Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“У часи німоти вистачить Слова”. · с. 12сторінка оригіналу ↗

«ОББИТІ ПЕЛЮСТКИ» ВАЛЕРІЯ ГЕРАСИМЧУКА Валерій Герасимчук. Оббиті пелюстки. Думки про літературу (Ви7 дання друге, доповнене) / Передмова Петра Сороки. — Тернопіль: “Терно7граф”, 2007. — 128 с.

Слово Просвіти, №38 за 2007 рік

ПРО-ЧИТАННЯ Євген БАРАН, м. Івано-Франківськ Я не читав першого видання цієї книжки, зрештою, це перше моє знайомство з Валерієм Герасимчуком як письменником. Досі він був для мене “членом Спілки письменників України” із письменницького довідника, і людиною, з якою ми випадково сфотографувалися на V з’їзді письменників восени 2006 року. На відміну від Петра Сороки, автора передмови, не знаю ні поетичного, ні драматичного доробку В. Герасимчука, хоча Сорока твердить: “Він написав двадцять п’єс, між якими є геніальні, талановиті й середні, але немає слабких, безпорадних з художнього боку. Не треба боятися сказати про Герасимчука так, як сучасники говорили про великих драматургів минулого, скажімо, Мольєра: він не може написати слабку річ”. Петро Сорока захоплюється автором, особливо тоді, коли працює над вивченням його творчости. Але погоджуюся з ним у тій тезі, що В. Герасимчук “охайний у слові, як сказав би Є. Сверстюк, світлий, прозорий, ясний”. І ще я б додав, беззастережно відданий літературі, часом аж до внутрішнього фанатизму. “Література… Якою різною і непередбачливою може бути ця жінка! Сьогодні вона постане перед вами Поезією, завтра закотить вам Драму, потім обізветься Прозою і накинеться на вас Критикою… Але все це буде вона — ваша кохана і єдина Література, ніжна і вередлива, серйозна і трішечки зла… Вона зігріє вам душу, коли тягнутиме холодами, і влаштує сцену, коли захоче зігрітись сама; прочитає вам довгу мораль, коли ви проситимете її хоч трохи помовчати, і навпаки — мовчки одвернеться, коли ви чекатимете від неї хоч кілька лагідних слів… Не сердьтесь на неї. Не зліться на неї. Не зрадьте її”. Цей фраґмент нагадав мені відомі слова В. Белінського про театр: “Чи знаєте Ви театр?!.” Міркування В. Герасимчука про літературу свіжі й незатерті, сповнені особистого досвіду і ледь вловимої індивідуальної драматичної інтонації. Перед цією книжкою я читав “Незачесані думки” Станіслава Єжи Леца, і у цьому ряду Герасимчук має гідний вигляд. А в окремих випадках навіть є деякі перегуки: смислові, інтонаційні. “У часи німоти вистачить слова, а в галасливі — навіть мовчання”; “Поети, які виписуються, були всього лиш олівцями”; “Для великих трагедій потрібні не сльози, а кров” (С. Є. Лец). “У літературі, як і в житті: якщо вже не вдається бути святим, то треба бути хоча б чесним”; “До чистого аркуша треба сідати з чистою совістю — це для письменника мусить бути як Новий Завіт”; “Письменник не повинен боятися виписатись — він повинен боятися втратити можливість викластися сповна”; “Щоб писати великі твори, треба вміти писати стисло”; “Письменник повинен терпіти будь-які труднощі, але не повинен терпіти принижень”; “(…) у мистецтві краще бути самотнім із самого початку, ніж залишитися самотнім в кінці”, — це В. Герасимчук. Таких влучних афористичних думок у В. Герасимчука багато, хоч трапляються й суперечливі думки, інколи категоричні в своєму максималізмі, а то й вторинні (наприклад, “…щоб бути цікавим для світу, письменник повинен побачити світ”; “…з поганих людей хороших письменників не буває”; “У цьому безжально-жорстокому світі не чинити зла — це вже робити добро!”; “Історія нічого нас не навчила. Це не вчитель поганий. Це ми — барани…” Є у книжці окремі міркування, “забалакані” автором, гострота й новизна думки тоді втрачаються. Але не ці мої “зачіпки” найголовніші. Книжка В. Герасимчука “Оббиті пелюстки” продовжує низку літературних щоденникових одкровень. А те, що видання у своєму задумі й стилістиці близьке до щоденникового викладу, — безперечно. І тут В. Герасимчук близький до денникових записок Петра Сороки. Бо В. Базилевський зі своїми “Імпресіями і медитаціями”, про якого згадує П. Сорока у передмові, інший. Але добре, що такі книжки приходять до читача. Вони розкривають внутрішній світ автора, повноту його життєвого і літературного досвідів. І що найпарадоксальніше у літературному бутті, можливо, саме ця книжка і стане тією візитівкою, за якою знатимуть Валерія Герасимчука-письменника. І прочитавши її, захочеш пошукати його поетичні й драматичні твори. Колись подібний “жарт” літературна доля зіграла із Жулем Ренаром, автором кількох романів, про які ніхто не пам’ятає, зате знають його як творця “Щоденника”, яким він увійшов в історію французької літератури початку ХХ століття. Не буду категоричним, бо Валерій Герасимчук — письменник, творчий потенціал якого ще зовсім не вичерпаний і майже не пізнаний. “Якщо митця щось і підтримує, то не той світ, у якому він живе, а той світ, який живе у ньому”. Це також правда, яку знає і відчуває справжній письменник. Валерій Герасимчук є ним. І саме це найголовніше у розмові про його книжку літературних думок.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин