Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Краєзнавство зараз перебуває в авангарді національно!культурного відродження України”. · с. 7сторінка оригіналу ↗

ПЕРШИЙ КРАЄЗНАВЕЦЬ КИЇВЩИНИ

Слово Просвіти, №38 за 2008 рік

Євген БУКЕТ “Я почав із краю, в якому мешкаю, захопився пошу! ками історії по! віту Васильків! ського, закутка мого родинного, з наміром у май! бутньому, якщо мені час і сили дозволять, не зу! пиняючись на то! му описі, рухати! ся далі, крок за кроком, із повіту в повіт переходя! чи. Так щоб на! прикінці цього шляху, якщо я подолаю його за до! помогою віднайдених джерел і ви! писок, скласти цілковитий образ України, — розуміючи під цією наз! вою лише Київську губернію”. Так писав у передмові до своєї першої книжки “Опис повіту Васильків! ського”, що побачила світ 1853 ро! ку у Варшаві, Едвард Руліковський — видатний польський історик і ет! нограф, дослідник Правобережної України. Едвард Леопольд Руліковський (творчі псевдоніми — Едвард з По! радова, Онуфрій з Порадова) на! родився 1825 року в селі Мотови! лівці Васильківського повіту в за! можній родині місцевого поміщи! ка. Батько Едварда Юзеф був мар! шалком повітової шляхти та зас! новником костелу в Мотовилівці. Це містечко разом із навколишні! ми населеними пунктами перебу! вало у власності родини Руліков! ських із середини ХVIІI сторіччя, яка отримала його у спадок від ві! домого українського роду Аксаків. Ця родина подарувала світові багатьох відомих людей. Дядько Едварда Людвіг Руліковський був мировим суддею та послом на сейм Королівства Польського, на! лежав до комітету, який опікувався могилою Тадеуша Костюшки, пра! цював у Благодійному товаристві та Архібратстві милосердя, очолю! вав Комітет дитячих притулків. Усе життя цікавився астрономією. Аст! рономічні прилади, які він колекці! онував, заповів Академії наук, а бібліотеку — Краківському науко! вому товариству. За видатні заслу! ги перед суспільством йому при! своїли звання почесного громадя! нина Кракова. Маршалком шляхти Васильків! ського повіту та почесним курато! ром Білоцерківської гімназії був і старший син Юзефа Едмунд. Ед! мунда й Едварда часто плутали. Зрештою, навіть рік смерті Едмун! да в науковій літературі довго вва! жали роком смерті Едварда. Ще один син Юзефа, Вацлав, був відомим промисловцем та ге! ральдистом. Він навчався в Київ! ському університеті, але його вик! лючили за належність до Союзу Родинний герб Могила історика Польського Народу. Пізніше у сво! єму маєтку Городищі на Волині Вацлав розгорнув велике вироб! ництво — фабрику з виготовлення предметів із порцеляни, фаянсу, скла та мозаїки. Продукція фабри! ки була широко відома в Україні та за її межами. Вацлав Руліковський одним із перших в Україні взявся прокладати залізничну колію. Од! нак його підприємницькі справи склалися невдало, і він переїхав до Кракова, де повністю присвятив себе науці. 1883 року Вацлава обрали чле! ном Історичної комісії Академії на! ук. Разом із Зиґмунтом Люба!Рад! жинським Вацлав Руліковський працював над розлогим дослі! дженням “Князі та шляхта між Ся! ном, Вепром, Бугом, Прип’яттю, Дніпром, Синюхою, Дністром та північними відрогами Карпат”, перший том якого вийшов друком у Кракові 1880 року з його вступ! ною статтею. Творча спадщина Вацлава Ру! ліковського перебувала у Націо! нальній бібліотеці імені Оссолін! ських. Спираючись на його гераль! дичні записки, Адам Бонєцький пізніше склав свій чотиритомний гербовник. Руліковський був почесним членом Геральдично!генеалогічної академії в Пізі. Помер він 1892 ро! ку в Завадівці Сквирського повіту. Його поховали у родинній усипаль! ниці в Мотовилівці. Син Вацлава Еразм успадкував від батька зацікавленість історією, був співробітником “Географічного словника Королівства Польського та інших країв слов’янських”. З такої родини походив Едвард Руліковський, син Юзефа та Софії з Борейок. Дитинство Едварда минуло по! руч з братами Вацлавом і Антонієм у маєтку дідуся Ігнатія в Самострі! лах. Отримав спочатку домашню освіту, потім навчався в Парижі, в Колеж де Франс та у Сорбонні. Після повернення в Україну Ед! вард досліджує шляхетські архіви. Тоді він перебував під значним впливом своїх старших товаришів Михайла Грабовського, який заохо! тив молодого Руліковського до вив! чення історії, й Костянтина Свідзін! ського — відомого колекціонера та любителя давнини. Результатом ро! боти Едварда стала його моногра! фія “Опис Васильківського повіту з точки зору історії, звичаїв, статисти! ки”. Це була перша комплексна кра! єзнавча праця на південній Київщи! ні та одна з перших в Україні. Вона містить історію цього реґіону від ча! су появи тут земельної власності, хронологію зміни власників, а також безцінний етнографічний і топогра! фічний матеріал. Руліковський увів до наукового обігу багато нових фактів і матеріалів. Зокрема, саме він вперше згадав про князів Полов! ців!Рожиновських і навів письмові джерела, про історію цього роду, описав давні шляхи, що проходили цими землями, висловив багато спостережень щодо природних явищ. Праця Руліковського переси! пана колоритними місцевими ле! гендами (одна з них — про виник! нення назви Біла Церква), які автор розглядав як етнографічне джерело із зернами правди. Робота Е. Руліковського здобу! ла високу оцінку тогочасних науков! ців, зокрема Юліана Бартошевича та Вацлава Олександра Мачейов! ського, схвально відгукнувся про неї Йоахім Лелевель. Книжку пе! Маєток у Мотовилівці в XIX столітті та в наш час реклали російською мовою. Лав! рентій Похилевич, автор “Сказаний о населенных местностях Киевской губернии” зазначає: “Эдуард Рули! ковский… известен описанием уез! да Васильковского, составленным на польском наречии, из которого мы заимствовали большей частью сведения о прежней судьбе Мото! виловки и некоторых других сел”. Похилевич у своїх творах часто не! справедливо й не зовсім коректно критикує попередника, хоч саме праці Руліковського, а не Похилеви! ча пізніше визнали найкращими краєзнавчими роботами про Київ! щину ХІХ століття. Брат Руліковського Вацлав з 1840 до 1856 року володів селом Пашківкою (нині Макарівського ра! йону), де в маєтку знайшов архів магнатів Харлінських, який містив дуже багато цінних відомостей із іс! торії Приірпіння. Саме вони лягли в основу другої фундаментальної книжки Руліковського “Опис повіту Київського”, яка вийшла друком уже після його смерті. Збираючи мате! ріали для цієї книжки, автор п’ять років працював в архівах Львова, Рима та Парижа, де зав’язав кон! такти із Северином Гощинським. 1855 року історик опублікував у “Варшавському щоденнику” життє! пис генерал!майора графа Яна Стахурського — видатного військо! вого діяча Речі Посполитої, який у XVII сторіччі був комендантом Білої Церкви, незабаром вийшла друком ще одна монографія Руліковсько! го, присвячена історії Трипілля над Дніпром та його околиць. Фраґмент книжки “Опис повіту Київського” — “Дороги та шляхи на правому березі Дніпра” 1878 року було надруковано у збірнику “Atte! neum”, наступною в збірці “Квіти та плоди” вийшла праця “Протягом кількох століть”, у якій змальовуєть! ся історія Брацлавщини з XIV до XVIII століття. У “Збірці відомостей, що стосуються антропології краю”, що її видавала Антропологічна ко! місія Академії наук, членом якої вчений став 1879 року, було опублі! ковано статті “Етнографічні записки з України”, “Могила в Геленівці Васильківського повіту на Ук! раїні, досліджена в 1879 році”, “Кам’яні намистини, знайдені на правому березі басейну Дніпра”. Час від часу праці Ру! ліковського публікували в “Хроніці відомостей з краю та закордону” (“Слово про бать! ка Мазепи”), “Варшавському щоденнику” (“Про Мазепу”) та інших виданнях. Як член Археологічного та Статистичного товариства брав участь у з’їздах росій! ських археологів у Києві 1874 та 1899 років, активно займав! ся проведенням місцевих ар! хеологічних досліджень, роз! копками курганів. Едвард Ру! ліковський мав у Мотовилівці кам’яний двоповер! ховий будинок, а та! кож сад, у який звозив “останки старины, чтобы предотвратить их от уничтожения”. Він об’їздив усю Київ! щину, побував у кож! ному описаному ним населеному пункті. З 1880 року Ед! вард Руліковський співпрацював з редакцією “Словника географічно! го Королівства Польського та ін! ших країв слов’янських”, був авто! ром багатьох статей щодо місце! востей в Україні та Білорусі. Мар’ян Дубецький, видавець книжки “Опис повіту Київського”, відзначає, що в “Словнику геогра! фічному…” “жодна з земель дав! ньої Речі Посполитої не була так ґрунтовно опрацьована, як ці око! лиці України, описані Едвардом Руліковським”. До останніх днів науковець не полишав своїх досліджень. Кни! жка “Опис повіту Київського”, — згадував Мар’ян Дубецький, — потрапила до нього “без титульної сторінки, кількох сторінок у кінці й кількох у середині”. Видана навіть у такому вигляді через 13 років після смерті автора, вона й сьо! годні — безцінне джерело для краєзнавців. У рукописі лишилася ще одна книжка — “Історія зовнішня, а та! кож внутрішня Києва у зв’язку з за! гальною історією краю”, що згідно із заповітом автора, зберігається в Оссолінеумі у Львові. 1899 року Е. Руліковський передав у дар свою археологічну колекцію ство! реному в Києві Музеєві старожит! ностей та мистецтва. Останні роки свого життя дослідник провів у Києві. Й. Таль! ко!Хринцевич залишив нам такий опис зовнішності цієї незвичай! ної людини: “Обличчя мав сер! йозне. Вся постать ніби вийнята з рами старого історичного пор! трета…” Помер Едвард Руліков! ський 21 квітня 1900 року в Сол! танівці поблизу Києва. Його по! ховали у родинній усипальниці в Мотовилівці. Його величезна спадщина, що містила копії архівних та бібліотеч! них матеріалів, етнографічні колек! ції та кореспонденцію, зберігалась на початку ХХ сторіччя в Сан!Джу! ліано біля Пізи в Італії, де мешкала його племінниця та спадкоємиця, дочка Едмунда Руліковського Ельжбета Бошняцька. Згодом вона передала її до Оссолінеуму у Льво! ві, де принаймні якась її частина зберігається досі. Наталя Яковенко згадує чотиритомний рукопис гер! бовника Едварда Руліковського, що став одним із джерел до скла! дання переліку київської шляхти в її праці “Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст.” Настав час, коли спадщина нес! праведливо забутого польського на! уковця, закоханого в Україну, мусить повернутися в його рідний край. Її варто перекласти українською мо! вою й донести до кожної бібліотеки Київщини як безцінну краєзнавчу пам’ятку. Влада Київської області повинна взяти під опіку могилу Ед! варда Руліковського в Мотовилівці й залишки його маєтку, які нині занед! бані: порослі бур’янами і завалені сміттям. Місце, де зароджувався краєзнавчий рух Київщини, нині ві! доме лише завдяки “чорним” архео! логам і туристам!одинакам, але во! но цілком може стати в найближчо! му майбутньому історичним і куль! турним заповідником, важливим для України і для Польщі.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин