Про-читання · с. 12сторінка оригіналу ↗
Феномен книги і читання — тонкий індика# тор стану суспільства.
Слово Просвіти, №38 за 2005 рік
Люди, книги, машини… Вулиця Коперника перед Палацом мистецтв — традиційним місцем проведення Форуму рою і пам’ятником Шевченка вишикувалися намети, в яких найзавзятіші книговидавці й книготорговці заохочували заклопотаних перехожих у центрі міста долучитися до книжкового торгу, не поспішаючи на запруджену людьми й машинами вулицю Коперника — традиційну адресу Форуму. Щоправда, дощу вихідні таки завадив успішному спілкуванню видавців і читачів, але прецедент відбувся, і організатори ярмарку запевнили журналістів, видавців і авторів, що експансія Форуму в простір міста надалі триватиме. Присутній на прес-конференції з нагоди відкриття Форуму видавців заступник голови обласної держадміністрації і собі докинув, мовляв: схвалюємо, вперед. Також не вперше з вуст обласного начальства пролунало резюме, що Львів потребує сучасного виставкового комплексу. Щоправда, міська влада скромно відмовчувалася, бо наслідки її зусиль були очевидні: розритий центр міста якраз неподалік вулиці Коперника й уже звична відсутність води на масивах. А ось верховне київське “начальство” (цього разу як і минулоріч, його в одній персоні уособлював заступник голови Держкомтелебачення і радіомовлення, незмінно оптимістичний Василь Шевченко) виявило бажання перехопити ініціативу й організувати в Києві зразково-показовий Національний ярмарок. У ролі консультантів обіцяють залучити президента Форуму видавців у Львові Олександру Коваль. Щоправда, чим цей новий мегапроект відрізнятиметься від уже існуючого державного “Книжкового саду” начальство не пояснило. Добре, що хоч облишили задум “пересадити” приватну львівську ініціативу на дніпровські пагорби. Ясна річ, прес-конференція була далеко не найцікавішою подією з-поміж решти двохсот сорока з гаком акцій, запланованих на Форумі. За чотири форумних дні навряд чи можна відвідати більше десяти відсотків заходів, внесених до програми. Оскільки Форум досить помітно впливає на видавничі стратегії, то я вирішив побувати передусім на таких акціях, з яких можна отримати щонайбільше інформації про тенденції розвитку українського книжкового ринку (якщо він узагалі здатен ще розвиватися). Тож я вирішив і далі рухатися концептуальною лінією і невдовзі вже слухав виступи учасників “круглого столу” “Український книжковий ринок та стратегія державної політики”. Приводом для зустрічі стало визнання того невтішного, але дедалі болючішого факту, що в нашій державі досі сукупно видається менше однієї книжки на душу населення, що Україна фактично окупована книжковими ринками, що власне український книжковий ринок в Україні складає порівняно невелику частку (в межах 10—20 %) проти книжкових ринків сусідніх держав (передусім Росії), які продовжують агресивно поглинати наш інформаційний простір і, відповідно, фінансові ресурси населення. Організатори винесли на обговорення п’ять тез, суть яких зводилася до того, аби вкотре привернути увагу влади, ініціювати проведення “спільного засідання уряду, зацікавлених комітетів Верховної Ради та групи експертів”. Далі пропонувалося створити робочу групу для розробки програми дій, яка у підсумку має бути закріплена на законодавчому рівні. В останньому пункті йшлося про створення інституції, що координуватиме дії всіх установ і відомств. Схема настільки ж елементарна, наскільки малореальна для втілення. І не лише з огляду на катаклізми у владній верхівці, але й на відсутність спільної мови серед самих видавців і книгорозповсюджувачів. Бо ж і путнього обговорення згаданих тут тез на так званому “круглому столі” не вийшло, не кажучи вже про якісь консолідовані дії.
PR-заходів, перформенсів, творчих зустрічей і публічних інтелектуальних дискусій і поглиблення специфіки кожної із цих форм спілкування з книжкою. Європейські дослідники антропології читання давно прийшли до висновку, що літературна комунікація не може виконувати своїх суспільних функцій, поки не буде визнано діалогічного зв’язку між текстом і його реципієнтами та між самими реципієнтами. Як зауважує літературознавець Марія Зубрицька, автор книжки “Homo legens: читання як соціокультурний феномен”, феномен книги і читання — тонкий індикатор стану суспільства, його системи вартостей, на які він має вагомий вплив і сам підлягає впливові. Знаковим видається ще й Гран-прі львівського Форуму—2005. Його отримав альбом “Україна на стародавніх картах” (ДНВП “Картографія”, м. Київ), адже нині триває пошук українською спільнотою свого місця у світових координатах. Напевне не в одного мене виникає переконання, що саме книжка — один із найкращих навігаційних приладів.
Микола СКИБА Фото автора
z
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
