Прем’єра · “Вистава щоразу змінюється. Актори продовжують приносити цікаві ідеї, які “вистрілюють” на глядача”. · с. 14сторінка оригіналу ↗
Пастка для колаборанта
Слово Просвіти, №37 за 2023 рік
Едуард ОВЧАРЕНКО Фото надано театром
– Коли я закінчував навчання у Національному університеті театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого, ми грали дипломну виставу за Шекспіром, – згадує очільник театру “Культ”, виконавець ролі Михаїла Назар Борушок. – На цю подію завітав режисер Вадим Дикшант. Після вистави він запросив мене на кастинг. Не сказав, хто автор, а лише зазначив, що п’єса про військового і буде дуже цікава робота. На кастингу було три людини. Коли я зайшов, то побачив серед них Дмитра Корчинського. Відразу зрозумів, що він автор п’єси. Для мене це стало несподіванкою, бо я не знав, що Корчинський пише п’єси. До речі, та п’єса була його першим драматичним твором. Цікаво, що претендував на другорядну роль, а на кастингу мені запропонували головну. Перші покази вистави були в Маріуполі, у тому театрі, який потім знищили рашисти, та на камерній сцені Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка. Згодом за цією п’єсою зняли фільм “Посттравматична рапсодія”. На час зйомок стрічки у нас з Дмитром були дружні стосунки. Невдовзі він написав п’єсу “Віденська кава”, дав прочитати. Одразу запропонував, що якщо твір сподобається, то я можу обрати для себе роль. Я зіграв Гітлера. Вистава мала шалений успіх по всій Україні, а згодом за п’єсою зняли однойменний художній фільм. Дмитро Корчинський – популярна в Україні особистість. Він пише про те, про що не наважуються писати інші, завжди ходить, немов по краю леза. Мені подобається та тематика, яку він підбирає для своїх п’єс. У кожній закладається якась політична історія. Тож останніми роками Корчинський став відомим не лише в політичній, а й у культурній сфері. Людям цікаво, як у ньому поєднуються дві стихії – політична і культурна. Прочитав його нову п’єсу “Колаборант”. Вона мені теж одразу сподобалася. Зрозумів, що її треба ставити вже зараз. Саме сьогодні вона має гратися. Досить швидко знайшов акторів, запропонувавши ролі своїм знайомим. Спочатку думали, що це буде зовсім некомерційна історія, але вона зацікавила глядача. Вийшов класний український хіт. Під час війна провокативна вже сама назва “Колаборант”. Одразу хочеться піти до театру і подивитися, про що ж ця вистава. Тим більше, що п’єса написана про Дмитра Видріна – реальну особу, це справді колаборант. Робили постановку з мінімальними фінансовими затратами. Реквізит брали той, що був під руками. Актори швидко вивчили текст. У нам було буквально п’ятнадять репетицій. Спершу вистава тривала годину і десять хвилин. Я зателефонував Дмитру Корчинському і запропонував трохи дописати текст, аби вона тривали десь годину і двадцять п’ять хвилин, як повнометражний фільм. Вже 27 серпня зіграли виставу у доповненому вигляді. В оновленій постановці ширше розкрита історія Наташі та Видріна. З режисером, з яким починав репетирувати виставу, у нас були різні погляди на п’єсу. Він здійснив лише частину роботи, а потім кожен актор став режисером, приносив на репетиції свої ідеї, імпровізації. Вистава створювалася завдяки таланту й досвіду виконавців. Мій персонаж Михаїл залишається в тіні. Так само в суспільстві є чимало тіньових багатих політиків, які вирішують важливі питання, але не виступають по телебаченню чи радіо. Завдання Михаїла – прийти і проконтролювати, чи всі завдання виконує колаборант Видрін. Проте історія повертається так, що змінюються самі обставини, і треба тікати, як щурам з корабля. Михаїл використовує Видріна як приманку. Видрін був вигідний у конкретний момент, а потім його просто кинули. У п’єсі фігурує ім’я Івана Петровича, хоча насправді його немає. Колаборанту Видріну просто запудрили мізки і багато наобіцяли саме від імені неіснуючого Івана Петровича. Кого він уявляв під цією особою – Путіна, Шойгу чи когось іншого з московських політиків – невідомо.
Як і інші актори, я намагаюся бути адвокатом свого персонажа. Якщо цього не робити, то роль просто не вийде. Виконавець має відбілювати свою роль, навіть якщо вона негативна. Часто ми співчуваємо негативним героям більше, ніж позитивним, завдяки блискучій грі талановитих акторів. На роль Видріна у нас два актори – Сергій Детюк та Борислав Борисенко. Це професійні виконавці, які знімаються в кіно і грають в театрах. Через те, що мають велику зайнятість, довелося взяти двох акторів на одну роль. Наташу грає Зоряна Цвик. У неї є своя дитяча акторська студія в Києві. Також вона режисерка. Незабаром створену нею виставу покажуть у Міжнародному центрі культури та мистецтв. Виконавицю ролі Мані, дочки Видріна, Катерину Шведенко я вперше побачив у тік-тоці. Мені потрібен був саме такий типаж. Зайшов на її сторінку, запропонував зіграти у виставі. Катерина виявилася талановитою дівчиною. З’ясувалося, що вона добре знає Корчинського, брала участь у культурних акціях. Роман Магрицький – професійний актор. Ми одночасно навчалися в Університеті імені Карпенка-Карого. Після закінчення навчання він тривалий час мешкав у Росії. Там йому запропонували роботу в театрі. У нього були досить серйозні перспективи, але через свої патріотичні погляди Роман вирішив повернутися в Україну, хоча його батьки залишилися в Москві. Він грає у різних виставах, знімається в кіно. У нього невелика за обсягом роль, але насправді маленьких ролей не буває. За ті десять хвилин, що актор перебуває на сцені, він добре запам’ятовується публіці. Вже встигли зіграти виставу багато разів. Більше десяти показів відбулося у Києві, також гастролювали з нею в Івано- Франківську, Львові, Вінниці. Всюди приймають добре. Багато людей не знають, про що п’єса, а йдуть на автора. Вистава щоразу змінюється. Актори продовжують приносити цікаві ідеї, які “вистрілюють” на глядача. Постановка й далі обростає імпровізаційними барвами, які доповнюють контекст п’єси. Дмитро Корчинський нещодавно написав дві нові п’єси. Одна з них називається “Поетична вистава”, ставитиме її актор Театру Франка Олег Терновий. Другу, що має назву “Штучний інтелект”, ставитиму я і думаю, що зіграю в ній одну з ролей. Сподіваюсь, що ця наша робота розірве те-кордоном щодо вбивства таких видатних діячів українського національно-визвольного руху, як Степан Бандера, Симон Петлюра, Євген Коновалець, про спроби ліквідації таких визначних українських діячів, як Микола Капустянський, Андрій Мельник, про агентурно-оперативні розробки стосовно таких політичних діячів, як Павло Скоропадський, Василь Вишиваний та ін. Скрипник розповів, що він працював над цією темою останні три роки, і з них найбільш активно – останні півтора року, під час повномасштабної війни. На його думку, українцям потрібно знати цю “кухню” щодо діяльності (російських – Ред.) спецслужб, бо вона нікуди не зникла, бо її брали і беруть на озброєння. “Вона лише модернізується – технічно, грошима й іншим. Цю кухню треба знати, щоб уміло їм (росіянам – Ред.) сьогодні протидіяти на інформаційному фронті”, – вважає дослідник історії спецслужб. Кандидатка історичних наук, директорка видавництва “АДЕФ-Україна” Алла
Однією з найсуперечливіших прем’єр 2023 року стала вистава “Колаборант” за п’єсою Дмитра Корчинського, яку представив столичний театр “Культ”. Особливість постановки полягає в тому, що вже з перших хвилин усі персонажі викликають у глядачів огиду. Але справедливість восторжествує, і всі вони у фіналі отримають заслужену кару.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
