Сторінка · с. 1сторінка оригіналу ↗
Aus den Moskauer „Umarmungen“
Слово Просвіти, №37 за 2019 рік
Die lang ersehnte Rückkehr ukrainischer Gefangener aus der Moskauer Gefangenschaft ist ein freudiger Moment nicht nur für Verwandte und Nahestehende. In den sozialen Netzwerken wird diese Freilassung nicht nur von bedingungslosen Anhängern des derzeitigen Präsidenten der Ukraine begrüßt, sondern auch von seinen Gegnern. Denn es gibt Situationen, in denen Menschen fähig sind, über politische Spaltungen hinauszuwachsen. Myroslaw LEWYTSKYJ Obwohl der Gefangenenaustausch das Thema Nr. 1 in den ukrainischen Medien ist, darf man die offensichtlichen und verborgenen Gefahren nicht vergessen, die mit diesem Austausch verbunden sind. Schließlich kehrten unsere Seeleute nicht aus der Moskauer Gefangenschaft im Status freier Menschen zurück, wie es der Internationale Seegerichtshof gegenüber Russland angeordnet hatte, sondern im Status von Menschen, gegen die die Strafverfahren nicht eingestellt sind. Und die Beauftragte der Werchowna Rada der Ukraine für Menschenrechte Ljudmyla Denissowa hat persönlich zugesichert, dass die ukrainischen Seeleute auf Vorladung der russischen Staatsanwälte und Richter erscheinen werden. Die Gefahren hängen auch damit zusammen, dass der derzeitige Präsident, wie er selbst in einem Interview anlässlich seiner 100 Tage im Amt erklärte, nicht dazu neigt, den Ratschlägen erfahrener Diplomaten vollständig Gehör zu schenken. Es lässt sich nicht ausschließen, dass auch die scharfe Reaktion W. Selenskyjs auf den Rat des Außenministeriums, Putin nicht anzurufen (das Gespräch fand am 7. Juli statt), mit der Erklärung (veröffentlicht am 14. August) der stellvertretenden Außenministerin Olena Serkal über ihren Wunsch, das Außenministerium zu verlassen, zusammenhängt… Wie zu erwarten war, waren die Kommentare verschiedener ukrainischer Politiker zur Rückkehr der ersten Gruppe von Ukrainern aus den Moskauer Folterkellern unterschiedlich. W. Selenskyj erklärte nach der Landung des Präsidentenflugzeugs mit den Gefangenen des Kremls in Boryspil: — Ich muss bestätigen, dass ich als Präsident der Ukraine und der Präsident Russlands Wladimir Putin alles getan haben, was wir versprochen haben, und wir haben dies getan, ohne unsere Vereinbarungen unterwegs zu ändern. Hier gibt es jedoch eine Nuance. Wir wissen nicht, worauf sich der Präsident der Ukraine im Laufe des zweiten Telefonats (7. August) mit dem Diktator der RF konkret geeinigt hat. W. Selenskyj sagte, er habe nicht das Recht, der Nation, deren Staat er vorsteht, mitzuteilen, worauf sie sich geeinigt haben. Inzwischen ist bekannt, dass der Präsident der Ukraine zugestimmt hat, Russland den Schlüsselzeugen für den Abschuss des malaysischen Passagierflugzeugs des unseligen Fluges MH17, Wolodymyr Zemach, auszuliefern. Nach dem August-Gespräch zwischen Selenskyj und Putin erschien in der Presse unter Berufung auf russische Quellen die Information, dass Russland einen Sonderstatus für den Donbas anstrebe sowie Unantastbarkeit für die Teilnehmer terroristischer Gruppierungen, die W. Selenskyj am 19. April 2019 noch als Partisanen bezeichnete… Der Präsident der Ukraine hat entschieden, dass die ukrainische Nation nicht wissen muss, ob diese Fragen Gegenstand des Telefonats mit Putin waren, und falls ja, ob Putin ein festes „Nein“ entgegnet wurde oder ob vielleicht ein für beide Seiten akzeptabler „Kompromiss“ gefunden wurde, den die Ukrainer als Verrat empfinden werden? Viel Unruhe löst die Frage der Zuleitung von Dnipro-Wasser auf die Krim aus, die in Kreisen des Ze-Teams Befürworter hat. In einem russischen Blog wurde die Frage gestellt, ob im „Austauschpaket“ nur Zemach war oder ob dort auch die Frage der Wasserzuleitung auf die Krim steht? Wir wissen wieder nicht, ob dies Wunschdenken war oder ob dies vielleicht Gegenstand der Verhandlungen zwischen Selenskyj und Putin war? Warum sagt man uns das nicht? Und wenn man es nicht sagt, dann verheimlicht man etwas… Etwa Verrat? Eine solche Feststellung-Frage findet sich sehr oft in sozialen Netzwerken. Sie wird kategorisch vom fünften Präsidenten der Ukraine zurückgewiesen, der an der Freilassung nicht von 35 Personen, sondern von 100-mal 35 beteiligt war. Und als er dies tat, nannte die Propagandamaschine, die Selenskyj an die Macht brachte, die Treffen des Präsidenten mit den aus der Gefangenschaft Befreiten „PR auf Kosten der Gefangenen“. Und heute nennt sie das Treffen Selenskyjs mit den befreiten Gefangenen des Kremls einen Ausdruck staatlicher Fürsorge und Verantwortung des Präsidenten. Und dieser Moment ist in erster Linie ein Ausdruck tiefer Demoralisierung sowohl der derzeitigen politischen Klasse als auch eines Teils des journalistischen Milieus. Ende auf S. 2. MISSION DER BILDUNG UND GEBILDETHEIT. DER LOUVRE BENEIDET UNSERE AQUARELLSCHULE
с. 2 · сторінка оригіналу ↗
Закінчення. Початок на стор. 1
Для мене подиву гідним є те, що 5-й президент України, машиною брехні відсторонений від влади, жодного разу публічно не виявляє образи за всі приписувані йому “піари”, а кожну подію оцінює крізь призму державних інтересів. Не залишилося поза його увагою й звільнення українців з путінської тюрми. Він, по суті, виправдовує компроміс, на який пішов Зеленський:
— Як п’ятий Президент України, причетний до звільнення тисяч наших співвітчизників, знаю, що простих і лінійних рішень тут не буває. Пишаюся тим, що виборене нами ще навесні рішення Міжнародного морського трибуналу приперло Путіна до стіни і спонукало нарешті звільнити наших героїв.
І дає пораду нинішній владі: — Сьогоднішній піднесений настрій не повинен нас розслабляти. У нас попереду виснажлива боротьба з запеклим ворогом України, сильним і підступним.
Однак, як бачимо, влада не дуже схильна до сторонніх порад. Володимир Зеленський після повернення в Україну бранців заявив: “Мені здається, ми всі зробили перший крок. Він був дуже складним. Ми знаємо, що робити далі”.
Справді знаєте? А старі європейські демократії не знають, як покласти край нахабству Путіна. А тут, окрім нахабства північного сусіда, можуть виникнути проблеми, пов’язані з наслідками видачі Росії ключового свідка збиття Боїнга рейсу МН17. Вони можуть бути несподіваними.
Президент Володимир Зеленський та його друг дитинства, а потім керівник “Кварталу-95”, голова СБУ Іван Баканов прямо на летовищі переконували журналістів, що питання обміну Цемаха було погоджене з європейськими політиками. За їхніми словами, через питання звільнення цієї особи міг зірватися обмін між Україною і РФ.
— Я не називатиму прізвища європейських лідерів, — сказав він, — з якими ми проговорили час для всіх слідчих дій. Ми все це зробили. Все, що від нас попросили. Це було складно.
Логіка підказує, що насамперед це питання мало би бути погоджене з Нідерландами. Якщо так, то як же тоді ро
Вечір “Рух — це життя”, присвячений
30-річчю створення Народного Руху України, відбувся у Полтаві, де зібралися учасники тих історичних подій. Вони вітали один одного зі славним ювілеєм, ділилися спогадами про боротьбу за Незалежність України у 1989—1991 роках, про велелюдні мітинги, про Установчий з’їзд Руху у вересні 1989-го, про масштабний студентський виступ “Революція на граніті”, про перші рухівські заходи у Полтаві та містечках області з відродження національної символіки, популяризації української історії, мови, культури. Промовляли перший голова Полтавзуміти, що Нідерланди відразу після, як ми вже знаємо, політичного рішення суду, формально зачитаного суддею на камери, стали вимагати від України не видавати Росії свідка у справі збиття малайзійського Боїнга? Як тоді розуміти дуже різку, по суті, опозиційну до президента заяву посла України в Європейському Союзі Костянтина Єлісєєва? Він на своїй сторінці у Твітері написав: “Звільнення Цемаха — жорстка умова Путіна (для звільнення полонених), я не можу вчинити інакше” — це дуже слабкий і небезпечний аргумент. Я його вже чув. У Вільнюсі. Від Януковича, коли він розповідав лідерам ЄС, чому не зможе підписати асоціацію. І це була не просто помилка”.
Як пам’ятаємо, вже за кілька днів після листопадового Вільнюського саміту ЄС (2013 року) в Києві почався історичний європейський майдан, який переріс у Майдан Гідності.
На думку дипломата Єлісєєва, сценарій,
за яким діє нинішня влада, стає дедалі небезпечнішим: “Подвійний виграш Путіна — усунення ключового свідка щодо МН17 і знищення довіри до України. Очікувано мати проблеми з Нідерландами і ЄС. Попереду демарші й потужний удар по міжнародній довірі. І подарунок тим, хто виступає за скасування санкцій проти РФ”.
Дізнавшись про “рішення” суду щодо Цемаха, я написав у Facebook, що це “рішення” “є глумом над пам’яттю жертв збитого з дозволу монстра-путіна та над родинами жертв того злощасного рейсу”. Тому світ дивитиметься на Україну як на державу безвідповідальної нації.
Один з генералів, коментуючи моє трактування проблеми, написав: “Насправді дилема непроста. На одній чаші терезів — конкретні живі люди, бранці, що роками поневіряються в москальських тюрмах. На іншій — міжнародні зобов’язання держави, пряма зацікавленість, щоби у збитті МН-17 визнали Московію, наслідком чого були б санкції, позови, компенсації — крок до її розвалу. А значить — збереження десятків тисяч життів у майбутньому. Та навіть більше — нашої державності.
Я б обрав друге. Але й розумію тих, хто обере перше...”
Так сталося, що у момент, коли у Борисполі сідав літак з путінським в’язнями (тоді я ще про це не знав), я зустрів знайомого дипломата і ми заговорили про міжнародні наслідки рішення київського суду стосовно Цемаха. Він вважає, що моє інтуїтивне побоювання щодо негативних наслідків має підстави.
І сказав шокуючу річ. “Обмін” за варіантом Путіна — класичний приклад забороненої усіма нормами міжнародного права торгівлі людьми. Це абсолютно недопустимо у міждержавних відносинах.
Але ж Ізраїль це широко практикує, —
сказав я. (За лічені хвилини на цей же аргумент опирався в Борисполі президент).
Мені пояснили, що немає жодного випадку, щоб Ізраїль з якоюсь державою вів обмін людьми. Перемовини держави про обмін (або викуп) допускаються лише з терористичними організаціями, для яких ніяке міжнародне право не існує.
— З цього випливає, що сучасна Росія є терористичною організацією-державою, — кидаю репліку.
— Зрештою, багато дій сучасної Росії підпадають під критерії терористичної організації…
Мій співрозмовник звернув увагу на ще два нюанси “обміну” по-путінськи. Щонайменше половина тих, кого Україна видала Росії, на чолі з Цемахом, це де-юре громадяни України. Конституція суворо забороняє видавати громадян України іншій державі. Є сумніви, чи у цій гарячці була оформлена процедура виходу з громадянства України.
Окрім політико-правого аспекту є ще моральний. Ніхто з тих, хто ухвалював рішення щодо “обмінного пакету”, не може дати гарантій, що обміняні особи за місяць-два не щезнуть за загадкових обставин як небажані свідки злочинів Путіна.
Отже, те, що ми нині називаємо у ЗМІ радісною подією, може стати проблемою для України. Насамперед — зменшення уваги до України з боку Заходу. І дедалі нахабніші домагання Росії щодо України. У цьому переконує аналіз російських телематеріалів про “обмін”. Коли в Україні зустрічали кремлівських в’язнів як героїв, за участю перших осіб держави, то в Росії своїх “звільнених” зустрічали в порожньому аеропорту. У матеріалах говорилося, що було звільнено журналіста Кирила Вишинського й “інших”. І не лише нікого з “інших” не назвали по імені, а й не допустили, щоб вони потрапили у кадр навіть здалеку. Важко сказати, чи вони для Путіна остаточно списаний “матеріал”, чи частина з них — “матеріал” для повторного використання.
Вся увага була на Вишинському. Його колега з індустрії брехні — скандально відомий Дмитро Кисельов уже встиг “розчулити” росіян, дзявкнувши, як то “бідного” Кирила в київській тюрмі катували. Аби його пожаліти, до аеропорту приїхала уповноважена з прав людини Тетяна Москалькова. Враховуючи, що мала вона лише один букет квітів, то “інших” якщо й зустрічала, то без особливих сентиментів.
Москалькова сказала, що 7 вересня відкрився новий розділ у російсько-українських відносинах, чим задала тон розмові про них. Розмову продовжив голова Комітету у міжнародних справах Держдуми РФ Леонід Слуцький. Він сподівається, що в Україні закінчився час русофобської “хунти”, а настає час нормалізації і зближення з Росією. Він свідомий, що у світі є сили, які старатимуться цьому завадити. “Але ми, — говорив шовіністичний калібр російської політики,— засобами парламентської дипломатії намагатимемося нейтралізувати ці впливи”. Ці слова — прямий наслідок червневої зради України в Раді Європи.
Отже, Україна входить у дуже непевний час. Якщо раптом з’ясується, що Володимир Зеленський у телефонних перемовинах з Путіним пішов на якісь недопустимі поступки, нас чекає велике потрясіння. А якщо виявиться, що Росія не отримає того, що очікувала, то спробує дестабілізувати ситуацію, звалити Зеленського. Росія знову надто нахраписто скалить зуби на Україну, ховаючи свої апетити в обгортку “нормалізації відносин”.
Мирослав ЛЕВИЦЬКИЙ
«Слово Просвіти», CC BY 4.0; machine translation from Ukrainian by Prosvita.Digital · PDF у Вікісховищі ↗ · Машинний переклад
