Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Політологи живуть для себе, люди — самі по собі”. · с. 6сторінка оригіналу ↗

ЯКА ЛЮДЯМ КОРИСТЬ ВІД ПОЛІТОЛОГІЇ?

Слово Просвіти, №38 за 2007 рік

отже, не відбудеться жодний “прорив”. Аби справді здійснити економічний прорив (а він в Україні можливий), необхідно визначити один напрям і на ньому зосередити весь національний потенціал — духовні, матеріальні, енергетичні, фінансові, трудові й інші ресурси. Такий стратегічний прорив можливий, коли чітко сформовано національну ідею. Отже, частина партій основним у своїх передвиборних програмах вважає організаційно-етичний напрям, наприклад, перехід від безладу в країні до порядку і справедливості або скасування депутатської недоторканності та привілеїв елітної частини суспільства. Усе це потрібно, але правду й справедливість на хліб не намастиш — необхідна економічна реформа. Скільки партій — стільки й програм, і жодна не має конкретики — в усіх нема ідеї, ідеології та стратегії розвитку українського суспільства. Лише наука політологія може й повинна визначити ідею, ідеологію та стратегію розвитку суспільства, і їх узяли б на озброєння всі партії, хоч тактика їхнього упровадження в різних партій може бути різною. Така ідеологія об’єднала б суспільство, сформувала б його у міцну націю з відповідними моральними й духовними цінностями. На жаль, в Україні відбувається все навпаки: між політичними партіями з різними ідеологіями існує ворожнеча, яка роз’єднує суспільство на частини, що також змушені ворогувати між собою. Ще одна дискусійна тема виникла в нашій країні за відсутності науки політології: так звана політична реформа, яка змінила форму державного устрою, тож призвела до політичного протистояння. Політичні сили сперечаються між собою з цього приводу вже багато років, ще більше поляризувавши свої погляди стосовно системи управління країною, що призвело до ще більшого безладу в цьому керованому хаосі. Не існує науки — немає арбітра між полярними політичними силами. У такому випадку арбітром може стати сама Природа: так званим політичним лідерам необхідно на базі цих процесів збагнути істину, що в природному середовищі життя спрямовують вожаки. У кожного біологічного виду — тварин, птахів, риб, комах — обов’язково є вожак, який веде біологічний вид до кращої кормової бази та якнайкраще організовує життя особин. Лише людина як розумне створіння стала заперечувати закони Природи і встановлювати людські. Одначе факти переконують, що і в людському суспільстві є свої вожаки — обдаровані люди, які виконують функцію національних лідерів. Чомусь лише в Україні побутує приказка, що на двох українців три гетьмани, коли він повинен бути один. Уже у незалежній Україні після “політичної реформи” ця приказка справдилася — з 2006 р. в країні існує три гетьмани — президент, прем’єр-міністр та спікер парламенту, які, подібно до лебедя, рака й щуки, тягнуть національного воза в різні боки. Жоден із цих “гетьманів” де-юре і де-факто не несе особистої відповідальності перед людьми й законом за наслідки цієї “тяганини”, за те, що вимирає народ України — 320 тисяч осіб щорічно. Невже премудрим політологам не зрозуміло, що народ має право і повинен обрати собі вожака за принципом: можеш вести народ до кращого життя — берись, взявся — веди, не зумів — відповідай власним життям (кримінальна відповідальність). Під час визначення й вибору вожака за таким принципом настає подвійна відповідальність: народу — за свій вибір (що обрали, те маємо), а вожака — за свою “роботу” (відповідальність “головою”). Сьогодні політичні партії бояться “узурпації влади” (мабуть, їх влаштовує безвладдя). А недопущення узурпації вирішується просто: запровадженням додаткового голосування за довіру до чинного президента через два роки після його обрання. Недовіра означає вибори нового президента, а чинний постає перед судом. Після закінчення терміну президентських повноважень також відбувається суд, який визначає можливість його повторної участі у виборах або відповідальність. Рішення