“Мистецтво впливає на витончену натуру”. · с. 15сторінка оригіналу ↗
РОСІЙСЬКИЙ ФІЛЬМ «ГЛЯНЕЦ» ПРОДОВЖИВ АНТИУКРАЇНСЬКУ ТРАДИЦІЮ
Слово Просвіти, №38 за 2007 рік
Тарас КОВАЛЬСЬКИЙ, Дмитро ЗАХАРЕВИЧ
В Україні кінофільми з-за кордону досі помітніші на великому екрані, ніж вітчизняні. Відповідно, близька та цікава саме українському глядачеві тематика перебуває у творчому підпіллі. Адже не видно українських кіногероїв, рідних нам. Чужі ж — легко зневажають наші цінності, ображають гідність. Почалося це в часи СРСР, а триває досі. Черговий приклад — дві саркастичні згадки про Україну в новому фільмі 70-річного Андрєя Кончаловського “Глянец”. Це епізоди про дівчат зі шлюбної агенції. Одна з них повернулася з Києва, де втратила “товарний вигляд”, а другу змушують відмовитись від родинних моральних настанов через загрозу повернення до свого діда в Полтаву. Причому кінострічку професійно рекламують, вона вийшла в прокат 23 серпня — напередодні Дня незалежності. Андрєй Кончаловський — син Сергія Михалкова та брат Нікіти Михалкова — представив фільм про шлях “простої швеї Галі з Ростова” на обкладинку глянсового журналу і до шлюбу з вугільним олігархом. Галю грає дружина режисера Юлія Висоцька, актриса та ведуча популярної телепередачі “Едим дома”. Отже, перший “братерський” епізод. Шлюбна агенція, яка постачає розкутих доглянутих дівчат на “вечеринки” олігархів. Дівчата-моделі показують свої п’яти власникові агенції: черговий замовник-мільярдер уважний саме до п’ят… Раптом в однієї моделі виявляють надто грубу шкіру чи навіть мозоль… Надзвичайна подія! Дівчину “бракують” і відсилають на термінові процедури. Вона ж пояснює вади тіла: щойно “из Киева вернулась”… Другий епізод. Знову агенція. Ледь повнолітня незаймана дівчина відмовляється їхати у Великобританію до лорда, бо її навчив рідний дід з Полтави: спочатку одруження, а потім близькість. Цнотливій білявці з ангельським обличчям радять повертатися до діда в Полтаву. Але “Галя з Ростова”, яка працює секретаркою в цій же агенції, нібито вмовила українку їхати до лорда без зайвих формальностей. Чи режисерові, чи автору сценарію Дуні Смирновій хочеться все ж подякувати за виразний образ цнотливої полтавчанки. Бо інші дівчата з агенції — схожі на масовку, немов гаврилівські курчата… Завершується фільм одруженням вугільного олігарха Колі Клименка (цинічного й перенасиченого розвагами) і “Галі з Ростова”. Бо Галя схожа на загиблу в автокатастрофі “зірку” Голівуду. А олігарх замовив собі “копію” тієї зірки за мільйон. Останні кадри фільму — на міському звалищі лежить глянсовий журнал з Галею на обкладинці. Що ж, бачили й не таке?! Якщо в російському фільмі з’являється герой з прізвищем на “енко” — він одразу потрапляє під підозру… Згаданий вище Коля Клименко — теж підозрілий: майже алкоголік, порізав вени пляшкою від шампанського… Віриться, що антиукраїнська кінотрадиція — минуща. Хоч її приклади трапляються не лише в російських фільмах. Як розв’язати цю проблему? Зосередитися на відродженні та примноженні українських цінностей — і моральних, і економічних. Піднести українське кіно — включно з короткометражним, любительським, малобюджетним — на рівень національної програми. А ще — спілкуватися, дискутувати із закордонними виробниками фільмів, з прокатними компаніями.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
