Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Напевне, був єдиним співаком, · який дійсно розумів зміст слів “Слава Україні!”. · Він повністю усвідомлював їх”. Пряма мова · с. 14сторінка оригіналу ↗

Поль МАНАНДІЗ: «Все готово для великого майбутнього України. Лише треба в нього повірити»

Слово Просвіти, №37 за 2020 рік

Людмила ПУСТЕЛЬНИК, Global Village Найбільш український француз про те, чому нам дуже пощастило з країною Він нагадав, що наша пісня – це ще й ніжно та чуттєво. Успішно робить це вже п’ятий рік на різних сценах – від великих залів до будинків культури в провінції чи тимчасових концертних майданчиків перед вояками ЗСУ. Їм допомагає не лише творчістю, алей гуманітарними акціями. Колись Поль закохався в киянку Олену і приїхав до неї додому – щоб закохатися ще раз, у свою нову Батьківщину. Вивчив державну, нею вільно спілкується і співає. Сьогодні подружжя більше не разом, зате Поль – стовідсотково наш хлопець. Як властиво істинному галлові, “заражає” співрозмовника життєлюбним оптимізмом вже з перших хвилин діалогу. Як належить щирому українцеві, про свою країну говорить з гордістю і без жодних сумнівів стосовно її величного майбутнього. Ми з Полем поговорили про те, без чого не уявляє свого життя: патріотизм, свободу та музику. “Українці набагато вільніші від європейців” – Свого часу Ви назвали Україну “моїм раєм”, в тім числі, однойменним альбомом пісень. Чи збереглося те ж саме відчуття після того, як прожили тут п’ять років? – Так. Навіть зважаючи на війну на Сході. Україна – це просто великий рай, і я бодай секунди не думав інакше. Це моє переконання. – Чимало українців не погодилися б з Вами. – А багато, навпаки, пiдтвердили б, що в нас – надзвичайна країна, яка також має бути повністю вільною. Надто ті вояки ЗСУ та добровольці, які зараз на фронті. Звичайно, є свої проблеми, і поступ не такий швидкий, як хотілося б, але ж для змін потрібен час! Я не думаю, що багато людей сказали б: “ні, не рай”. Україна – це таки рай, впевнений. – Що Ви знали про неї, перед тим, як переїхали жити? – Правду кажучи, майже нічого. І, можливо, через це теж вважаю її раєм (посміхається – ред.). Знав, що це – частина Європи, яка раніше була в Радянському Союзі. Хоч в Європі, до речі, не так вже й багато інформації про Україну. Але ось я прибув сюди, і буквально через п’ять хвилин зрозумів: це неймовірна земля, і тут я вдома. – Попри те, що Українa від Європи дуже відрізняється. – Я не вважаю, що остання – те, на що варто рівнятися. Не вірю в проєкт “великої Європи” і так само не хочу, щоб колись мій син, як підросте (зараз йому 12, – ред.), побачив лише це “щось велике”. Було класно раніше – коли кожна країна була собі власне країною, а не складником “європроєкту”. А що тим часом в Україні? Довідка: Поль Манандіз (фр. Paul В 2014-му одружився з Оленою з Надзвичайно вільні духом люди, і ви це швидко зрозумієте, хоч трохи поживши серед українців. Так, вони – вільні, незважаючи на брутальну агресію війни. Я не бачив тут засмучених людей, хоч вони добре усвідомлюють всі труднощі. Якщо ж говорити про різницю між Європою та Україною – тут можливо себе реалізувати, бути собою, мати велике розуміння себе. Відчувати справжню волю і справжню власну позицію. В Європі, на жаль, таке неможливо. – Серйозно? – Я кажу так, бо прожив там більшу частину свого життя. Не знаю, може, це також питання освіти чи чогось іншого, але багато українців чомусь вирішили не вірити в себе. Вони переконані, що в Європі краще, ніж у них вдома. Для мене – зовсім навпаки. Знаю людей звідси, що поїхали до Парижа, хтось – до Італії чи Німеччини. Пожили місяців три, побачили, що не все так райдужно. Хоч деякі вирішили залишатися назавжди, “бо там класно”. Я ж упевнений, що класно – саме в Україні. – Ризикну припустити: це й через те, що в нас не настільки гостра, як у Франції, проблема мігрантів, наприклад. – Люди мають право жити, де їм заманеться, але дуже важливо поважати традиції країни, в якій живеш. Бо вони – це майбутнє. Як і ті, хто створили її мову, мистецтво, літературу, культуру загалом. Вони і є ця країна. Як ланцюг, його треба тримати нерозривним. В українців він дуже міцний, ще з часів Київської Русі. І навіть росіяни змогли завдяки їй отримати свою мову (сміється – ред.). Щодо міграції, то не вважаю її великою проблемою. Я також іммігрант! Французький бельгієць, європеєць, який мешкає в Україні. – Як гадаєте – в котромусь з минулих життів Ви були українцем? – Безперечно! Дуже люблю українську музику, думаю багато про що як українці. Та й в інших речах мої смаки збігаються з місцевими. – Важко далася наша державна? – Все почалося ще на весіллі з Оленою, я хотів зробити сюрприз – вивчив кілька рядків з пісні “Квітка-душа”, яку виконує Ніна Митрофанівна Матвієнко. Вона це почула, відтак запросила взяти участь в її гастрольному турі по 15-ти містах. Це стало надзвичайною честю для мене. Ніна Митрофанівна показала мені справжню Україну, якою вона є. Завдяки поїздці зрозумів, що в Україні насправді є дві мови, люди говорять українською, але також російською. Я почав вчити пісні, читати поезію, історію, це дуже зацікавило. А раніше не знав, що донька князя Ярослава, принцеса Анна, була французькою королевою. Потроху починав розмовляти. Було не дуже легко, бо в Києві, де живу, люди більше говорять російською. Але якщо відповідаєте їм українською, вони теж починають нею спілкуватися. Тож я трохи “підштовхував” їх. Сьогодні можу говорити по-українськи хоч дві години поспіль, без проблем підтримувати розмову. – Що Ви порадили б для повноцінного захисту мови в Україні? – У Франції сьогодні всі розмовляють французькою. Це – одна з найкрасивіших і найдовершеніших мов світу. Бо в нас колись був чудовий король Луї ХIV, який вирішив: відтепер в усіх регіонах країни говоритимуть тільки нею. Було багато театрів та безкоштовних можливостей для навчання саме французькою. В Україні ж ніхто не має права нав’язувати російську, бо ви вже дуже далеко відійшли від Радянського Союзу. Ви – незалежна вільна держава, а не регіон якоїсь іншої. І маєте надзвичайну, дуже гарну мову, то навіщо ж говорити російською? Mожливо, хтось соромиться, або думає: “Росія – така велика країна!”. То й що? Франція теж колись була значно меншою, але ми мали нашу прекрасну мову. Я переконаний, що Україна повинна говорити тільки українською і зберігати свої традиції – понад усе. “Співати російською – це нищити майбутнє своєї країни” – Ви вже згадували в одному з інтерв’ю про вплив російської пропаганди на Заході. Чому він залишається значним? – Це жахливо, але чимало європейців і досі не знають, де це – Україна. Навіть після Майдану. Навіть серед моїх знайомих такіє. Або все ще думають, що Україна – це Росія. В голові не вкладається. По-друге, РФ і справді вкладає величезні кошти в свою пропаганду. Згадайте кіно французького документаліста “Маски Майдану” Поля Морейра, де всіх добровольців показано нацистами й божевільними. Xоч і не російський режисер, але ідею поширював цілком російську. Достоту, як їхні медіа, що Росія – це майбутнє світу, хоч зрозуміло, що такого ніколи не буде. Або що їхній президент – такий собі крутий чолов’яга, а не звичайний ніхто, колишній працівник спецслужб. Європейці мають забагато ідеалізму стосовно Росії. Крім того, просто не бажають щось дізнаватися. Багатьом досі невідомо, що свого часу Росія загарбала частину Грузії, а відтак – український Крим. Або ж не бажають замислюватися, чому так стається, що Донбас, який насправді – всього лише дві області, не держава – може вести війну вже шість років? Більшість європейців незнайомі зі справжньою історією, в тім числі, Київської Русі, натомість, знають фейкову, російської версії. Нарешті, не треба забувати, що Україна, хоч і давня, та як держава – ще дуже молода, всього 29 років. Щоб було почуття національної ідентичності, ви повинні мати ідею націоналізму. Тут не йдеться про право-радикальний, який представляє Марін Лє Пен у Франції, ні. Мова про необхідність захистити своє – мову, ідею, територію, майбутнє. Хоч це дуже важко, бо тут у вас ще й таке явище: в українських істеблішменті та шоу-бізнесі досі присутня російська мова! – Збиралася про це спитати, випередили. – Я надто люблю Україну, щоб співати російською. Уявімо собі, що Німеччина воює з Францією, а я заспівав німецькою. Мене вбили б одразу, за подібне в нас люди дуже революційні. Так само виступати зараз у Москві українським артистам – це не просто сумно, це жахливо. Зважаючи й на те, що всередині України вплив РФ – дуже сильний. Співати її мовою чи для російської публіки в умовах війни, щоб заробити гроші – категорично неправильно, це підриває українське майбутнє. Хочете поросійськи – прошу дуже, їдьте до Росії і там співайте. В Україні це роблять українською, як у Франції – французькою чи англійською в Англії. Тим більше, коли проти нас ведеться справді жахлива війна, Україна чинить опір, і гинуть люди. Серед загиблих були і мої друзі. “Василь Сліпак – єдиний, хто справді розумів фразу “Слава Україні!” – Один з них – соліст Паризької опери Василь Сліпак… – Ми знали один одного ще до війни. В мене є друг, Іврі Гітліс (ізраїльський скрипаль-віртуоз – ред.), геній, як і Василь. Іврі показав мені відео, як Сліпак співав “Тореадора” з опери “Кармен”, вражаюче. А через кілька місяців по тому ми перетнулися на якійсь мистецькій вечірці. Незабаром в Києві почався Майдан, і це також був період, коли я зустрів свою першу дружину, встановив контакти з українською діаспорою. Ми з Василем тоді сходили разом на пиво, багато говорили про Україну. Наступна зустріч сталася через місяць. Василь повністю змінився, казав, що збирається на війну. Дивувався й обурювався: як люди можуть розважатися, танцювати, коли на Сході країни – фронт? Це була дивовижно спостерігати: в Парижі встиг стати французом, але відтак знову козаком. Це було його справжнє. Василя, як і мене, дуже дратувало, що у Франції надто мало знають про війну Росії проти України, про цю державу взагалі. Напевне, був єдиним співаком, який дійсно розумів зміст слів “Слава Україні!”. Він повністю усвідомлював їх. Мені важко про нього говорити: це втрата не лише для родини та друзів, для всієї нації. – Якою була Ваша остання з ним зустріч? – Тривала хвилин 20, ми пили каву, жартували про якісь українські слова – вже не згадаю, які саме. Але хочу розповісти ще одну історію, сталася недавно. Познайомився з українським вояком, він лежав у госпіталі після поранення. Я хотів якось відволікти його від фізичних страждань, тож ми з подругою Оленою купили йому гітару – хлопець прагнув навчитися на ній грати. На Фейсбуці ми листувалися, і він якось сказав: єдиною справді творчою людиною, яку я знав, був Василь Сліпак. Для мене це зізнання стало надзвичайним і зворушливим. “На всіх концертах – Винник і Полякова. А де молоді артисти?” – Припустимо, Вас призначили радником нашого президента з питань культури… – Я не є радником і не хочу ним бути. Та почнемо з того, що українське майбутнє – фантастичне, це зрозуміло. І все для нас у ньому відкрито – знаю це Manandise) – французько-український співак. Народився у Брюсселі. Володіє французькою, українською, англійською та італійською мовами. Випускник Королівської консерваторії Бельгії, яку закінчив 2002 року із Золотим призом. Співав у церковному хорі, виступав на різдвяних службах, де були присутніми члени монаршої родини Бельгії. В 20-річному віці переїхав до Парижа, де знявся в рекламі Diesel. Співрацював з фірмою EMI Music, як співак та композитор (2008-2011). України. В 2015 році переїхав до Києва, де живе й досі (https://uk.wikipedia. org/).

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин