Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Сторінка одного автора · “Хто розкаже, що ліпше сьогодні: Буть в глухому селі між людей Чи у людному місті самотнім?!” · с. 9сторінка оригіналу ↗

М Мииххааййллоо ППААССІІЧЧННИ ИКК.. Із книжки «Кроки вечірнього птаха»

Слово Просвіти, №37 за 2020 рік

ВИШИВАННЯ ДОЛІ Жар-птах, калини гроно грайне, Узори вишитої долі... У нитки в голці все сакральне – І міцність, і єдвабний колір. Прошивши рай земного світу, Почата не відомо звідки, – Через віки, через століття Крізь кров тягнулася та нитка... ...Сповзалося всіляке гаддя, Із України силу ссало, Тож більше хрестиком, ніж гладдю, Жінки полОтна вишивали. На скринях, подушках і ліжках – ПелЮстками жоржин і маків – На рушниках і на манішках – Цвіло письмо небесних знаків. На велелюддях не бравую В сорочці стримано-узорній, – Червоні хрестики цілую, Сльозу роняючи на чорні... ВАГІТНА В ЕЛЕКТРИЧЦІ Під потягом рейки електропуті Постукують стиха. У жінки вагітної на животі Розгорнута книга. Веде капелюха салоном живим Жебрацька гітара, Агенти із завченим текстом простим Розносять товари. Шампуниться пиво в темнавих пляшках, Попахує кава, Вона ж зосереджена на сторінках, Вагітних думками. Газети, колоди заклеєних карт Німі пропонують, А їй так бентежно від того зітхать, Що книга друкує. ...Не хоче впадать в паралелі ніяк Оця повістина. Дивлюсь на вагітну у потязі я, І зичу їй сина... МІЙ КОНЮ... Коня знайшов. Тепер знайти б оброть, Сідло й на круп розгарячілий скочить! Так хочеться рутину побороть! Так хочеться убік – але не збочить! Застій мене у тугу тужну вверг, Не зможу з цим змиритись я ніколи... Так хочеться управо, вліво, вверх, Вперед, назад, по кругу і по колу... Бринять струною дух, звитяга й плоть, Пульсує в жилах незбагненна сила... Мій коню, а навіщо нам оброть? Зіллємося в пориві тіло в тіло! СНІГ РОЗТАНЕ. СПОГАДИ ВІДХЛИНУТЬ... Іскри сонця у соснИ на віях, Влігся, вгомонився сніговій... Як багато він мені навіяв Споминів дитячих, світлих мрій! ...На мохи старі і юні брівки Падають – і впину їм нема, Ці сніжинки – ангельські листівки, Символи небесного письма... Пише Бог нам, що сьогодні свято, І я вмію ті листи читать... Ковзаю з гуртом колядувати, Ковзаю горішки зароблять! Гарно тьохкать ставом кирзячкові, У який забивсь дитячий страх, А під льодом – розписи казкові, Схожі на оті, що й на шибках... Хто ще так спроможний ощасливить, Як отой дзвінкокриштальний час? Сніг розтане. Спогади відхлинуть. Та до смерті не залишать нас... УСЕ ЧЕКАЄ НАПОВНЕННЯ Нам головне про Бога не забути, Про душу і її вселенський дім... Є небо, то й крило в нім має бути, Є серце, то й любов є точно в нім! Нехай химерна смерть нас не лякає, Нема про що нам з нею говорить, Усе свого наповнення чекає – І келих, і ріка, і вік, і мить... ПРОСВІТЛЕНІ ЛЮБОВ’Ю МИ РОСЛИ... Теплішає душа у милих згадках, Стає ураз такою ж, як тоді... Не стали ми лихими у нестатках, Не перейшли на бидло у біді. ...Узимку пахли довгожданим святом, Котрого ми чекали так, малі, Пороги, пироги й соломні мАти У найтеплішій хаті на землі... Нам світлі далі в долі відкривались, Були у нас на все-усе права, Бо щоріздва ми заново рождались І кращими ставали щоріздва... Нас шлях великий у майбутнє кликав, До нього ми левадами ішли І попри всю ганьбу й ненависть віку Просвітлені любов’ю ми росли! ДЕ СКАРБ ЖИТТЯ ЗАХОВАНИЙ... Де сонцем із води латач, Де з ним – найбільший я багач, Любитель політати вскач, Фанат іржання кінського – Там, де криничка в лоні вільх, Де солов’їв солодкий свист Я стартував у білий світ Із-під кургана скіфського. Де свійські й дикі голуби Й дитячі догори лоби, Й весна велить – люби! люби! – Де й з полинами солодко, Стає в пригоді на віку – В душі таки, а не в мішку! – Із половецького піску Намите мною золото... Де грається у жмурки груздь, Де нерестом кипить опуст, Де й глід-шипшина форми вуст, Бо я навік закоханий, – Там я і досі, досі там, Хоч і тиняюсь по світах, Проте лечу туди, як птах, Де скарб життя захований... БУДИЛЬНИК НА ВЧОРА Вимкнувши рішуче “Інтернет”, У порошно-приморозний вечір Я приїхав, хато, із суєт У твою самотню порожнечу. Над віконцем – пересохлий цвіт. Газовий балон промерзлий в сінях. В хаті – ліжка два і три стільці – На дві тіні й три родинні тіні... Де ікони пилом пойнялись, Вицвіли й узори на полотнах, – Їм ніхто, напевно ж, не моливсь, Щоб вони були тут не самотні. А в комірці, де щурі й кроти Утворили землерийну спілку, Вже й не рада градусам крутим, Поминає щезлих всіх горілка... Крізь шибкИ заходять ніч і день – Двері їм ніхто не відчиняє, Й хоч годинник в хаті цій іде – Часу як такого тут немає.. В грубці й іскри живості вогню, З комина вітрець лиш попіл горне... ...Я годинник той не зупиню, Ще й будильник виставлю. На вчора. “ДИВЛЮСЬ Я НА НЕБО”... Хоч неба немає – проте воно диво, А диво буває лише у казках. Веселками й птахами небо щасливе, І сонцем в зеніті, й людьми в літаках... Хоч небо таке віртуально-бездонне, На рівнях правічних в нім хмари висять, Рябе воно зорями, сходом червоне, Але за основу у нього блават... Воно снігопади і грози рождає, Відмерле узимку, живе навесні. Дивлюсь я на небо, та й думку гадаю: Хотів би я жити на ньому чи ні... ДИСКУСІЙНЕ, АЛЕ Й АКТУАЛЬНЕ Чай на трьох в моїх Гришківцях – баль, А в столиці – фуршетні пристілля... Я затятий той провінціал, В кого кпини летять, наче стріли... Кажуть: здався тверезим чи й спивсь, Рано зірка його закотилась... Десь, мовляв, в глушині загубивсь... Ні, то ви в городАх загубились! Кожен стрічний вас тупо мина, А в селі при Бердичеві, скраю Сто відсотків населення зна, Що зробив я і що починаю. Там, де швидше мотається час Й де цінують хвилиночку-хвилю, – Сто під’їздів замкнуті для вас, Сто дворів захистить мене в силі! Можу я, наступивши на чіп, Просто так, без потреби й причини До сусіда постукать вночі Й не боятись, що він не відчинить. В цьому світі теорій, ідей, Хто розкаже, що ліпше сьогодні: Буть в глухому селі між людей Чи у людному місті самотнім?! СТАРИЙ МОТОЦИКЛ Він стоїть, мов брухт, – сумний, пониклий, Але бережуть ще хвацький стиль Дзеркальце старого мотоцикла І спідометр, повен милих миль. Заднього сидіння гумовигин, На колясці покриття старе... Викотив сусід його на вигін – Може, хтось із хлопців забере... Руки миттю згадують водіння, Спогади юнацькі входять в раж, – Відкрива спідометр видіння, В дзеркальці гуде кілометраж. Я вертаю в молодість неначе, Й спогадом підбурюваний цим, Ввечері, аби ніхто не бачив, Подумки сідлаю мотоцикл. Газонути в Журбинці – то круто, Галя там на лавочці сидить... І мотор, що все на світі крутить, В нього й в мене вже не барахлить! Посторонки гріють сили кінські, Повороти тягнуть у піке, І в зубах постукує бруківка, Вітер вирива кермо вертке. ...Глохне спогад – і зникає Галя, Придивляюся – аж то сусід... Дякую йому за мотораллі, За оцей веселий задній хід! ЗНАЙШОВ КЛЮЧА… Знайшов ключа – та й з ним стою, дурію: Коли і як посіяв його хтось? Знайшов ключа – й з’явилася надія, І знак по серцю холодком пройшовсь… Як міг він з рук роззяви просто впасти? Непевне, хтось ним геть не дорожив… Якщо цей ключик від чийогось щастя, То хто його так легко загубив? Снують підозри марні і даремні, Я їх би вже й позбутися волів… А може ключ цей від дверей тюремних Чи від навіки спалених мостів? Знайшов ключа – й інакшою дорога Враз стала і затьохкали гаї… …Знайшов ключа – знайти б замка до нього, Та не зайти б лиш в двері не свої! СНИТЬСЯ... Причинивши скрадно хвіртку, Ти до мене йдеш В платті, щепленому з вітру, Кольору небес. Світ бринить, тремтить, чекає На солодку мить, Як душа торкнеться раю В розкоші любить! Скоро, скоро, скоро, скоро Згасне абрикос... Ти ідеш під вічні зорі В світ високих рос. У журбі ще не початій, У тривозі вся... Сниться – все життя спочатку Починається! БЕРДИЧІВ – КОЗЯТИН Натерта сонцем залізнична лінія, Дорога сталлю мощена, без ям... Іванківці, Гадомці, Каолінова – З Бердичева в Козятин їду я... Снують вагонами жінки завзяті, НапхАна вщерть їх сумок різнорвань: В хвилинах двадцяти – і казінаки, І джинси, і шкарпетки, і тарань, І пиво, і білизна, і калачики, І светри, і ножі, і пиріжки, І гуталін, і валянки, і м’ячики, І леза, і пов’язки, і ложки... Байдужий до реклам отих рутинних – І те у нас найкраще, і оте, – Тицяю гривень з п’ять лише дитині, Що з ручкою вперед вагоном йде... “РОСІЙСЬКОМОВНИМ” ГРОМАДЯНАМ УКРАЇНИ Скільки в них змістовного й прекрасного – Символах, що визнав їх весь світ! Вивчіть мову громадянства власного, Жовто-синь-тризуб благословіть! Якщо ж вам дорожчі інший прапор, Інша мова, герб, народ і гімн, – Зважтеся на право обирати, Вибір можна свій робити всім... ДРУЗЯМ-ФІЛОЛОГАМ. І НЕ ТІЛЬКИ... Теракт, термометр, терлиця, Диван, дивізія, дива, В’яз, сув’язь, в’язанка, в’язниця, – Що ці пов’язує слова? У мови обрій жовто-синій, У ній – лексична благо-родь: Країна, край і Україна, Родина, родовід, народ.... Селище Гришківці на Житомирщині

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин