Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Ми все ще живемо на спадщину, не бажаючи творити власне багатство”. · с. 5сторінка оригіналу ↗

МИ МАЄМО СТАТИ ВЕЛИКОДЕРЖАВНОЮ НАЦІЄЮ

Слово Просвіти, №38 за 2007 рік

Андрій ІЛЛЄНКО ДЕЩО ПРО ІДЕОЛОГІЮ Яка ідеологія сьогоднішніх українських націоналістів? Побачити це можна, дослідивши дискурс українських націоналістів. Бо ідеологія виявляється у дискурсі, як стратегія в тактиці чи думки в словах. То що маємо? Українська мова, визнання УПА, Росія погана. А економіка, політичний устрій, соціальний лад, довкілля, зовнішня політика, наплив мігрантів, демографічна катастрофа, а ще десятки й сотні питань? “Так, — кажуть націоналісти, — то вкрай важливо, але ж зрозумійте, поки українська мова, культура, історія й т. ін. не будуть поширені й визнані, економіка, геополітика, політичний, соціальний устрій — то все вторинне. Але ми щось напишемо про це у своїй програмі…” Ось і виходить замкненість на кількох питаннях і повна еклектичність в усьому іншому. Візьмімо будь-яку націоналістичну газету. Читаємо: мова, історія, українців і так без кінця пригнічують. У кращому разі якась статейка про поточну політичну ситуацію, написана в “помаранчевому” дусі. Щоб усе це читати й не здуріти від одноманітності, треба бути або “жертводайним діяшпорянином”, або самому це все писати. Чому так сталося? Чому націоналісти не хочуть оновити свій дискурс? Бо вони не можуть чітко сформулювати свою ідеологію. Ми її інтуїтивно відчуваємо, але коли нас просять сформулювати чітко, це часто викликає великі труднощі. А коли все ж справа доходить до конкретних дефініцій, то виявляється, що наші погляди подекуди дуже різні. Тут ми впираємося у фундаментальне питання — що таке націоналізм? Якщо проведемо аналіз, то виявимо, що існує принаймні два націоналізми, точніше, дві якості націоналізму, які не можна звести до спільного знаменника хоча б тому, що вони перебувають у різних площинах. Перший вид націоналізму — націоналізм як національно-визвольний рух. Це не ідеологія (зрозуміло, що будь-який рух має певні ідеї, на яких він ґрунтується, але далеко не завжди цей, подекуди еклектичний набір аксіом можна назвати ідеологією), а просто широкий суспільний рух за створення або відновлення національної державності. При цьому питання власне ідеологічні — філософські засади, соціально-економічні моделі, політичні проекти — другорядні, якщо взагалі мають місце. Другий вид націоналізму — це націоналізм як ідеологія, яка має свою потужну теоретичну базу й стоїть в одному ряду з іншими ідеологіями. Головна ознака ідеології в тому, що вона дає свою, унікальну модель світу. Саме це дає націоналізм як ідеологія. Перший вид націоналізму може переходити в другий, отримувати нову якість. Інколи, як-то в Україні 20—30-х років, ми бачили органічне поєднання двох вимірів націоналізму. Це був водночас і рух за визволення, й ідеологічно відшліфований інтегральний націоналізм із всеохоплюючим світоглядом та потужною філософською базою. З погляду національної ідеології такі химери як ліберальний націоналізм, націонал-анархізм, націонал-комунізм і т. ін. у жодному випадку не є різновидами націоналізму, вони відповідно лібералізм, анархізм чи комунізм із деяким національним відтінком. Інтегральний націоналізм, зародившись на межі століть у Франції, поширювався по всьому світу й став наймасштабнішим проектом сучасності зі зміни принципових засад цивілізації й відходу від просвітницької парадигми європейської культури. У результаті інтегральний націоналізм було представлено в десятках країн, у кожній з яких він мав свої особливості й доволі суттєві відмінності. Без сумніву, італійський фашизм, німецький націонал-соціалізм, хорватський усташизм, автентичний український націоналізм, іспанський фалангізм та інші інтегральні рухи мали одну світоглядну основу й були складовою частиною консервативної революції, яка висунула альтернативу ліберально-капіталістичній та більшовицькій системам. У результаті поразки інтегрального націоналізму в Другій світовій війні й через чинники суто кон’юнктурні український націоналізм відмовився від своєї першої іпостасі — інтегрального націоналізму, перетворившись на широкий і, по суті, ідеологічно-еклектичний рух за визволення. Тобто український націоналізм як ідеологія перестав розвиватися. Такий “тимчасовий” (на перший погляд) крок призвів до того, що націоналізм як ідеологія й досі перебуває у стані глибокого сну й повної марґіналізації. В умовах совєцької окупації ні про який розвиток ідеології не йшлося, а еміграційні націоналістичні організації перетворилися на суміш комерційних структур і клубів за інтересами, які як вогню боялися звинувачень у “фашизмі” і всю свою (на той час уже слабеньку) теоретичну потугу пустили на заперечення інтегрального націоналізму. Якщо ж говорити про тогочасну Україну, то після придушення спротиву УПА дієве націоналістичне підпілля, яке ще несло в собі традиції автентичного націоналізму, було знищено. А рух дисидентів, на основі якого потім виник Рух за перебудову, був антинаціоналістичний, він уболівав за ленінську національну політику. Жодного стосунку до націоналізму ні Рух, ні його мертвонароджені “потомки” у вигляді “націонал-демократичних” партій не мали, не мають і ніколи не матимуть. Це політичні, ідеологічні й естетичні послідовники грушевських, винниченків, петлюр та інших ліберально-соціалістичних химер. Таким чином, коли на Україну “впала” незалежність, тут не було сил, здатних на створення масштабної націоналістичної структури. Оскільки інтегральний націоналізм усе ще перебував в анабіозі, то націоналісти, які почали з’являтися в Україні, були продовжувачами діаспорської безідеологічної мертвечини. У цьому причини поразок і марґінальності українського націоналізму. Через те, що мислили не конкретними категоріями національної ідеології й економічного націоналізму, а абстрактно-романтичними категоріями суспільного руху за незалежність, нас одразу занесло в ліберальний дискурс і там було перетворено на прислужників ліберально-помаранчевого мейнстріму. Якби ми від початку стали на інтегральні позиції, то не те що не йшлося б про стратегічні союзи з “націонал-демократа- Андрій Іллєнко ми” та помаранчевими, а вони були б об’єктом найжорсткішої нашої атаки. Сьогодні, після років стагнації, український націоналізм повинен нарешті прийти до своїх автентичних джерел. УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛІЗМ: ІСТОРІЯ НЕДУГИ Ретроспективність означає повну зверненість у минуле. Минуле — не просто вектор сучасного українського націоналізму, воно, за великим рахунком, єдине поле його реальної зацікавленості. Це виявляється, приміром, у тому, що акції українських націоналістів майже завжди проводять з приводу історичних дат, а реальна діяльність багатьох націоналістичних організацій здебільшого обмежується історичними дослідженнями. Часто намагання актуалізувати в свідомості ретронаціоналістів проблеми сучасності викликають навіть роздратованість, адже відривають від цікавої справи копирсання в історичному минулому. Не треба плутати це з традиціоналізмом, який є однією з основ правої ідеології. Традиціоналізм передбачає дієвість традиції й творення нових форм життя, які є продовженням традиції за своїм духом, а не буквою. А ретронаціоналізм абсолютизує букву, в той самий час за жонглюванням цитатами з канонізованих текстів, фетишизацією символіки та поклонінням сакралізованим особам втрачається справжній дух націоналізму, внутрішня суть замінюється абсолютизацією зовнішніх атрибутів. Причому дуже важливо зауважити: майже завжди український націоналізм минулого трактують украй тенденційно, деякі сучасні “націоналісти” з усіх сил хочуть, приміром, подати Сціборського чи Донцова ледь не демократами й борцями за “загальнолюдські цінності”. Не треба відкидати минулого або мавпувати своїх попередників, а необхідно на основі історичної традиції витворити нове. А ми все ще живемо на спадщину, залишену нам попередниками з ОУН, не бажаючи творити власне багатство, яке передаватимемо вже своїм наступникам. Вторинність означає несамодостатність, залежність і спрямованість на який-небудь зовнішній об’єкт. Тобто позиція сучасних українських націоналістів дуже часто (якщо не завжди) формувалася не за якоюсь власною внутрішньою логікою, Ця стаття має на меті підвести риску під критикою сучасного стану українського націоналізму й запро7 понувати новий підхід до розуміння націоналістичної ідеології. Що розумію під ідеологією укра7 їнського націоналізму? Це комплекс фундаментальних ідей, які визнача7 ють основу самого руху та його най7 важливіші завдання. Сьогодні в українського націона7 лізму адекватної ідеології нема. Наприклад, коли українського націо7 наліста запитують, за що він бореть7 ся, він відповідає щось на кшталт “щоб усе було українське”. Або те, що український націоналізм зводить увесь свій дискурс до питань мови, історії й Росії, решту просто не роз7 глядаючи. І в такому випадку, хоче7 мо того чи ні, але закиди в наш бік щодо відсутності в нас конструктивної програми слушні. У нас зараз тактика виконує роль стратегії, що абсолютно неприпусти7 мо. Куди занесе нас мінлива тактична лінія, в яку ідеологічну, політичну га7 вань — там і причалимо. Тоді як тактика повинна виходити зі стратегії й не суперечити їй. Ця стаття, окрім критики, має на меті дати проект конструктивної прог7 рами оновленого українського націоналізму.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин