“Найперше музика у слові!” Поль Верлен · с. 11сторінка оригіналу ↗
ПОСТАТІ
Слово Просвіти, №38 за 2007 рік
Учасники Тичинівських читань біля хати-музею поета в с. Пісках на Чернігівщині новим, немає чарівної загадковості. Першість Тичини 40-х — культивована. Партія робила все для ідеологізації. Поступово залишилися самі гасла… А замість віри — “так треба!” Замість сонетів і октав — декламації, біль…
“LAZARE, VENI FORAS” У своєму матеріалі про Павла Тичину В. Моренець узяв за епіграф слова свого батька: “Ти ще повернешся до Тичини!” Істинна правда: Тичину сповна можна було розгледіти лише після того, як імперія впала. Погляд на твір звільнявся від ідеологічних нашарувань, набуваючи рис естетизму. Але Тичина — це не тільки естетика поезії (скільки там дисонансів!), хоча, безперечно, цей елегантний український Ален Делон мав усі задатки прерафаелітів та парнасців. А скільки дівчат мріяли про такого цнотливого нареченого! Але треба було не мріяти, а працювати, як, приміром, “залізна кнопка”, як її називали, тодішньої Спілки письменників Лідія Папарук, жінка сильна, мужня, але, мабуть, саме така жінка мала бути поряд із Тичиною… тоді. Тичина, проте, як людина неперевершеної скромності, довго боявся казати кому-небудь про цю жінку… соромлячись. Друзі ж, хоч і не мали Божого провидіння й не відчували космічних акордів, проте добре розуміли дивацтва Павла Григоровича, який ховав свого янгола-термінатора у ванній від друзів, які про цей секрет давно все знали… Але це кохання — історія пізня. Був іще один ліричний епізод, трагічний, важкий. Епізод із юним коханням Павла Тичини, яке загинуло… З чарівною Наталкою… Саме це юнацьке кохання лягло в основу фільму “Кличу тебе”, в якому пісню “Я кличу тебе” виконала Ніна Матвієнко.
Павло Тичина — народний комісар освіти. 1940-ві рр.
Павло Загребельний згадує такий епізод розмови про цю дівчину з Дмитром Косариком, який багато років присвятив життю Павла Тичини: “Еге, стривайте! Тепер пригадую. Точно, точно… В тридцять шостому… Отак, як оце перед вами, сидів я в Павла Григоровича, і зайшла мова про перше кохання, яй похвалився, що давно-давно була в мене дівчина. Вісімнадцять чи дев’ятнадцять років, та й я тоді теж лиш трохи старший… А Павло Григорович: — А звали ж, звали як? — Наталя, — кажу. — Наталя? Та невже ж? — Наталя, а що? Він отак схопився, пробіг по кімнаті туди й сюди, руки сплів: — Таки ж Наталя? — Наталя. Він знов — туди й сюди по кімнаті, і так схвильовано, як тільки він умів: — Гм, Наталя… Наталя! У 1964-му поет, мовби перекидаючи болючий місток спогадів у ті незмірно далекі літа, кладе на папір сумні рядки: І наче десь мила іде, озивається (і знов я заплющую очі свої…), і шелест від плаття все більш наближається, і усміх коханої, й погляд її… Слово “кохана” він адресував лише Наталці. І яка ж сила почуття, яка пам’ять серця! Він згадав про неї за два роки до своєї смерті, написавши (теж недрукований) вірш “Я кличу тебе”: Той сад, і ніч, і зорі — де вони тепер? Згадай, як весна цвіла, зі мною ти рада йшла — а в серці — мов крик… А серце розривалось, бідне, прощалось тобою навік. (…) Збірка “В серці у моїм” Умираючи, вже втрачаючи свідомість, Поет намагався здійняти руки, диригував невидимим хором і нечутним оркестром, у якому він вловлював мелодію ніжності, яку вів кларнет”. Після цієї смерті в Тичини з’явилося третє око. Містика, збіг… Може, й так, а може, й ні. Тичина, молодий, неоперений, ніжний український Орфей, який так само ніжно кохав, раптом віддав свою Еврідіку в лапи Смерті. Віддав найдорожче, що мав. Чому так сталося з Орфеєм? Невже
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
