4 “Варто відвідувати місця, де спочивають герої, які боролися за вільну Україну!” Читацьке віче · с. 4сторінка оригіналу ↗
Добросусідство в дії, або Що робили просвітяни на теренах Польщі
Слово Просвіти, №37 за 2018 рік
Щойно закінчилася поїздка делегації з Івано- Франківська на прикордонні території Польщі з метою впорядкування українських кладовищ та історичних пам’яток. Акцію зініціював міський голова Руслан Марцінків у рамках програми “Франківськ — місто героїв”. У складі делегації були троє представників “Просвіти”: Михайло Січка, Ольга Бойчук та Михайло Колковський. Попри шалений темп життя молодь зуміла виділити трохи часу на волонтерську громадську активність та віддати шану предкам, які залишилися по той бік кордону та людської пам’яті.
Ольга БОЙЧУК, прес-секретар “Просвіти” Прикарпаття
Праця, що мотивує Цю ініціативу міського голови Івано-Франківська вже вдруге реалізувала міська рада і цьогоріч табір для групи молоді організовано у гміні Ульхувек Республіки Польща в рамках Днів Добросусідства — 2018. З 22 до 28 серпня 2018 року група волонтерів впорядковувала територію двох давніх українських кладовищ у селах Корчмін та Ліски, старовинну Українську Греко-Католицьку Церкву в с. Корчмін та територію навколо неї, облагородили могили священика УГКЦ о. М. Ріпецького та його дружини Євгенії в с. Ліски, місце захоронення 86 українців, розстріляних 23 березня 1944 року Армією Крайовою в с. Ліски та ін. Під час впорядкування найдавнішої в регіоні церкви Вознесіння Господнього УГКЦ, спорудженої 1510 року, та кладовища, що неподалік, знайшли могилу Михайла Бродюка — стрільця Української Галицької Армії, який загинув 1919 року. На могилі висадили квіти та запалили синьо-жовті свічки. Українське кладовище в селі Ліски гміни Долгобичув Грубешівського повіту виявилося не надто занедбаним. Там порядкує пан Богдан Лисейко — українець, який у малолітньому віці чудом вцілів, великими снігами 23 березня 1944 року втік під час знищення українців у с. Ліски Армією Крайовою. Того дня вбили 86 українців — мешканців цього села. Найбільш відповідальною була робота над відновленням сплюндрованого польськими шовіністами пам’ятника та могили 37
вояків УПА, які загинули в березні 1946 року в бою з підрозділами НКВС, відпустового місця — джерела та каплички в урочищі Білосток гміни Долгобичув Грубешівського повіту. 27 серпня там відправили панахиду за полеглими молодими вояками і відлетіли спогади з піснею “Чуєш, брате мій”. Парох греко-католицької церкви у Любліні о. Стефан Батрух, який доклав чимало зусиль для організації акції, щиро радів благородній справі прикарпатської молоді та висловив щиру вдячність за громадянську позицію та розуміння важливості такої справи.
Дипломатія, що об’єднує Молоді просвітяни окрім передбачених робіт з впорядкування об’єктів, займалися активною спортивно-культурною та дипломатичною роботою. До організації таборування долучився місцевий війт Лукаш Клебек, який запропонував провести змагання з футболу, залучив місцевих до занять йогою та всіляко демонстрував доброзичливі наміри місцевої влади до української делегації. Зокрема особисто представляв українську молодь громаді гміни на святі “Обжинок”, парафіянам під час богослужіння з нагоди Храму церкви та під час урочистостей 28 серпня. Цього дня на території розділеного державними кордонами польського села Корчмин та українського Стаївка традиційно відбулися Європейські Дні Добросусідства. В рамках святкування було урочисто відкрито кордон і учасники Європейських Днів Добросусідства з польської та української сторони зустрілися. У своєму виступі війт Лукаш Квебек наголосив: “Попри кордон та історичне минуле, штучні маніпуляції фактами і політичні авантюри, українці й поляки є дружніми народами. Я радий співпраці, радий зустрічі з делегацією молоді з України і вдячний їм за ту справу, яку вони зробили. Слава Україні!” Активно спілкувалися з війтом наші керівники: Михайло Січка як заступник голови “Просвіти” та Сергій Сивачук як голова осередку Національного Корпусу. Михайло Січка до того ж неформально спілкувався з представниками влади гміни, які, сподіваємося, у майбутньому втіляться у культурному обміні. “Заплановано культурну поїздку на терени гміни Ульхувек для того, щоб на українських етнічних землях знову звучала українська пісня. Там ще й досі проживають деякі родини українців і, напевне, вони втішаться, коли відчують дотичність до себе з українського боку. Окрім того варто відвідувати місця, де спочивають герої, які боролися за вільну Україну!” Просвітяни залишили по собі на теренах Польщі добрі справи, молитви і дух українства. Це абсолютно новий достали радянські партизани, що здійснювали диверсії в німецькому тилу, готуючи ґрунт до штурму Червоною армією великого німецького гарнізону Тернополя. Чимало польських так званих “дослідників” приписували відповідальність за винищення Гути Пеняцької підрозділам дивізії військ СС “Галичина”. За твердженням українського науковця Андрія Боляновського, в той час там не діяв жоден із куренів цієї дивізії. Згідно з документами польського Архіву новітніх актів, село спалив підрозділ німецької таємної польової поліції (ГФП). Добре відомо, що Гута Пеняцька була опорною базою польського підпілля, що тісно співпрацювало з радянським, яке провело декілька операцій проти німців. У відповідь німці й стерли з лиця землі цю базу. Проте є й інші доволі цікаві факти. Зокрема доктор Мирослав Драган із Польського історичного товариства в США вважає, що трагедію в Гуті Пеняцькій значно перебільшено. На його думку, в лютому 1944-го в цій місцевості загинуло приблизно 10 поранених ковпаківців. Вони згоріли у хатах поляків, які самі ж їх і підпалили, щоб уникнути покарання німців. Дослідник називає також загибель 10 поляків, яких вбили німці за те, що перетворили село у “польсько-радянську фортецю” та займались терором
Відновлений пам’ятник воякам УПА свід і мотивація на результат. Але насамперед — це обов’язок: перед українцями, яким забороняли такими бути, перед землею, за яку полягли і якої багатьох позбавили, та перед собою, щоб зберегти дотичність до минулого.
у навколишніх селах. Драган наводить документ, який роками приховували польські державні історики, — телеграму військового звіту № 515, переданого в березні 1944 р. по радіо командою Польського Підпілля у Варшаві польському уряду в Лондоні. У документі йдеться про те, що відділи СС “Галичина” фактично протидіяли німцям у нищенні польського населення. Не варто забувати, що ті відділи лише формувалася. І тут виникає ще одне питання: чому досі в Гуті Пеняцькій польські пошуковці не провели жодних розкопок, аби виявити бодай приблизну кількість жертв. Мабуть, вони переконані, що небагато знайдуть? До того ж варто нагадати, що після подій у Гуті Пеняцькій польське підпілля провело кілька своїх акцій проти українських сіл, де протягом чотирьох днів у 14 населених пунктах знищили понад 1,5 тис. українців. Прикро, що радники президента про це нічого не знали. Прикро, але не дивно, бо вони споконвіку засліплені великодержавним шовінізмом. За словами президента Польщі, обов’язок сучасних поляків — “не забувати про злочини у Гуті Пеняцькій, пам’ятати і робити висновки”. То — правда. Як і правда те, що не треба kłamać, цебто брехати.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