суд приймає на підставі звіту президента про виконання своїх зобов’язань перед виборцями (народом) та дотримання положень Конституції. Оцінку діяльності президента на його посаді та виконання зобов’язань надає Комітет виборців. Така процедура вкрай необхідна у зв’язку з традиційною національною повною безвідповідальністю державних посадових осіб за наслідки керівництва та протиправні вчинки. Застосування такої процедури вищих посадових осіб подолає масштабну корупцію в органах державної влади — головну біду українського народу. На підставі викладеного — висновок: в Україні повинна діяти президентсько-парламентська форма державного правління. Практика 16-річного періоду незалежності України доводить неможливість і недопустимість управляти українським суспільством і державою колективними органами, де абсолютно немає персональної відповідальності за наслідки такого керівництва. А поки що змушений констатувати наявність в Україні політики й політиків, відірваних від людей, особливо від селян і землі. Політики живуть для себе, а люди животіють самі по собі. Політики згадують про народ лише під час виборів. А політологію використовують як метод впливу на свідомість виборців, метод маніпуляції суспільною свідомістю на користь певних політичних сил. В Україні настала нагальна необхідність створювати науку політологію — науку розвитку людини й суспільства, бо народ України більше не зможе витримати керований хаос. Наближаються вибори до парламенту України. Як пересічному виборцеві зорієнтуватись у численних партіях і блоках партій, у потоці рекламних матеріалів і обіцянок уже вкотре покращити життя людей завтра? Якій партії чи блокові надати перевагу? Людям-виборцям розв’язувати ці питання за своїми політичними уподобаннями. Однак слід застерегти виборця — економічний прорив в Україні можливий тільки пріоритетним розвитком аграрного сектору економіки з обов’язковим рятуванням та відродженням села, селянства й землі (чорноземів). За відсутності такого напряму як головного вектора розвитку українського суспільства економічне зростання країни й покращення життєвого рівня людей стає теоретично неможливим! Тільки партія чи блок партій, що береться за розвиток села й селянства та за збереження землі за тими, хто працює на ній, може сподіватися на максимальну підтримку народу на виборах у вересні 2007 року. Якщо користуватися метафорами “вудки” і “рибки”, то права ідеологія — це ідеологія “вудки”, тобто вона полягає у тому, що спрямовує політичну діяльність “правих” партій на забезпечення громадянам можливості користуватися “вудкою” для того, щоб з її допомогою вони себе власними руками забезпечували “рибкою”. І цією “вудкою”, яка робить людину вільною від будь-чиєї сваволі, є приватна власність, підприємництво, соціальний порядок, заснований на природних законах суспільного життя. Ліва ідеологія — це ідеологія “рибки”. Вона відкидає природні засоби забезпечення добробуту людей. Згідно з нею, політична діяльність “лівих” партій спрямовується на те, щоб, не володіючи “вудкою”, громадяни отримували “рибку” з рук держави, яка начебто має призначенням “годувати свій народ”, як хазяїн годує раба, що стає залежним від хазяйської сваволі. Політичний прогрес в Україні мають забезпечити нові політичні партії, які з допомогою соціального натуралізму утвердяться в правій (“природній”) ідеології на противагу лівій (“протиприродній”) і конкуруватимуть між собою за краще втілення національної ідеї в життя українського суспільства. Останніми роками в Україні бурхливо розвивається наука політологія, го7 ловна мета якої — сприяти формуванню політичної еліти суспільства й управ7 лінню цим суспільством. Відповідно з’явилась нова професія — політолог і вчені ступені — кандидат, доктор політологічних наук. Сьогодні перед виборами в парламент необхідно з’ясувати, яку користь приносить ця наука людям, як вона впливає на покращення їхнього життя. Та спершу треба з’ясувати, чи справді політологія є наукою.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин