Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Пряма мова · “Весь цивілізований світ став на бік України. Це неможливо переоцінити. Україна набула тієї ваги, якої вона заслуговує”. · с. 6сторінка оригіналу ↗

Легенда про безсмертя

Слово Просвіти, №37 за 2023 рік

Петро ГАЙВОРОНСЬКИЙ Зелений степ і поле золоте, і срібна річка, й озеро блакитне – усе то сіра зона. Поруч залізна колія, поросла терном. Схилилася над нею лісосмуга. У ній заліг секрет – дванадцять відчайдухів. Розвідників загін. Вони вели за ворогом дозор: спостерігали рух, пересування, озброєння і техніки підхід. Передавали все це побратимам. Кур’єром, бо телефоном – ворог виявить секрет. Тимчасом закипів смертельний бій “на передку”, і наші відступили. А ворог просуватись став вперед, долину заливаючи вогнем. Посадка запалала. Здавалось, все – не вискочити хлопцям із клятого мішка. Смерть посміхалась і в очі заглядала, була готова пригостить у себе жертви, надавши вічний захист. Від хижої жаги палали в неї очі без очей, тремтіли руки так, що ледь тримали косу. І тут постав боєць тринадцятий, неначе виріс з-під землі або звалився з неба. Його впізнали хлопці. Це був їхній побратим на позивний Капрал. Звитяжно воював ще в АТО. А потім розійшлися їх дороги. І от він знову поруч. – Брати, вітаю. Йдіть за мною. Я виведу з цієї пастки вас. Мерщій, не зволікайте. У заграві вогню і сяйві сонця йшов звитяжний Капрал, за ним когорта – дюжина бійців. Свистіли кулі, град свинцевий бив, десь поруч прошипів снаряд, ракета мимо продзижчала. Та не на мить вони не зупинили рятувальної ходи. Капрал ішов вперед, торуючи дорогу. Здавалось, кулі прошивали героя наскрізь, снаряди зрешетили тіло, здавалося, ще мить і він припинить рух, впаде. Ще мить і мить, хвилина за хвилиною, години три. Пробились до своїх. І воскресіння мить (бо їх вже поховали, ніхто живими їх побачити й не мріяв). Каскад рукостискань, обійм і братніх поцілунків – вся радість порятунку. От тільки відійшов кудись Капрал. Ніде не видно, десь подівся десь герой. Може приліг хоч трохи відпочити. Або омити бруд з взуття, одежі, тіла, рук Розвідники пішли у штаб доповісти про те, що трапилось у смузі, про обстріл і прорив крізь пекло, і вогонь, про спасіння дивовижне. І дякували Богу й командиру за присланого їм рятівника, безстрашного Капрала. Тут командир взяв паузу. Лише хвилини через дві промовив: – Капрал загинув років шість тому. У мене на очах смертельну він отримав рану і на руках моїх помер. Давно вже спочиває. Настала черга дивуватися бійцям: – Але ж ми бачили, ми чули… Живими залишились лиш завдяки йому. Завмерли всі, зависла довга тиша. Нарешті слово мовив командир: – Герої не покинуть нас, герої не вмирають, прийдуть на поміч у тяжку годину. З небес на землю прилетять, з зірок долинуть, плече підставлять, тілом заслонять, біду відгонять, смерть зупинять. Подейкують, Капрала бачили не раз: під Києвом, в Херсоні, в Бахмуті, в просторому степу, в діброві, у гаю – на передовій. Приходив він то сам, то з воїнством небесним і відганяв біду, якою б не була. Закінчилась легенда. І більш додати нічого, крім одного: Героям слава! Слава Україні!

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин