальовані в поемі антидержавники, “п’ятиколонники”, явні агресори. Цим своїм ворогам головний герой протиставляє чітку миролюбну ідею — будувати власну, вільну і щасливу рідну хату. Цим він сповнений навіть у коматозному стані, коли зустрічається з “дідуньом із ключами” на небесному порозі. — Які відгуки на цей твір Вам довелося почути? — Назагал від читачів, друзів і письменників чулися досить схвальні оцінки поеми. На перше її оприлюднення в чотирьох частинах свого часу відгукнувся рецензією самобутній місцевий художник і громадський діяч Василь Павук. Згодом листовно підтримали мене письменник-сатирик Євген Дудар, світлої пам’яті поет Іван Гнатюк, колишній булавний УПА Юрій Борець із Австралії, пізніше — письменник Левко Різник. Особливо дорогою для мене є оцінка твору світлої пам’яті письменника, редактора альманаху “Весела Січ” Петра Ребра, який двічі надавав сторінки часопису для публікації фрагментів і цілої 5-ї частини поеми. Тепер дозвольте повернутися до першого запитання: “що спонукало…” Знаєте, коли зводиться щось нове, то швидше треба очистити площу від решток старого непотребу. Мені б дуже хотілося, щоб “Ґеньо…” сприяв цьому процесу очищення в душах людей, у суспільстві, державі. Бодай певною мірою. Хоч би саркастичними назвали колишніх “великостей”. Та і сьогочасних ворожих також. Надіюся, що колись “Триесірний Ґеньо з Трої” дійде до ширшого читацького загалу… Спілкувалася Тетяна БУДАР, член НСЖУ Цьогоріч у тернопільському видавництві “Терно-граф” побачила світ сатирична поема у восьми частинах “Триесірний Ґеньо з Трої” пера члена національних спілок письменників і журналістів, знаного в краї поета, публіциста, краєзнавця, бережанця Василя Савчука. Як зазначає у передньому слові до видання письменник Левко Різник, “сатиричною поемою “Триесірний Ґеньо з Трої” В. Савчук довів, що він володіє бурлескно-травестійним стилем досконало…, і ця форма якраз і вельми надається для соціально-політичної тематики”. Написану під “Енеїду” Котляревського поему, сподіваємося, прихильно зустріне український читач. Наразі коротка розмова з автором твору.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин