Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Читацьке віче · с. 5сторінка оригіналу ↗

ДЛЯ ЧОГО В УКРАЇНІ РОСІЙСЬКІ ШКОЛИ?

Слово Просвіти, №38 за 2005 рік

ПИТАННЯ РУБА еред новим навчальним роком у “Вечірньому Харкові” з’явилася стаття представника комітету “За культурно-языковое равноправие” під назвою “Руки прочь от русских школ!”. У ній розповідалося про пікет активістів комітету на підтримку батьків учнів Чугуївської гімназії з вимогою не переводити перші й п’яті класи гімназії на українську мову навчання. Уважно прочитавши статтю, ми подумали: “А для чого в Чугуєві Харківської області і взагалі в Україні російські школи? Адже в Польщі й Фінляндії, які колись входили до складу Російської імперії, немає російських шкіл, у крайньому випадку таких, які утримували б ці держави, як це спостерігається наразі в Україні. Гадаю, майже немає їх у Прибалтиці, у кавказьких республіках, у середньоазіатських. Можливі уроки російської мови та літератури, — так би мовити, для загального розвитку. А ми що, гірші за всіх? У нас потрібна справжня українізація. Вона і зручніша, ніж двомовність, і вигідна державі. Діти — майбутні громадяни України, і кожна дитина повинна спершу виховуватися в українському дитсадку, потім в українській школі, далі в українському внз, аби добре знати державну мову й історію та культуру України. Юнак чи дівчина, ставши лікарем, юристом, учителем тощо, наприклад, у Харкові, можуть після внз поїхати в найглухіше гуцульське село і там відчувати себе, як удома. І ті люди сприймають випускників, як своїх, а не як чужинців. Певно, так або приблизно так розмірковував і наш перший Президент Л. Кравчук. Тільки-но він прийшов до влади, як відразу у вкрай зрусифікованому Харкові з’явилися біля кінотеатрів оголошення, написані українською мовою, документація — українською. З’явилися українськомовні дитсадки, школи (а раніше було на 178 шкіл лише дві!), переходили на державну мову внз. Ні, росіяни й російськомовні громадяни не раділи тому. У нас була сусідка-українка, а в неї зять із Волги, росіянин, і внук, природно, теж цієї національності. Так зять говорив: “Ни я, ни мой сын не будем изучать этот хохляцкий язык”. (Про рівень культури і про ставлення “старших братів” до “молодших” усім давно відомо). Але є потреба. І волжанин вивчив українську мову, бо інакше він, офіцер, не міг би обіймати свою посаду. Син теж вивчає. До того ж, українська йому так сподобалася, що у нього з мови кращі оцінки, ніж з “языка”. Певно, в інших сім’ях, в інших організаціях, теж провадилася українізація. Але декому це дуже не сподобалося, в першу чергу Москві. Пам’ятаємо, “Комсомольская правда”, чи від бажань, чи для “піару” передрукувала план дій Московії проти незалежної України, аби її задушити і повернути до складу Російської імперії. А наш народ, звикши довіряти центральній пресі, приймав усе це за чисту монету. Досі дивуємося, як наш перший Президент усе це терпів? І коли шахтарі висунули вимогу, аби провести перевибори, Кравчук згодився, пропрацювавши лише два з половиною роки і не встигши нічого суттєвого зробити, аби показати свої можливості. По суті, він виграв перевибори 1994 року, та результати були сфальсифіковані на користь Кучми, якого хотіла бачити біля влади Росія.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин