4 “Варто відвідувати місця, де спочивають герої, які боролися за вільну Україну!” Читацьке віче · с. 4сторінка оригіналу ↗
Дуда знову «вляпався»
Слово Просвіти, №37 за 2018 рік
Йосип СТРУЦЮК
Якби Дуда хоч трішки був компетентнішим, то повинен був би знати, що “на службі гітлерівського Третього рейху” коротке функціонування українських поліцейських було замінено значно тривалішим і вірнопідданішим служінням польських поліцейських німецьким окупантам. У Гуті Пеняцькій події розгорталися за доволі передбачуваним сценарієм. Як відомо, у Польщі не один рік мусують тезу про винищення польської колонії Гута Пеняцька у лютому 1944 р. частиною української дивізії СС “Галичина”. Однак виявлені джерела в архівах України і Польщі свідчать про інше. Львівський дослідник Андрій Боляновський довів, що на той час тут не діяв жоден із куренів галицької дивізії. Щоправда, наприкінці лютого 1944 р. під цією польською колонією короткочасно дислокувався третій батальйон 4-го полку галицьких добровольців, який не підпорядковувався ні військам СС, ні дивізії. Він і справді брав участь у бою під колонією, але проти радянського загону Кундіуса, в складі якого діяла диверсійна група колишніх кримінальних злочинців. Зокрема у звіті начальникові Українського штабу партизанського руху Т. Строкачу про діяльність свого загону від травня 1943 р. до липня 1944 р. Кундіус писав: “Літом 1943 року я нав’язав зв’язок з групою рецидивістів Н. Степана, пообіцявши йому, що його минуле — бандитизм — буде йому пробачено, якщо він буде працювати на користь нашої Батьківщини. Мені вдалося використати його в роботі... Забитий він мешканцем с. Малий Тростянець, що був добровольцем “СС” дивізії “Галичина” Найдою Йосипом”. Далі у звіті Кундіус визнав, що наприкінці лютого 1944 р. його загін проводив бої проти українців “в районі села Гута Пеняцька”. Цей документ зберігається у Державному архіві Львівської області (Фонд П-183 — Група підпільних організацій Львівщини. — Опис 1. — Справа 107. — Аркуш 39-40, 64-65). Один зі свідків М. Хронов’ят під час виступу на засіданні Військової управи дивізії 7 березня 1944 р. так характеризував дії українського загону: “Хлопці наші відійшли, лишились тільки німці — окремий відділ, які спалили село” (Центральний державний архів громадських об’єднань України. Фонд 3971. — Опис 1. — Справа 7. — Аркуш 43). В Архіві актів (колишній архів ЦК ПОРП) у Варшаві є оригінальне повідомлення міністра польського еміграційного уряду в Лондоні В. Баначека, в якому чітко зазначено: “24 лютого 1944 р. підрозділ німецької таємної польової поліції пройшов поблизу Гути Пеняцької, і місцеве населення, вважаючи, що це український загін, почало обстрілювати підрозділ. Як результат, було вбито 6-8 німців. 27 лютого у відплату каральний підрозділ таємної польової поліції увірвався до Гути Пеняцької і повністю знищив село й приблизно 500 осіб були вбиті” (AAN. — Ministerstwo Spraw Wewn, Wydziaй загін, поча- Sprawozdanie sytuacyjne Nr. 15/1944. — S. 24) Отже, у цьому польському документі чітко вказано, що польське населення Гути Пеняцької винищила німецька поліція, а провокатором подій
Польський президент знову безпідставно звинуватив українців. Ось його вердикт: “Злочин геноциду, здійснений тут українськими солдатами і поліцейськими на службі гітлерівського Третього рейху й українськими націоналістами, привів до знищення близько тисячі осіб польських мешканців Гути Пеняцької, а також євреїв і біженців з інших міст Волині і Поділля, яких вони ховали”.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
