“Від любові до наших князів, гетьманів, національної ідеї Т. Шевченка, М. Грушев! ського — до прагнення соборності”. · с. 5сторінка оригіналу ↗
ОЦЕ ТАК ІСТОРИК!
Слово Просвіти, №38 за 2008 рік
Степан СТЕЛЬМАЩУК, професор, м. Львів
Якось 5 канал обговорював пи! тання про майбутній державний устрій України — унітарний чи фе! деративний. Найзавзятішим при! хильником федеративного був істо! рик Толочко: нехай Донбас гово! рить російською, а захід України — славить Бандеру і Шухевича. Стосовно Донбасу аргументи прості: росіяни тут живуть на своїй етнічній території, бо колись це були дикі степи, якими розгулювали азій! ські орди, нічия земля, яку й засели! ли росіяни (?!). А Західну Україну іс! торик обмежив Бандерою і Шухеви! чем. Але до Бандери і Шухевича ми йшли через любов до наших князів Володимира Великого і Ярослава Мудрого, гетьманів Богдана Хмель! ницького, Івана Виговського, Івана Мазепи, через національні ідеї Тара! са Шевченка, Михайла Грушевсько! го, Симона Петлюри, через само! жертовність героїв Крут… І все це лише підсилює наші прагнення со! борності, а не окремішності. Все це історик Толочко, напев! но, знає краще за нас. Він, як суди! мо з його слів, любить Україну, але якоюсь ніби відчуженою любов’ю, специфічною. Тож західноукраїнці дали б йому на його федералістичні прагнення відповідь словами Івана Франка: Ти, брате, любиш Русь, Як хліб і кусень сала, — Я ж гавкаю раз в раз, Щоби вона не спала. Ми дивуємося, пане Толочко, що приспані чужинецькою ідеоло! гією Ви й досі не прокинулися.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
